ВІДРОДЖЕНІ СЕЛА

Великотоварне виробництво служить надійним під∂рунтям розвитку
і добробуту  місцевої громади

У долині біля колишнього гостинця, що колись з’єднував древній Лучеськ і знамениту Олику, а далі вів подорожніх до Києва, розлого вмостилося скрашене сотнями фруктових дерев село. 

З усіх боків тулиться воно до типово української, збудованої з дерева ще 1885 р., Борисо-Глібської церкви. Невідомий архітектор спроектував її так, що кожна лінія, кожна деталь, здається, витягнулася до неба. І голубий колір, в який пофарбований храм, тільки підкреслює це устремління до чистоти і невидимого ззовні внутрішнього порядку. Як і ставки, що на самому денці долини органічно вписалися у пейзаж, і додали небесного кольору до зелені садів.

— Наші чистота і порядок, заасфальтовані дороги — найпереконливіші аргументи, що й у сільській місцевості життя  може бути іншим, красивим і по-сучасному зручним, — усміхнулася секретар сільської ради Галина Назарчук. — Такий Романів, добре знане на Волині село в Луцькому районі.

Дослідники сюди  ще прийдуть!..

Як населений пункт Романів вперше згадується в історичних документах 1570-их років. Волинське краєзнавство  чекає доскіпливого дослідника, який і напише докладну історію села. Буде в ній, впевнений, і згадка про щоденник репресованого енкаведистами місцевого православного священика Максима Федорчука. Кожна сторінка цього документа розповідає про непрості процеси, що пройшли тут у роки Другої світової. Романівці, наприклад, спочатку з нетерпінням — «Яка тут може бути Україна, якщо навіть слово «українець» поляки з лексикону викреслили?» — чекали «червоних» визволителів. А коли перші «совєти» почали насаджувати свої порядки і спроваджувати односельчан «на білі ведмеді», — вже німців, які мали визволити від цих «визволителів»… Та, як запише він у своєму щоденнику 15 липня 1943 року після нищення нацистами навколишніх сіл і спалення ними ж людей у церквах, — «…Ми вважали німця за визволителя від східного дикуна, а насправді німець своїм варварством перевершив комуністів і кровожадного Нерона!» 

Пізніше радянські органи трактували дії Максима Федорчука, що в криваві роки розділив долю і думки своєї пастви, як дії «ворога народу». Та час і здобута Незалежність розставили все на свої місця. Участь отця Федорчука в освяченні символічних могил на честь борців за волю України, приміром, — вже не злочин, а праведна справа християнського душпастиря... А самі його щоденники стали основою книжки волинського журналіста Володимира Данилюка «Вірити занадто боляче… Волинь: хроніка подій 1939 — 1944 років», яку, на моє глибоке переконання, має прочитати кожен, хто хоче зрозуміти, що насправді діялося в той час на Західній Україні.

Краса, створена людьми

Утім, вернімося до наших днів.

Нині до складу Романівської сільської ради входять чотири населені пункти: Романів, Новокотів, Ботин та Верхівка.

Непоказна, стримана краса місцевості, що оточує ці села, заворожує душу. Бо та просто не може залишитися байдужою, коли потрапляє на береги оточеного з усіх боків соснами та віковими дубами ставка у Ботинському лісі. Або слухає солов’їні переливи у місцевих садах. Чи споглядає гру хвиль на збудованому не так давно ще одному ставку — під ботанічним заказником загальнодержавного значення «Воротнів».

Той, до речі,  має площу аж 600 га і славиться своєю ботанічною колекцією та чи найбільшою в області концентрацією навесні співочих птахів. А ще й і молоді соснові посадки, що створені в останні роки на непродуктивних землях навколо Романова! Вони у рядах вже зімкнулися гілками… Ліс!

— Будуть наші діти мати, де гриби збирати!.. — не приховує радості завідувачка місцевого дитячого садка Любов Сапига. — Нині маємо в садку 48 вихованців. Пора вже набирати ще одну групу, де буде ще 40 малюків.

Споглядаючи тутешні пейзажі, мимоволі станеш романтиком. І вже лише за них навіки полюбиш цю багату на різні лики землю. А як під цей настрій ще затягне ліричну пісню самодіяльний фольклорний гурт «Горлиця», яким упродовж багатьох років незмінно керує Надія Чумак, і який носить звання народного, — то й взагалі спіймаєш себе на думці: «Ось де б провести побільше днів!..»

Порядок, що творить громадян

Та головне багатство Романова, звичайно ж, не мальовничі краєвиди, а його люди! Бо саме вони своїми душами і руками творили та продовжують нині творити цю красу. І самого Романова, і місцевості довколо нього.

В особливому авторитеті — ветерани, які віддали селу свої молоді роки, сили і здоров’я. Механізатори Микола Грицюк, Володимири Руденко і Кальнюк, доярки Ніна Морозюк і Тетяна Петровська, агроном Володимир Середа, водії Василь Книш та Ігор Орловський… Цей список можна продовжувати і продовжувати!.. Саме вони свого часу перейняли від батьків і передали своїм дітям відому здавна, але, на жаль, далеко не всюди шановану істину: «Аби життя тебе чимось винагородило — треба попрацювати до сьомого поту! І не кинути під ноги те, що створили попередники!..»

То хіба варто дивуватися, що в Романові  майже немає вуличних лавок перед будинками і зрідка говорять, який українці працелюбний народ? Тут просто працюють. Бо перед сусідами буде соромно, що десь залишилася необроблена земля, непорядок перед домівкою чи з’явилася багнюка на асфальті перед твоїм обійстям.

Усі без винятку(!) вулиці Романова заасфальтовані. Свого часу, ще за Союзу, місцеве господарство відкрило тут асфальтний завод. І на зароблені кошти назавжди закатало під асфальт весняні та осінні баюри, літню пилюку та потенційні зимові брили, що раніше викручували ноги.

А нині коштом місцевого господарства ці дороги, як й деякі інші об’єкти соціально-культурної сфери, підтримуються у належному стані.

Гідний порядок у сім’ї, на виробництві чи в селі, до речі, теж творить  людей. Та хоча є у селі пара «точок»-барів, завсідників біля них не густо. Незручно перед односельчанами напідпитку ходити.

Відповідно до соціального паспорта на території місцевої сільради працюють СТОВ «Романів», фермерське господарство, дев’ять закладів торгівлі. Є розгалужена інфраструктура: школа, де вчиться 255 дітей, дитсадок із (48-ма дошкільнятами), чотири акушерські пункти, будинок культури, три бібліотеки.

Звісно, на самому лише бюджетному фінансуванні селу, що розташоване відносно далеко від обласного центру, і немає промислових підприємств, було б сутужно. Як і без ТЗОВ «Романів», яке стало тут головним роботодавцем.

За Союзу   Героя б дали!..

У тому, що село Романів має заасфальтований під’їзд до кожної хати, чимала заслуга і досвідченого господарника, заслуженого працівника сільського господарства, кандидата економічних наук Віталія Заремби.

Його доля склалася так, що у 1980-х більше десяти років керував місцевим колгоспом. Там же у 1983-му в’їхав у новозбудовану хату, в якій живе й нині. Потім, після настання Незалежності, десять років працював в облдержадміністрації, в тому числі сім років — першим заступником голови. Згодом — три роки директором ТзОВ «Романів», яке ВАТ «Волиньагрореммаш» (керівник - Григорій Люлька) створило на базі колгоспу. Той, як і сотні йому подібних, уже готувався рухнути через величезні борги і назавжди відійти в небуття. Тож досвід господарника Віталія Заремби виявився затребуваним на державній службі, а нині знову в Романівському господарстві, що тепер є гордістю краю.

— На підприємстві, яке нині господарює на 3000 га землі, знайшли свої робочі місця дві сотні людей. Середня заробітна плата їх становить майже 2000 грн, а у механізаторів добігає й 6000. Окрім того, сплачуємо щомісячно майже півмільйона податків та платежів до державних цільових фондів, — розповідає Віталій Миколайович. — І хоча самим іноді сутужно буває — подивіться, як он ціни на все ростуть — знаходимо можливість  дитсадку допомогти з харчуванням чи ремонтом,  ветеранам увагу приділити й інші невідкладні роботи у селі підтримати.

Основою фінансової стабільності підприємства є нові технології, що безупинно впроваджуються у рослинництво та тваринництво. Останньому — особливо багато уваги, адже товариство має статус племзаводу з розведення чорно-рябої худоби.

— Тримаємо півтори тисячі голів ВРХ, у тому числі 600 корів із поліпшеними генетичними властивостями. Торік надій від кожної із них становив 5700 літрів; нині працюємо над тим, як наблизити його до 6000.  За Союзу за  значно менші надої Героя Соцпраці давали!..— сміється Віталій Миколайович.

Довкола Романова жодного клаптика незасіяної землі. Пшениця, ріпак, буряки, кормові культури — усе це в комплексі дає можливість підприємству міцно стояти на ногах. А головне  несе людям стабільне джерело доходу і впевненість у собі. Як і бажання із повною віддачею трудитися на землі.

— Тут надзвичайно важливо все робити згідно з технологією, вчасно і в повному обсязі! — розповіла агроном Алла Нестор, яку ми зустріли на віддаленому полі за внесенням агрохімікатів на посіви цукрового буряка. — Промахнешся — і посіви можуть або згоріти або недоотримати те, що їм належить, докладеш зусиль як слід і земля восени віддячить!..

Вдалося під час цієї поїздки не раз почути від людей добре слово і на адресу самого керівника господарства. Того самого колишнього колективного господарства, яке за аналогом тисяч інших не дали свого часу розтягнути по приватних подвір’ях. Великотоварний виробник сільгосппродукції тепер дає Романову можливість впевнено дивитися в майбутнє.

«Європа» в сільському антуражі

…Коли вже квапився до Луцька, звернув увагу на ще один будинок, що піднявся останнім часом на місці колишньої розвалюхи біля асфальтівки до київської траси. Точно такий, як на фото, що привозять із Західної Європи. Не будинок — картинка!

Жінка, яка поралася біля квітів, представилася Світланою Поліщук. Розповіла, що разом із чоловіком-підприємцем перебрала чимало варіантів для спорудження нового житла. Але зупинилися на Романові — надто вже чистим, спокійним і привітним він є.

…Подумалося: «Якщо вже й бізнесмени з обласного центру сюди потягнулися, має таки перспективу романівська громада. Без сумніву!»