ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Свою нову книжку відомий економіст присвятив  молоді

У свій день народження знаний учений, до думки якого дослухаються політики і науковці світу, Богдан Гаврилишин зробив подарунок молоді — представив нову книжку «Залишаюсь українцем». Звісно, автора також не оминули подарунки: сцена в Українському домі, де відбувалася презентація, зустріла іменинника вишитим рушником із хлібом, вітаннями знаних гостей, співом Антоніни Матвієнко та хору «Калина», а заповнена зала — позитивом і оплесками.

Спостерігаючи за Богданом Гаврилишиним, який у свої 85 років залишається завзятим, творчим, налаштованим на нові звершення, слухаючи його життєву історію, мені пригадалися рядки з вірша Ліни Костенко: «Людина нібито не літає... А крила має». Думаю, «крила» Гаврилишина створені з «вічного поривання», «щирості до роботи».

«Бути українцем — це чудово. У нас є любов, щирість, гостинність, життєрадісність навіть за дуже важких обставин», — запевняє Богдан Дмитрович. Свої слова він довів навіть під час створення книжки. Тоді автор важко хворів, однак знайшов у собі сили завершити задумане — надихало почуття обов’язку.

Видання спрямоване на українську молодь. Вона, на думку автора, спроможна творити гідну державу з повною політичною свободою, економічним добробутом, соціальною справедливістю. «Ця книжка вийшла своєчасно, бо в нашій країні є чимало українців тілом, а українців душею не так багато», — сказав під час свого виступу Святіший Патріарх Філарет.  А ось літературознавець Марія Зубрицька впевнена, що ця книжка — «тріада людини, місця, ідеї, що змінить світ», видання пропагує культуру пам’яті, вказує, як залишитися українцем, зберегти національну гідність, шляхетність духу, аристократизм мислення.

Тема любові до України поєдналася із ще однією — вірою у свої можливості. Богдан Гаврилишин зростав у бідній сільській родині. Однак це не завадило йому самоствердитися і як людині, і як професіоналові, заслужити повагу в Україні й за кордоном. Тепер він поставив перед собою нову мету — спонукнути читачів книжки до внутрішнього діалогу, головне запитання котрого: «Може, так зможу і я?» Бути собою, не боятися мріяти — стрижневі постулати того, хто залишився українцем.

У спогадах Богдана Гаврилишина відчутні риси романтизму: часом він відчував «задушливість» буття, проте робив усе, щоб задовольнитися свіжими ковтками життя. 1947 року Богдан Дмитрович попрямував «до Нового Світу, залишаючи позаду старий». Дивився на небо, відображення котрого «у грайливому морі здавалося стежкою з діамантів». Ця доріжка вказувала йому шлях до «чудового майбутнього». Тепер він створив дороговказ українській молоді.

П’ять частин «Залишаюсь українцем» важко описати кількома словами. У них переплетено чимало ліній: історія родини,  спостереження і переживання автора, описано менталітет інших народів, вояж країнами, роздуми про Україну і її молодих представників, поради на майбутнє. Підбиття підсумків життєпису зосередилося в «Роздумах», що нагадало популярні нині тексти про засади успішності. Богдан Гаврилишин рекомендує: «вчитися в життя, а не тільки від учителів та з книжок», «зосереджуватися на своїх сильних сторонах, тоді слабкі перетворяться на прозоре тло», «більше слухати, ніж говорити», «ризикувати й припускатися помилок, але вчитися на них і тоді розпочинати новий виток із мріями».

До морального паспорта кожної особистості радить записати любов до людей, бачення в них добра, зазначає, що «не треба судити інших за нашими власними стандартами». А ще автор закликає не бачити життєву ціль лише у здобутті грошей, співчуває «невільникам тієї мамони». Ділиться рецептом ліків від такої хвороби — без грошей важко жити, але з ними можна творити чимало добра. Життя він порівнює з мистецтвом, основа котрого мудрість, а рушійні сили — наука, мрії, дії, поєднані з ентузіазмом, оптимізмом і захопленням.