Родина Бондаренків, яка нині живе в Черкасах, переїжджає з міста в місто вже дев’ять разів. Уперше з рідного Слов’янська перебралися до Харцизька. А потім пішло-поїхало. Тоді ще їх було четверо — двоє дорослих і двоє дітей. Найменша донька Меланка народилася 2017 року вже в мандрах, розповів голова родини Євген Бондаренко. Усе шукають, де краще влаштуватися. Але й досі живуть постійно на валізах. Стабільності немає, часто виникають стресові ситуації, діти нервуються. Родині залишається тільки мріяти про повернення додому, у Слов’янськ.

Нині ж рахують дні, протягом яких треба звільнити квартиру, де зараз мешкають, адже господарі вже повертаються з-за кордону. Вибір приватного житла в Черкасах є, але невеликий. Це або дуже занедбана квартира за порівняно невисоку ціну, або елітна, на яку в переселенців забракне коштів. Працює в сім’ї лише один. Допомогу від держави одержують, але вона також повністю задовольнити потреби не може. Кому з переселенців не знайомі такі страждання!

Хоч на Черкащині місцева влада багато робить, щоб працевлаштувати приїжджих, допомогти знайти роботу, зменшити гостроту житлової проблеми, умови життя переселенців залишаються темою досить болючою. Тим часом внутрішньо переміщені особи ще й нині прибувають у Шевченків край, щоправда, вже у значно меншій кількості.

У приміщенні колишнього дитячого садка на вулиці Кобзарській у Черкасах планують облаштувати ще один тимчасовий притулок для 150 переселенців. Фото з сайту provce.ck.ua

Ініціатива із прицілом на майбутнє

В умовах надзвичайних викликів, що постали під час війни, значного навантаження на держбюджет, виникнення у громадян цілого спектра нових проблем, які потребують своєчасного й ефективного реагування держави та органів місцевого самоврядування, уряд вживає заходів для забезпечення ефективної роботи системи соціальної підтримки населення. Передбачено певні пільги та виплати для підтримки сімей з дітьми в умовах воєнного стану. Проте серед усіх проблем житлова залишається однією з найгостріших.

На Черкащині чимало гарних починань для поліпшення житлових умов і налагодження нормального життя переселенців. Недавно привернула увагу ініціатива народного депутата України Андрія Стріхарського, яка стосується забезпечення внутрішньо переміщених осіб новим житлом. У місті Городищі він презентував проєкт реконструкції старого міського готелю в багатоквартирний житловий будинок. Цей кейс може згодом стати частиною програми допомоги ВПО в інших громадах країни, які надають прихисток тим, хто втратив житло внаслідок збройної агресії рф.

Візуально-технічне обстеження показало, що будівля колишнього готелю придатна для експлуатації після проведення відповідних ремонтних робіт. Завдяки реконструкції приміщення буде облаштовано майже 100 однокімнатних та двокімнатних квартир.

«За два місяці ми провели велику роботу в законодавчому напрямі. Завдяки депутатському корпусу та міському голові підготували рішення, щоб потім можна було передати житло у приватну власність людям, які опинилися у скрутному становищі, — зазначив Андрій Стріхарський. — Триває комплексна підготовка до початку реконструкції. Маємо надію, що вже скоро проєкт буде реалізовано, а перші 20 власників отримають ключі від нового житла вже цього року. Понад те, готові квартири плануємо передати переселенцям не в тимчасове користування, а у приватну власність».

У чотириповерховій будівлі колишнього готелю містилося по 25 номерів на кожному поверсі. Тобто 100 колишніх номерів планують переробити в невеличкі квартири. На кожному поверсі буде повноцінна кухня й їдальня. Туалет і душ обладнають у кожній квартирі окремо. Це буде обладнане меблями комфортне соціальне житло, яке відповідатиме всім нормам і вимогам. На першому поверсі планують облаштувати дитячу кімнату, де люди зможуть залишати малюків на час, коли працюватимуть.

У місті депутати допомагають створити гуманітарний хаб, а місцеві лікарні забезпечити необхідним устаткуванням. Забезпеченням житлом турбота про переселенців не закінчується, бо кожній людині потрібен цілий комплекс умов та послуг: достатнє харчування, медична допомога, робота, а дітям — навчання.

Разом з міжнародними партнерами

На думку керівника регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Черкаській області Сергія Слинька, на Черкащині напрацювали певний досвід в облаштуванні безпечного побуту тисяч переселенців, наданні послуг населенню під час блекауту, пошуку додаткового продовольства та додаткових джерел фінансування.

Якщо на початку війни багато хто думав, що переселення — це ненадовго, то тепер розуміємо, що війна закінчиться не так швидко, як цього всім хочеться, а людям треба десь жити. Багатьом уже нікуди повертатися.

Є й психологічний момент. Сільські хати Черкащини, які нерідко пропонують переселенцям, не зовсім схожі на їхнє доволі комфортне попереднє житло в містах. Тож громадам нині доводиться докладати чимало зусиль, щоб соціалізувати вимушених переселенців: дітей віддавати в дитсадки та школи, дбати про забезпечення продовольством, допомагати їм повернутися до нормального життя в безпечніших умовах.

Разом з іноземними партнерами на Черкащині нині активно реалізовують проєкти з організації шелтерів, ремонту укриттів та протидії іншим викликам воєнного стану. Це дуже актуальні проєкти, які дають змогу активізувати послуги, що допомагають громадам у цей важкий період.

Інтегрувати переселенців у нове середовище допомагають і міжнародні партнери. Однією з перших громад, з якими почали співпрацювати, за словами керівника Черкаського регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» Сергія Слинька, була Уманська. Вона одна з тих, які прийняли найбільше переселенців. До інтеграції приїжджих тут підійшли ґрунтовно: план дій широко обговорили з усіма верствами населення, а найперше — з тими, хто вже релокувався в це місто. Вони й підказали чимало корисних кроків для соціалізації приїжджих у нових обставинах та умовах життя, тіснішого злиття із громадами.

Спершу допомогу в забезпеченні необхідними продуктами переселенцям надавали волонтери. Але потім більшість громад області почали шукати шляхи спільного розв’язання цієї проблеми. Бо, крім переселенців, вони мали й місцевих громадян, які нікуди не поділися і яких треба було так само забезпечувати.

У розв’язанні продовольчих проблем значну роль відіграла  обласна військова адміністрація. У підсумку всі землі, які перебували в комунальній власності, все, що можна було засіяти і обробити, залучили до нової програми «Сади перемоги». Черкащина стала лідером у її впровадженні в Україні. Ініціатива виправдала себе — рік видався урожайним: на 158 гектарах вирощено понад 300 тонн овочів.

Перша частина — посіяти й посадити — далася відносно легко, але потім громади зіткнулися з проблемою обробітку рослин. Якщо картоплю можна обробити механічним способом, то моркву, огірки та багато іншої городини треба сапати вручну. Нерідко працівники виконавчих комітетів вранці виходили на ділянки й самі обробляли площі. Проте із часом ситуація поліпшилася. Більшість приїжджих нині охоче беруть участь у виконанні програм продовольчої безпеки. Така практика набуває поширення й цього року.

Темні часи під час вимикання світла громадам разом з місцевою владою та волонтерами також допомагали пережити активісти Програми U-LEAD. Вони посприяли в забезпеченні громад 70 генераторами за кошти Європейського Союзу. Крім того, надали речі першої необхідності: ліжка, каремати, ковдри, баки для води, ланцюгові пилки, намети. Допомогли й одержані з-за кордону потужні автономні освітлювачі. Вони неабияк згодилися, приміром, у Золотоніській громаді під час ремонту критичної інфраструктури.

Із напливом переселенців у багатьох школах області збільшилася наповнюваність класів, тож з’явилася нагода повністю укомплектувати їх там, де це неможливо було зробити раніше. Так зменшується навантаження на місцеві бюджети, бо держава передбачає фінансування на кожного школяра, оскільки, як відомо, гроші ходять за учнем. Однак деякі міські школи працюють у дві зміни, й це теж стало викликом для громад. Коли школи об’єднують чи укрупнюють, навчальний процес треба організувати так, щоб дітям було комфортно й не погіршувалася якість навчання.

І житло, й робочі місця

Нині в області живуть понад 100 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які одержують необхідну підтримку та забезпечення. Транзитом Черкащиною від початку повномасштабної війни перемістилися майже 270 тисяч громадян, яких теж треба було обслужити та підтримати.

Як розповіла на недавній зустрічі із представниками кластеру з питань житла та непродовольчої групи товарів перша заступниця начальника військової адміністрації області Наталія Кравченко, у співпраці з партнерами черкасці мають змогу забезпечити першочергові потреби вимушених переселенців, які полишили власні домівки через бойові дії. Зокрема, надати їм засоби першої необхідності, облаштувати помешкання. Вона із вдячністю відгукнулася про допомогу, яку надають міжнародні та вітчизняні донори, адже завдяки цій допомозі вдається робити важливу справу, підтримуючи наших співгромадян.

Більшість ВПО нині мешкає у приватному секторі. У місцях компактного проживання, яких на Черкащині понад 70, — 3,4 тисячі осіб. Однак актуальне створення для цієї категорії населення соціального житла.

На нараді обговорили питання медичного та соціального забезпечення, психологічного і юридичного супроводу. Розглянули спільно з партнерами можливості міжнародних і державних програм зі створення робочих місць та самозайнятості серед ВПО.

Потреби в області із забезпечення вимушених переселенців постійно оновлюють на зустрічах із представниками кластеру з питань житла та непродовольчої групи товарів. До його складу входять представники УВКБ ООН (Агентства ООН у справах біженців), Міжнародної організації з міграції, благодійного фонду «Право на захист» та інших благодійників Черкащини.