Шкільний випускний вечір — це свято не лише для молодих людей, що прощаються з дитинством, а й їхніх родин. Традиція з розмахом відзначати цю подію далеко не вчорашня. Хоч після Жовтневого перевороту 1917 року випускні бали заборонили як буржуазну забаву й пережиток минулого. Та минув час — і свято таки відновили. Тоді ж започаткували вальс випускників, який розбавляли традиційними для того часу танцями.

Не секрет, що в попередні роки проводи шкільного життя перетворилися на змагання за звання бути найкращими в усіх аспектах: для дівчат це ексклюзивні сукні від відомих кутюр’є (і бажано не в одному екземплярі: одна — для урочистої частини, друга — для неофіційного ресторанного святкування), зачіски, макіяж, на які записуються ще в листопаді; для хлопців — брендові костюми, взуття, краватки… І це що стосується тільки одягу!

Батькам випускників завжди доводиться несолодко, адже, окрім придбання ексклюзивного вбрання, вони прагнуть організувати для дітей найкращу, найдорожчу феєрію. Сьогодні вже нікого не здивуєш кульками, які випускають із побажанням щасливого й успішного майбутнього, небесними ліхтариками й прогулянковим теплоходом, з палуби якого шалено лунає музика.

Батьки для своїх чад винаймають фотостудії з двома-трьома індивідуальними фотосесіями для створення випускного альбому, лімузини, орендують цілі готельно-ресторанні комплекси, запрошують відомих ведучих, модних ді-джеїв, організовують найрізноманітніші шоу: пінні дискотеки, танцювальні майстер-класи від відомих хореографів, бо ж упевнені, що саме цим випускний запам’ятається дітям на все життя.

Організовують свято зазвичай активні мами-домогосподарки, які не завжди мають лік грошам. Якщо пропозиції таких мам не підтримані більшістю на батьківських зборах, ті ображено крізь зуби цідять, що решта просто не любить своїх дітей, а вони й так добровільно пропонують взяти на себе багато роботи й витрат, шукаючи ресторан, клуб, домовляючись з ними тощо. А тому більшість батьків, щоб дитина не почувалася білою вороною, погоджуються на все, хоч поза очі й обговорюють не завжди адекватні пропозиції та розумні дії батьківського активу.

Знаю від знайомих батьків цьогорічних випускників, що вони почали підготовку до дитячого свята завчасно — ще у вересні. Однак, на жаль, наша держава переживає не найкращі часи. Прибутки українців зовсім не збільшились, на відміну від курсу зловісного долара й цін абсолютно на все. Крім того, жоден із дорослих не може бути впевненим у завтрашньому дні, у тому, що його не скоротять на роботі чи, не приведи Господи, хтось із рідних не захворіє.

Нескладно зрозуміти, що за гроші, витрачені за одну святкову ніч, може зо два тижні, а то й більше, прожити середньостатистична родина з чотирьох осіб, можна придбати ліки для постраждалих в АТО, які ціною власного життя захищають наш мир і спокій.

А як узагалі бути батькам-переселенцям, які ледь-ледь зводять кінці з кінцями? Виходить, для їхніх дітей ворота в свято під промовистою назвою «Випускний» наглухо зачинені. Як бути тим, у кого прибуток нижчий від середнього, що робити мамам-одиначкам? І чи святковий настрій буде в тих дітей і батьків, які чули постріли «градів», переховувались у бомбосховищах і бачили зруйновані будинки, вулиці, понівечені долі й втрачені життя?! Чи не нагадуватиме це все бенкет під час чуми?

Ні, відмовлятися від випускного вечора не варто, адже це справді символічний перехід дитини в доросле життя. Але, можливо, потрібно на офіційному рівні ухвалити рішення про проведення лише урочистої частини свята з прощальним вальсом у школі, зі словами вдячності батькам і вчителям, з напутнім словом від класного керівника, започаткувавши патріотичний ланцюг єднання випускників 2015 року.

В умовах сьогодення, гадаю,  це правильний вибір. Випускники обійшлися б без гучних гулянок, однак свято так само запам’яталося б на все життя. 

 

Юлія СЕРГІЄНКО
для «Урядового кур’єра»