Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук для «Урядового кур’єра»

Замикає тріаду зимових свят 18 січня Святий Вечір, або Голодна кутя. Готують 12 страв, як і на перший Свят-вечір. Кутя-коливо й узвар — обов’язкові страви. Весь день до вечора нічого не їдять. Перед вечерею свяченою водою кроплять хату, двір, клуню, стайню, а потім читають «Отче наш» і сідають вечеряти. У західних регіонах перед Свят-вечором газда майструє дерев’яного хрестика, уквітчує його васильками, калиною, свяченим зіллям, кропить свяченою водою і прибиває на воротах — від лихого ока.

Потім відбувається заклинання недобрих сил, які шкодять господарству й худобі. Господиня набирає у миску всього потроху з приготованих страв, зверху кладе калач, яблука, горіхи, трошки меду і води у чашці. Родина лишається в хаті, а господар бере в праву руку миску зі стравами, а в ліву — сокиру і виходить надвір. З тим усім він обертається тричі за сонцем і промовляє заклинання: «Морозе, Морозе, ходи до нас кутю їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю! Буре, буре, будь ласкава і виходь до нас на святу вечерю! Коли тепер не ласкава прийти на святу вечерю, на дари Божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас в літі, як ми тебе не потребуємо! Вовче, вовче, ходи до нас до оброку, а не прийдеш до оброку, аби сь не йшов до моєї худоби і челядини до року!»

На Слобожанщині побутував східноукраїнський варіант замовляння на останній Свят-вечір. Тут господар часом виходив на двір, або, сідаючи за стіл вечеряти, першим ділом промовляв:

Морозе, Морозе, йди до нас куті їсти!

Кутя і узвар — обов’язкові страви. Фото УНIAН

А не йдеш — так не приходь,
І не морозь жита та пшениці,
Проса та гречки,
Ягнят та телят,
Гусят та курчат,
А тільки йди на жіноцьку цибулю!

У центральних областях батько, набравши першу ложку куті, кликав Мороза: «Морозе, Морозе, іди до нас вечеряти, та не поморозь нам картоплі, квасолі, огірків, буряків, а в полі — жита, пшениці, проса, гречки». Потім підкидає кутю до стелі. Добре, коли зернята прилипають до стелі — то на урожай і здоров’я.

Як бачимо, традиційна культура українців має спільні риси для всіх областей. Замовляння, які належать до найдавнішого пласту культури, за суттю однакові, лише з локальними варіаціями.

В Україні також повсюдно побутувала легенда, що в цю ніч вода у криниці на кілька хвилин перетворювалася на вино. Кажуть, що деяким щасливчикам вдавалося зачерпнути з криниці й вина.

Після вечері виходять на двір і стріляють з рушниці — проганяють кутю. Дівчата й парубки ходили на лід і вирубували «йордан», «гордань» — льодовий престол з хрестами, в якому заморожували калину, квіти. На Водохреще вранці тут святили воду.

Уранці 19 січня — Водохреще, або Йордань. Назва походить від знаменитої біблійної ріки Йордан, у якій охрещено Ісуса Христа.

Священик святить воду, подекуди ще зберігається традиція стріляти з рушниці — проганяють «коляду». Від цього дня колядувати вже не можна, бо на ці зимові свята умилостивлювали померлих родичів, які гостювали серед людей (про це свідчать поминальні страви, які для них готували: кутя, книші, калачі), але потім духів проганяли, щоб не шкодили живим.

Освячену на Водохреще воду в народі вважають вельми помічною від усіляких хвороб, особливо від переляку у дітей, пристріту. Нею окроплювали місце під час будівництва житла, використовували як магічний засіб при пожежі тощо.

Святкують три дні. Після того все можна робити, окрім прання, аби не забруднити освячену воду нечистою силою, бо вірили, що з брудом вскочить у воду нечистий.

Після Водохреща розпочинаються М’ясниці. У цей час справляють найбільше весіль, бо пора вважається щасною для шлюбу.