Про красу і природну неповторність Кінбурнської коси, розташованої на території Херсонської й Миколаївської областей, не раз писав «УК». Цей півострів як місток між Чорним морем і Дніпро-Бузьким лиманом став місцем прощі романтиків 1960—1970-х років. Тамтешня атмосфера надихала людей творчих і тих, хто полюбляв відпочивати якнайдалі від цивілізації. Нині незаймана місцевість вабить інших: ділків, забудовників, любителів джипінгу, прихильників розвитку туризму. І кожен хоче обрати для себе на косі якнайкраще місце.
Давно вже такі місця обрали й розібрали ті, хто зміг вдало використати власні можливості й зрозумів майбутню затребуваність цих територій для відпочинку й бізнесу. Їх не дуже лякало, що нема шляхів, складно дістатися до коси, проблеми з питною водою й каналізацією, сміттям. Ті, хто обрав косу для життя й ведення бізнесу, добре розуміють, що головний її бонус — незаймана природа.
Тут із найдавніших часів і до сьогодні збережено майже в первісному вигляді світ тварин і рослин.
Через те, що коса з одного боку омивається морською, а з іншого — дніпровською прісною водою, вона вкрита сосновим лісом і різнотрав’ям, тут створюється унікальний мікроклімат, в умовах якого росте багато цілющих трав та ендемічних рослин. На Кінбурні майже 150 озер, є з лікувальною гряззю. Тут знайшли домівку майже 60 видів червонокнижних тварин і справжнє царство птахів.
Саме ці чинники стали основними в боротьбі екологів за присвоєння Кінбурну особливого статусу. Тож 25 років тому майже на 18 гектарах рішенням Миколаївської облради створено регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». А у 2009-му на території, що межує з цим парком, виник, згідно з указом Президента, Національний природний парк «Білобережжя Святослава» — «з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних і унікальних комплексів та об’єктів степової зони, що мають важливе природоохоронне, рекреаційне і культурно-освітнє значення».
Тож природоохоронну місію затверджено законодавчо! Рекреація й туризм — похідні від основного завдання, такий собі бонус. Вони можуть розвиватися на заповідній території, але виключно в межах законодавства. Проте кількість приватних садиб і пансіонів для туристів постійно зростає. Попри брак очисних споруд і системи вивезення сміття. Бази не реєструють офіційно. Ніхто навіть не рахував, скільки людей одночасно може прийняти коса без загрози навколишньому середовищу.
З усіма незручностями
Один з таких туристських об’єктів, навколо якого періодично виникають конфлікти, — наметовий табір «Кінбурн Кемп». Його було засновано у 2013 році як невеличке екопоселення в літній період на узбережжі Чорного моря. Власники, популяризуючи заклад в інтернеті, розповідають про проведення екофестивалів, спортивних ігор, семінарів і квестів. Та найголовніший напрям діяльності молодіжного табору — життя в гармонії з природою. Здається, що ж тут поганого? Нехай собі молодь живе в гармонії з природою і фестивалить. На жаль, не завжди плоди єднання влаштовують інших відпочивальників на косі й місцевих жителів.
Жителька Очакова Наталія Забродова, яка зазвичай приїжджала туди відпочивати з родиною й друзями, поділилася враженнями від торішнього відвідування місць поблизу «Кемпа»: «Гори сміття, антисанітарія, немає місць загального користування — ось далеко не повний перелік того, що ми побачили. Як можна було допустити, щоб на заповідній території відбувалося таке неподобство? Раніше обирали ці місця, щоб насолодитися спокоєм і незайманістю природи. На жаль, стало не до спокою».
До речі, керівники табору не інформують потенційних відвідувачів, що розташований він на території національного природного парку, відвідування якого чітко регламентовано законодавством, проживання — тим більше. Однак засновник табору Євген Лютер не вбачає у власних діях нічого протизаконного. «Коли вирішили відкрити «Кінбурн Кемп», — каже Лютер (до 2016 року Щербаков), — розпочали будувати дерев’яні конструкції, малі архітектурні форми для проведення фестивалю. Із самого початку намагався укласти договір з приводу розташування тут табору. На жаль, не отримав чіткої відповіді на запитання, з ким саме його укладати. Звернувся до Очаківського лісгоспу, директор Володимир Туровський познайомив із майстром лісу, який показав галявину, де можна встановити конструкції. Переночувавши ніч у тому місці, зрозумів, що воно важке за енергетикою, тут під час російсько-турецької війни загинуло майже 3 тисячі солдатів.
Стали шукати іншу ділянку. Угоду уклали з лісгоспом, тому що ні в національного, ні в регіонального парків немає повного пакета правовстановлюючих документів, найголовніший з яких — проект організації території. Саме з цієї причини і виникали всі конфлікти з парками. Почалася своєрідна понятійна війна. Мовляв, ви не в тому місці, тому слід його звільнити».
Звісно, власну думку з приводу існування й діяльності табору мають представники НПП «Білобережжя Святослава». Як повідомили в дирекції, задекларований Євгеном Лютером первісний задум погоджували як проект проведення періодичних культурно-мистецьких акцій. Це мав бути тимчасовий сезонний об’єкт на Кінбурнській стрілці якнайдалі від пожежонебезпечних лісових масивів і цінних природних комплексів. Обладнати його планували на території, яку традиційно використовували для розміщення рекреаційних об’єктів і наметових таборів. Але Євген Лютер самовільно змінив місце його розташування, швидко здійснив монтаж конструкцій у непогодженому з адміністрацією парку місці, чим порушив вимоги правил охорони об’єкта природно-заповідного фонду.
«Після численних розмов з Євгеном Лютером і попереджень, — зазначають співробітники парку, — на нього складено два протоколи про адміністративне порушення про самовільне встановлення споруд у кварталі № 66 площею 168 м2 і пошкодження трав’яного покриву в урочищі Зелені кучугури. В обох справах суд прийняв рішення про притягнення Лютера до адміністративної відповідальності за скоєні ним правопорушення природоохоронного законодавства». А щодо легітимності розташування табору і відповідності Закону «Про природно-заповідний фонд України» слід зважити на статтю 7, де йдеться про заборону здійснювати на землях природно-заповідного фонду будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може вплинути на стан природних комплексів. Стаття 22 цього закону зазначає, що рекреаційну діяльність на території парку можуть здійснювати інші організації виключно на підставі угод з адміністрацією парку. Такої угоди у «Кінбурн Кемпу» немає, тож незручностей у діяльності табору набагато більше, ніж мало б бути.
Компроміс чи прецедент?
Якщо по справедливості, то певна користь від діяльності «Кінбурн Кемпу» таки є. За словами керівника, тут проводять фестивалі акустичної музики, облаштовують майданчики для реалізації ідей творчих людей, залучають до заходів місцевих жителів, приймають на відпочинок бійців АТО, придбали за кошти спонсорів установку для пресування сміття. Та є й «але». «Перш ніж працювати, «Кінбурн Кемп» мав офіційно оформитися і дотримуватися всіх санітарних та інших норм, — вважає голова Очаківської райдержадміністрації Сергій Самоуков. — Урешті-решт, «Кінбурн Кемп» — це бізнес-проект, на якому заробляють, тож слід потурбуватися про належний стан території й узгодити свою діяльність із чинним законодавством».
У цьому переконані й спеціалісти національного парку, які вважають, що робота Є.Лютера має на меті організацію активної підприємницької діяльності у межах природно-заповідного фонду, яка постійно супроводжується порушеннями природоохоронного законодавства. Зміна ж функціонального призначення території навколо «Кінбурн Кемпу» із зони регульованої на зону стаціонарної рекреації неминуче призведе до будівництва там капітальних споруд. А це посилить навантаження на природу Кінбурнської коси.
Наприкінці курортного сезону сторони конфлікту після втручання Миколаївської облдержадміністрації дійшли компромісу. Було ухвалено рішення, що на Кінбурнській косі функціонуватимуть два табори для туристів: «Кінбурн Кемп» і ще один «кемп», створення якого ініціювала обласна влада спільно з керівництвом нацпарку й громадськими активістами з «Азову». Заступник голови ОДА Віталій Кіндратів зазначив, що «з вересня планують розпочати проект упорядкування Кінбурнської коси, щоб наступного року в нас не виникало таких проблем. Щоб для всіх було визначено правила гри — хто за що відповідає, хто чим займається і хто які питання вирішує».
Звісно, поганий мир завжди кращий від доброї війни. Вирішальними чинниками в ухваленні рішень про існування на території заповідного об’єкта зон рекреації мають бути природоохоронні завдання і дотримання чинного законодавства. Однак немає жодних гарантій, що не знайдуться ділки, які остаточно забудують косу, знищивши унікальний куточок нашої незайманої природи.
Ми в Google+