Цій пісні 108 років. За цей час вона звучала лунко й стиха, живила українців енергією й вірою в українську державність, в нашу звитягу над ворогом, додавала патріотичної снаги й духу, незламності. Вона боролася заповзятливо й сильно, впевнено й щиро. Народившись у рік початку Першої світової війни, пройшла у лавах Українських Січових Стрільців як гімн, у повстанських загонах у буремні 1940-ві, линула тисячоголоссям на вічах за відновлення незалежності України, революційних Майданах.

І нині, коли російський агресор закривавив нашу землю великою війною, ця пісня полинула у сучасному аранжуванні в широкий світ. Її виконують у багатьох країнах на різних континентах, навіть під час богослужіння (як-от у Польщі), висловлюючи підтримку Україні, нашому народові, героїчним і мужнім захисникам. У пісні народна основа, підґрунтя, душа, хоч її називають літературною, бо вона має автора. Певна річ, ідеться про легендарну пісню-гімн «Ой, у лузі червона калина». 

«Співець сумних дум, тихих мрій, добрих снів»  

Пісня «Ой, у лузі червона калина» публічно вперше, можна вважати, прозвучала у Самборі на Львівщині. Саме тут  у березні 1914 року відбулася прем’єра вистави Василя Пачовського «Сонце Руїни» в постановці режисера Степана Чарнецького. Вона занурювала глядача в козацьку добу гетьмана Петра Дорошенка. І це вже було друге сценічне прочитання драми.

Спочатку за її втілення 1912 року взявся режисер Йосип Стадник, якому не вдалося викликати в публіки захоплення своєю постановкою. Тому через два роки Степан Чарнецький прагнув усе-таки домогтися успішного показу «Сонця Руїни». І йому це вдалося. Як писав сам Степан Чарнецький, автор дозволив йому скоротити «предовгу протяжну, але прекрасну свою драму». І новий режисер обтяв її більш ніж на третину. Вирішив наприкінці другої дії «сумну та протяжну» пісню «Ой, не дивуйтеся, добрії люди» поміняти на нову, енергійну «Ой, у лузі червона калина». Степан Чарнецький стверджував, що до цього музичного твору  «мелодію доробив сам, а тодішній капельник Михайло Коссак розложив її на дуті дерев’яні й бляхові інструменти», тобто для духового оркестру.

Отже, вже знаємо достеменно, що автор музики цієї пісні — Степан Чарнецький. Хто ж він? Допомогли в цьому мені, за що красно дякую, дослідниця життєвого і творчого шляху Степана Чарнецького, письменниця і літературознавиця, журналістка, кандидат філологічних наук зі Львова Надія Мориквас і вчитель музики Шманьківської ЗОШ І—ІІ ст. на Тернопільщині Мстислав Гуменюк. Обоє були близько знайомі з родиною Чарнецьких, передусім з його вже нині світлої пам’яті донькою Олександрою.

Географічні назви теж важливі в цій історії. Адже село Шманьківці та місто Львів були для Степана Чарнецького основою його життя. У Шманьківцях він 21 січня 1881 року народився, а Львів на кілька десятиріч став місцем його творчої та громадської діяльності, проживання та вічного спочинку (відійшов у засвіти 1 жовтня 1944 року та похований на Личаківському кладовищі). 

Чому взялася досліджувати життя і творчість Степана Чарнецького? Це запитання поставив Надії Мориквас. З’ясувалося, що до цього її спонукало знайомство з його донькою Лесею (Олександрою) Чарнецькою-Кучмою. Вона тоді показала пані Надії книжку вибраних творів свого батька, що вийшла друком 1959 року. Пані Лесю гнітило твердження у виданні, що він селянський син, хоч насправді походив зі священицького роду.

«Мені захотілося написати правдиво про Степана Чарнецького», — ділиться роздумами Надія Мориквас. І поринула у роботу, дослідження.

2005 року видала у Львові книжку «Меланхолія Степана Чарнецького», дослідивши його життєпис, долю родини письменника, розповіла про село, в якому він прийшов на білий світ. Через три роки Надія Мориквас захистила кандидатську дисертацію на основі зібраних матеріалів про автора відомої пісні.

Дізнався, що Степан був тринадцятим сином у сім’ї, йому не виповнилося ще й двох рочків, як тиф забрав життя його батька греко-католицького священника, а також трьох братів Володимира, Станіслава, Михайла. Їхні могили — на цвинтарі у Шманьківцях.

Мати Степана Чарнецького Владислава Екгардт була з ополяченого німецького роду. Степанко був її улюбленим сином, вона пестливо називала його Фаником (похідне від Стефан). Дуже турбувалася його долею, прагнула, щоб він здобув добру освіту. Після смерті чоловіка пані Владислава спочатку переїхала жити до старшого сина в місто Станіслав (тепер Івано-Франківськ). Тут Степан почав навчатися в польській народній та реальній школі.

Згодом мати подалася до Львова, де мешкала її донька. Із цим містом пов’язане все подальше життя Степана Чарнецького. Зокрема, 1901 року він вступив на інженерний факультет політехнічної школи, певний час після закінчення цього навчального закладу працював за фахом. Але любов до творчості взяла гору. І нині знаємо Степана Чарнецького як поета, перекладача, журналіста, театрально-музичного критика, актора, режисера українського театру «Руська бесіда»  і, безперечно, громадського діяча.

Надія Мориквас називає його найщирішим ліриком і богемістом літературного модерністського угруповання «Молода муза», що діяло у Львові на початку ХХ сторіччя. В одному з віршів Степан Чарнецький писав: «Я співець сумних дум, тихих мрій, добрих снів». Пані Надія стверджує, що він уникав патріотичної та геройської риторики, але не тем такого спрямування.

Що кривавих пісень

тобі в жертву не ніс,

А беріг їх у серці на дні,

Що вінків не сплітав

з Твого болю і сліз —

Прости мені!..

Так писав Степан Чарнецький у вірші «Україні».

Дослідниця його творчості Надія Мориквас каже, що він був дуже природним українцем. Хоч здобував освіту в різних польських навчальних закладах, був не лише молодомузівцем, а й представником літературного-мистецького руху «Молода Польща», його українськість постала саме з народної пісні та сільського оточення. Степан Чарнецький писав, що був час, коли він не знав жодної української літери, української молитви, зате «знав співати». Тож пісня «Ой, у лузі червона калина» стала для нього, на переконання пані Надії, виявом його української душі.

«Доскладали різні автори» 

Пісня «Ой, у лузі червона калина» одразу зі сцени полетіла в широкі українські маси. Українські Січові Стрільці обрали її за свій гімн. Як кожна популярна пісня, з роками вона отримала різні текстові доповнення з народних глибин. І ця не стала винятком. І досі точаться передусім у літературознавчих колах дискусії, хто ж автор її слів, адже не зберігся сценарій вистави «Сонце Руїни», на прем’єрі якої вона вперше пролунала. Степан Чарнецький зазначив, що мелодію до цієї пісні «доробив сам», проте ніколи, як стверджує Надія Мориквас, не претендував на авторство тексту.

Версій, звісно, чимало. Дослідниця загострює увагу принаймні на двох. Перша — Степан Чарнецький створив нову пісню на основі давньої козацької, зберігши останній куплет із «Розлилися круті бережечки» без змін. Друга — у виставі використано лише останню строфу історичної пісні, яка стала першою, заспівною, і до якої, як згадує стрілецький композитор і музикант Михайло Гайворонський, «доскладали різні автори ще три строфки, і з того вийшла велична, може, трохи  флегматична та широка словами пісня».

Якщо в інтернеті пошукаєте слова легендарної пісні, то знайдете версію, що вони належать Степанові Чарнецькому та Грицькові Труху, поручникові легіону Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. У 1930-х роках Грицько Трух емігрував за океан. У власних спогадах, опублікованих у часописі «Світло», стверджував, що він дописав текст цієї пісні. Але Надія Мориквас сумнівається в цьому. Логіка підказує, що у виставі про козацьку минувшину звучала пісня про козаків, а вже потім за велінням того часу слово «козаки» замінили на «січові стрільці».

Зрештою, конкретна доба залишала й певні зміни в тексті. До прикладу, рядок «Розпочали стрільці січовії з москалями тан», адже усуси (українські січові стрільці) боролися з російською ордою. Повстанці ж замінили слова «стрільці січовії» на «стрільці українські»,  «москалями» — на «ворогами», бо ж боролися і з більшовиками, і з німецькими нацистами.

За радянщини пісню «Ой, у лузі червона калина», звісно ж, було заборонено й за публічне виконання її можна було опинитися у в’язниці. Як розповідала вчителеві музики Шманьківської загальноосвітньої школи Мстиславові Гуменюку Олександра Чарнецька-Кучма, її не раз викликали за цю батькову пісню в місцеве управління КДБ. Може, тому й під час першої зустрічі у квітні 1991 року пана Мстислава з пані Олександрою вона говорила про це трохи з острахом. Тоді у Шманьківцях готувалися урочисто відкрити пам’ятник славетному уродженцю села Степанові Чарнецькому та провести перший регіональний фестиваль «Червона калина». Мстислав Гуменюк знав, що у Львові живе родина Чарнецьких. Розшукав, познайомився, а потім і подружився з нею.

Пані Олександра розповідала, що пісня «Ой, у лузі червона калина» батькові самому дуже подобалася, він часто її наспівував. У Шманьківцях ця пісня в комуністичний час, звісно, теж звучала, але в хатах за зачиненими дверима. 1986 року в селі організовували концерт «Забута пісня», де Мстислав Гуменюк запропонував виконати й «Червону калину». Та страх виявився сильнішим, й учасники сільського аматорського хору не зважилися на це.

Уперше пісня залунала із сільської сцени аж 1990-го. А через рік 26 травня тисячі людей з різних куточків України, що зібралися у Шманьківцях на відкриття пам’ятника Степанові Чарнецькому та перший регіональний фестиваль «Червона калина», почули і заспівали «Ой, у лузі…»

Відтоді цей фестиваль у Шманьківцях організовують щороку, щоправда, вже 14 жовтня, на Покрову, коли відзначають День українського козацтва, День створення Української Повстанської Армії та День захисників і захисниць України. Чотири роки тому на цьому святі патріотичної пісні встановили рекорд України в номінації «Наймасовіше виконання стрілецького гімну України».

 21 січня, в день народження Степана Чарнецького, у селі теж відбуваються пам’ятні заходи. Зокрема, з нагоди його 110-річчя посадили 110 кущів калини на колишньому родинному подвір’ї.  Є у Шманьківцях і вулиця, названа ім’ям видатного культурного і громадського діяча. У місцевій школі відкрили музейний куток, матеріали якого розповідають численним відвідувачам про життя й творчість людини, яка подарувала нам пісню «Ой, у лузі червона калина». Визвольну пісню, як каже Надія Мориквас. Пісню, яка нині лине всюди різними мовами як своєрідний гімн української звитяги над рашизмом.