САМОБУТНІСТЬ

Інтелектуальний досвід поета Юрія Буряка — в його книжках  «Коло навколо» й «Амальгама»

Здається, Юрій Буряк виробив власні методи аналізу історичних травм сучасної свідомості, травм душевних, які він не соромиться пойменовувати. Тому його поезії у книжках «Коло навколо» (2011) та «Амальгама» (2012) повні несподіванок у своїй відвертості, і є, за висловлюванням Алена Бадью, процедурою істини.

Цей аналіз відбувається на молекулярному, смисловому й емоційному рівнях. Кожен його твір — немов фрагмент якогось одного, монументального, тому там так багато посилань на різноманітні джерела: від політичних до фольклорних, від історичних до філософських... Кожен текст укладається як певний смисловий пазл, скріплений інтонаційно, хоч поетична мова весь час ніби видихається: від голосної вибуховості до стриманого речитативу. І справжня, природна поетична мова, що є вищою формою існування мови взагалі, немов пересотворює поета. Структурні, семантичні, поетичні та концептуальні порівняння в Юрія Буряка ніколи не вмотивовувалися фонетикою, тому він досягає такого високого ліризму, бо відвертий у своїх творах-сповідях, де важлива не майстерність, а правдивість почувань.

Саме тому він виломлюється з профанного простору у сферу того Логосу, завдяки якому постав Господній світ і в якому перебувала людина безгрішна, — в раю, з якого ми всі, власне, і вийшли і від якого ми всі віддаляємось, відокремлюємось, відступаємось, як від ненастанного джерела щастя. І це чи не головна тема другого періоду творчості Юрія Буряка. Бо, як на мене, це надсюжет, який зшиває різноманітні фрагменти. Реальність щастя, барвистість, неповторність, щільність світу, абсурдність будь-яких розривів, розлук, агресій, конфліктів — це все теми високого ліризму, епічної «саговості», що виокремлюють творчість Юрія Буряка з того ряду поетів, які «засиропились» у власній самодостатності.

Справді, він досяг тієї високої ноти ліризму, яка, за висловлювання Йосипа Бродського, недосяжна в людських стосунках.

«Я був і не тим, але ти була та...
Оріль голуба і безсмертник,
Текуча блакить і трава золота.
Вже варто за це лиш померти!»

Простота висловів вражає. Честолюбство, бравада, позерство відійшли разом із молодістю. Набуто відповідного досвіду життєвого і творчого. Мудрість і душевний спокій не ховаються за штукарством. І тут річ, як казав Джуліан Барнс, «не лише в смиренні перед вічністю», річ в іншому: «лише з віком досягаєш тієї простоти висловлювання», яка свідчить і про набутий не лише життєвий досвід, а й духовний.

«Згадаєш косаря, косу його й мантачку, гадюку в курені, в долині дику качку, кабицю і город, і вросле в грушу бильце. Згадаєш косаря, степів залізокрильця. Як він ішов на смерть з селянською косою, а смерть була, як твердь, — вселенською тюрмою. Його спустив Господь з небес у недорід порятувати нас, бо вимирав наш рід!»

На перший погляд, ніби перевантажено прозаїзмами, але, читаючи текст за текстом, усвідомлюєш, що Юрій Буряк добре розуміє, наскільки споріднені слова поетичні, філософські, метафізично навантажені. Як людина, котра все життя професійно працює зі словом, він, так би мовити, відчуває його зсередини.

Новаліс, як відомо, філософію називав граматикою поезії. І не дивно, що поет вдається до певних сентенцій, до метафізичних смислових згустків, які, як зауважив Михайло Слабошпицький, нагадують поезію Йосипа Бродського. І це не дивно, адже Юрій Буряк досить майстерно переклав його твори, знайшовши відповідні творчі ресурси для надскладних ретрансляцій. Мене особисто вражає інструментальність інтелекту Юрія Буряка, його логічна чіткість, ∂рунтовна ерудованість, політична відлунність і певна розумова ощадливість. Кожен цикл віршів — це система духовних орієнтирів, де позачасовому і надситуативному й історично необумовленому призначається чільне місце.

«Ось акінак з горбів олександрійських, а це — трипільський посуд. Це — Дарій. Це — його розбите військо, у мертвий Час відкрите око, осуд в очах святих, яких за безцінь продають гешефтярі всієї України прибулим здалеку екзотики ловцям, аматорам з грошима, відомим клеркам й нації отцям».

У цих творах є і філософія, й антропологія, й історія, і публіцистика. Інтелектуальний досвід поета виявляє себе в кожній складовій його таланту.

«Вже на вершечках туй дрозди співають пісень кохання до самоза... до самозабуття, вже ніч для них не ніч, і не розплющать віч, співаючи, вслухаючись у лад мелодій, що ідуть до горлечка з небес — для множення шляхів небесних звуків крізь горла дрозденят, і чим глухіший сад і чим глупіший час, тим голосніший спів, у пітьмі, в садибах давніх літ...»

Ми справді пересвідчилися у тому: цей текст — смисловий і образний пазл, який уляжеться в широкий образний контекст часу. Тому невипадково поет перемежовує силабо-тоніку з верлібром, а візуальну поезію з прозою. Створюється фантасмагорична картина світу, який дає нам змогу сприймати його з різних ракурсів. Великий поетичний простір, який досягається не лише завдяки стилістичним перемиканням із рим, метра та строфічної організації на верлібр, на прозу, дає поету небачений внутрішній обшир самовисловлювання та самореалізації, виявляючи кожну похибку в доборі лексичному. Проте створюються умови невисловленості, варіантності тлумачення, чуттєвої розмитості, і в межах одного тексту довільно міняються параметри теми. Здається, ми маємо величезне поле експерименту; насправді через певний проміжок часу, заглиблюючись у твори поета, ми помічаємо природність його інтонацій, смислову густоту, що зумовлена широтою поглядів і висотою інтелекту автора своєрідної енциклопедії сьогодення в новому-старому жанрі: поезії... Письмо його доведене до автоматизму, пластика — неймовірна, рими — найнесподіваніші... 

Перед нами постає Поет — несподіваний, непізнаваний, глибокий, самобутній, масштаб якого співмірний із визначними поетами сучасності.

ДОСЬЄ «УК»

Юрій БУРЯК. Народився 1951 року в Дніпропетровську. Закінчив  Дніпропетровський університет.  Автор збірок поезії. Перекладач. Лауреат премій ім. П. Усенка та ім. І. Огієнка. Директор видавництва «Український письменник», головний редактор альманаху «Хроніка 2000».