«Завзяття змагу і відчай жаги», — рядок з пісні «Повстанське танго», яка повернулася з комуністичної заборони разом з авторками Мартою Пашківською та Ольгою Ільків. Рядок, який визначає їхню сутність життя боротьбою за незалежність України. Обидві вони були зв’язковими головнокомандувача Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича. Ольгу Ільків радянський режим засудив на 25 років (відсиділа 14) за її велике прагнення жити і творити в самостійній Українській державі. Пані Ольга у хвилини перепочинку викладала на папір власні поетичні думки, мрії, бажання. Деякі з її віршів згодом ставали піснями. Музику до них писала Марта Пашківська, хоч композитором себе не вважала, а лише мелодійником. Ці пісні йшли з душі, тому й мали широку популярність не лише серед повстанців та підпільників. На жаль, нині знаємо хіба три пісні Марти Пашківської на слова Ольги Ільків. Крім популярного «Повстанського танго», кілька українських співаків виконують «Самітність» та «Нічний перехід». Є ці твори й у репертуарі аматора сцени, голови Борщівського районного осередку ВУТ «Просвіта» заслуженого журналіста України Петра Довгошиї. Каже, навіть свого часу отримав схвальну оцінку Ольги Ільків.
Тепер Петрові нарешті вдалося втілити в життя давній задум — організувати мистецький фестиваль повстанської пісні імені Марти Пашківської «Зродились ми великої години». Захід уперше відбувся в Борщеві. І невипадково, адже Марта Пашківська народилася в цьому місті. З її життєпису відомо небагато фактів. Петро Довгошия роками збирає інформацію про славетну краянку.
Вдалося дізнатися, що Марта зростала у змішаній родині, тобто батько був українцем, а мати — полькою. У такій самій сім’ї народився й Льонгин Шиманський, якого вона покохала. Він був на чотири роки старшим від Марти. Дівчина закінчила фельдшерську школу й всупереч батькам пішла з коханим у підпілля, обрала шлях борця за волю України. 1944 року Льонгин (псевдо «Остюк») загинув від рук гестапівців.
Достеменно не відомо, де, коли й за яких обставин не стало самої Марти Пашківської, яку в підпіллі знали як «Мартуню». За словами Петра Довгошиї, є дві версії її загибелі, але це, мабуть, лише перекази, легенди, а не точна інформація. Одні джерела повідомляють, що Марта 1948 року у львівському трамваї ковтнула ампулу з ціаністим калієм, побачивши, як її оточують енкаведисти. Інші твердять, що вона загинула у криївці в Борщівському районі.
Тепер на честь борщів’янки організували мистецький фестиваль. Виставили на цьому заході великий портрет, де Марту зображено усміхненою у військовій уніформі. Узяти участь у цьому пісенному дійстві зголосилося понад 20 виконавців і колективів. Петро Довгошия розповів про сторінки з життя Марти Пашківської, заспівав усі три її відомі нині пісні на вірші Ольги Ільків.
Умови фестивалю передбачали виконання повстанських пісень, які побутували і знані в тутешньому краї. Чимало таких народних перлин має у репертуарі ансамбль «Відлуння» під керівництвом Оксани Ярчук із села Іванків.
Село Іванків завжди славилося патріотичністю, любов’ю до України. Тут, крім пам’ятного хреста на честь Українських Січових Стрільців, символічної могили вояків УПА, постало й погруддя Ользі Басараб. Звідси походив її чоловік Дмитро, із цим селом вона не поривала зв’язків навіть після загибелі коханого. Коли 1920 року на західноукраїнських землях з’явилася підпільна Українська військова організація (УВО) під проводом Євгена Коновальця, Ольга Басараб стала в її лави. А в лютому 95 років тому у львівській в’язниці «Бригідки» її закатували польські поліціянти. Перед смертю власною кров’ю на стіні камери українська героїня написала: «Умираю замучена. Помстіть!» Цього року ще одна пам’ятна дата, пов’язана з цією громадсько-політичною діячкою, — 130-річчя із дня її народження. 1—3 листопада в Борщеві вдруге відбудеться фестиваль стрілецької пісні «Хай нашу віру живить Листопад». Його приурочать до дня народження Ольги Басараб, в його межах організують наукову конференцію.
«Одна шалена нас полонила доля», — співається у «Повстанському танго». І для Марти Пашківської, і для Ольги Ільків, і для Ольги Басараб такою долею стала борня за Українську державу. Ці героїчні жінки «віддали юність в дар», їхні імена були під забороною наших здоланників, але незгасна пам’ять повернула їх із небуття, щоб стати яскравим прикладом мужності й хороб рості для теперішніх оборонців України.
Ми в Google+