Майбутній голова уряду народився 12 жовтня 1918 року в селі Лоцманська Каменка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). На долю багатодітної селянської сім’ї, де було четверо дітей, випало багато злигоднів. У 1919 р. помер від тифу батько, згодом пішли з життя старший брат і сестра, сім’я з великими труднощами пережила голодоморні роки. У 1943 р. на фронті загинув ще один брат.
Поворотним випадком, який визначив професію Івана, про що сам згадував, стала у 1930 р. екскурсія школярів на будівництво Дніпрогесу, яке вразило їх своїм розмахом. Він задумав стати електриком і після закінчення семирічної школи у 1933 р. вступив до Дніпропетровського електромеханічного технікуму. Випускники цього закладу, 15 романтичних і завзятих юнаків, серед яких був і Іван Казанець, зробили патріотичний самостійний крок в своєму житті — звернулися у Міністерство важкої промисловості СРСР з проханням направити їх на великі будови країни.
Його трудовий шлях розпочався у 1937 р. на Кузнецькому металургійному комбінаті, де працював електриком, майстром кабельних мереж, інженером техвідділу, начальником дільниці заводських підстанцій. Одночасно навчався на вечірньому відділенні Сибірського металургійного інституту. Незважаючи на великі труднощі воєнного періоду, завдяки наполегливості та прагненню до знань, йому вдалося закінчити інститут у 1944 р. і отримати спеціальність інженера-металурга з прокатного виробництва.
.jpg)
Знову в Україні
У серпні того ж року Івана Казанця направляють на відновлення Донбасу. Працює на Єнакіївському металургійному заводі начальником зміни, навчально-курсового комбінату, заступником і начальником цеху. З 1950 р. переходить на партійну роботу — парторг ЦК ВКП(б) на тому ж заводі, перший секретар Єнакіївського, згодом Макіївського міськкомів партії. У вересні 1953 р. на енергійного і молодого партпрацівника звернув увагу Микита Хрущов, який щойно став Першим секретарем ЦК КПРС, і Казанця було обрано першим секретарем Донецького обкому Компартії України. Під його керівництвом в області багато було зроблено з розвитку промисловості і сільського господарства, у вирішенні соціальних питань. Споруджено канал Сіверський Донець — Донбас для забезпечення регіону водою. Побудовано швидкісними темпами, здебільшого за рік, і введено у 1957 р. 37 комсомольських шахт загальною річною потужністю 6,3 мільйона тонн вугілля (Донецька і Луганська області). За ініціативою ЦК ЛКСМУ ці шахти будували комсомольці і молодь з усіх областей України. Це дало змогу поліпшити постачання палива в республіці. Відбудовувалися і перетворювалися Донецьк, міста і шахтарські селища. Розв’язано багато проблем із забезпечення населення продовольством, житлом та закладами соціального і культурного призначення. 1960 року Івана Павловича було обрано другим секретарем ЦК Компартії України.
На чолі уряду республіки
У червні 1963 р. він очолив уряд України. То був період реалізації хрущовської реформи управління промисловістю і будівництвом. Вважалося, що роки семирічки (1957—1965 рр.) позначалися позитивними змінами у житті країни. Децентралізація управління, обмеження диктату центру створювали умови на місцях для ініціативи, концентрації матеріальних, технічних, фінансових і кадрових ресурсів, комплексного господарського і соціального розвитку республіки.
Казанець мав чималий досвід організації виконання важливих народногосподарських програм, вніс в роботу Ради Міністрів свій упевнений діловий стиль. За час перебування його на цій посаді урядом республіки було прийнято низку важливих рішень стосовно зростання промислового і сільськогосподарського виробництва, забезпечення населення продовольством, житлом, закладами побутового і культурного обслуговування, вирішення багатьох соціальних питань. Уряд приділяв увагу підвищенню ефективності роботи територіальної системи управління. Здійснено укрупнення раднаргоспів — їх стало сім замість одинадцяти. У їх віданні була промисловість, що виробляла абсолютну більшість продукції. Посилювалась роль республіканського органу — Укрраднаргоспу. У 1963 р. його очолив П. Я. Розенко, який водночас займав посаду заступника Голови Ради Міністрів УРСР.
Іван Павлович мав свої думки з багатьох господарських питань. Він їх висловлював Хрущову, не погоджувався з деякими його новаціями, котрі ущемляли інтереси населення. Зокрема, був проти постанови, де йшлося про скорочення приватних городів у сільській місцевості вчителям, лікарям тощо, на яку до Ради Міністрів УРСР надійшло за короткий термін дуже багато скарг. Життя підтвердило його правоту.
Союзний міністр
Після того, як у вересні 1965 р. управління народним господарством було знову реорганізовано за галузевим принципом, ліквідовано раднаргоспи і створено міністерства, Івана Казанця призначено на посаду міністра чорної металургії СРСР. То було дуже потужне багатогалузеве міністерство, що обумовлювалося величезною кількістю складних підприємств, які були у сфері його управління. Іван Павлович очолював Мінчормет СРСР 20 років. За цей час було багато зроблено для розвитку галузі, побудовано і введено в експлуатацію нові потужності, проведено реконструкцію і технічне переозброєння, впроваджено прогресивні технології, суттєво збільшились масштаби виробництва. Визначилась структура районування підприємств чорної металургії з повним циклом. Це Україна, Центр, Урал, Західний Сибір. У 1970—1980 роках СРСР вийшов на передові позиції у світі за основними видами металургійної продукції. Під керівництвом Казанця були здійснені за допомогою СРСР великомасштабні проекти з будівництва металургійних об’єктів у низці зарубіжних країн.
Найважливіша базова галузь
Незважаючи на поширення металургійних підприємств по всій території Союзу, чорна металургія України, як і досі, займала важливе місце у промисловому потенціалі країни. Міністр, на відміну від деяких інших московських керівників — вихідців з України, постійно піклувався про роботу і розвиток українських підприємств, часто приїздив, відвідував заводи, гірничозбагачувальні комбінати, проектно-конструкторські і науково-дослідні інститути, брав участь у засіданнях колегії Мінчормету УРСР, розбирався з директорами підприємств, що не виконували плану виробництва тощо. У 1979 р. організував у Дніпропетровську кущову нараду, а в 1980 р. — Всесоюзну нараду працівників чорної металургії, де виступав з доповідями. В той час, працюючи в апараті Ради Міністрів УРСР, мені довелося бути присутнім на цих заходах і бачити Івана Павловича, спостерігати, як він проводить наради, доскіпливо аналізує стан справ, спілкується з керівниками і робітниками. Це була велика демократична і доброзичлива людина. В його могутній постаті відчувалися обгрунтованість і надійність. Відзначався мудрістю і великою працездатністю, мав звичку приймати рішення не згарячу, а зваживши всі розрахунки і докази.
За його керівництва на заводі «Криворіжсталь» було побудовано найпотужнішу у світі доменну піч (ДП-9) об’ємом п’ять тисяч кубічних метрів і потужністю чотири мільйони тонн чавуну на рік. Пам’ятаю, як 12 липня 1971 р. Казанець вибирав територію для розміщення цього унікального об’єкта. З ним із Москви прилетіли помічники і начальники управлінь міністерства, керівні працівники Держплану СРСР. Від республіки були заступник Голови Ради Міністрів УРСР О. О. Бурмистров, міністри Я. П. Куликов (Мінчормет) та Г. К. Лубенець (Мінважбуд), директори проектних інститутів, місцеві керівники. Зупинились на узгір’ї, відкіля відкривалася велична панорама заводу. На капоті міністерської «Волги» розгорнули креслення, схеми, розрахунки. Довго обговорювали, висловлювали думки і зупинилися на місцевості за територією заводу, де існувало старе селище металургів під назвою «Зелене місто». Воно було знесене, а для його мешканців передбачили відповідні компенсації. У той час це був найбільший і найважливіший будівельний об’єкт в СРСР, домна споруджувалася швидкими темпами і в грудні 1974 р. була введена в дію. Вражали її велетенські розміри і незвичний зовнішній вигляд. Тут використали найновіші досягнення науки і техніки, здійснили максимальну механізацію і автоматизацію всіх виробничих і технологічних процесів. Тоді не було у світі рівних такому доменному агрегату.
Іван Павлович завжди йшов назустріч зверненням республіки про виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів, бо пам’ятав, звідки родом. Так було, коли він оперативно вирішив прохання Ради Міністрів УРСР і додатково передбачив виділення на 1973 рік 20 мільйонів карбованців капітальних вкладень для прискорення будівництва ДП-9 на «Криворіжсталі» та іншого унікального об’єкта — товстолистового стану «3600» на «Азовсталі», а також 25 тисяч тонн металопрокату на виготовлення металоконструкцій і ремонтні потреби. З питань, що виходили за рамки його компетенції, радив і навіть просив звернутися до Ради Міністрів або Держплану СРСР і обіцяв зі свого боку всіляку підтримку. Він казав: «Разом нам буде легше вирішувати питання роботи наших підприємств». Чорна металургія УРСР постійно зміцнювала своє становище, і виробництво непохитно збільшувалось. У 1985 р. обсяги основних видів продукції становили: товарна залізна руда — 120 млн тонн, або 48% від загальносоюзного обсягу, готовий прокат — 37,7 (35%), сталеві труби — 6,7 млн тонн (34%).
Він завжди враховував, що підприємства галузі мали містоутворюючий чинник і велике значення у забезпеченні життєдіяльності міст, де вони розташовані. Тому в поїздках по Україні, крім виробничих питань, постійно цікавився і намагався розв’язати назрілі проблеми забезпечення людей житлом, школами, дитячими закладами, транспортом, громадським харчуванням, будинками відпочинку, закладами культури та освіти. Окремо приділяв увагу перспективі розвитку міста Кривий Ріг.
Державний і громадський діяч
Іван Казанець мав авторитет і повагу не тільки в Україні, де він відбувся як керівник широкого масштабу, а й на всьому просторі Радянського Союзу як досвідчений господарник і організатор могутньої галузі, якою була металургійна промисловість. Іван Павлович проводив велику громадську роботу як депутат Верховної Ради СРСР і УРСР багатьох скликань (1958—1989), в тому числі від Донецької області. Неодноразово обирався членом ЦК КПРС і КПУ. За заслуги перед державою удостоєний багатьох нагород. Він є автором трьох книг з питань розвитку чорної металургії. У липні 1985 р. вийшов на пенсію, але не відійшов від справ, продовжував працювати радником голови Комітету Російської Федерації з металургії, консультантом у корпорації «Чормет». Був членом земляцтва донбасівців у Москві.
Суттєва частка життя і багаторічної плідної праці Івана Павловича Казанця залишилась у створеному за його активної участі металургійному потенціалі республіки, який дістався у спадок незалежній Україні і є вагомою складовою її сучасної економіки. Він залишив по собі добру пам’ять своїми трудовими діями, самовідданим служінням Вітчизні і вірністю своїй справі.
Ми в Google+