16 січня цього року близько першої години ночі у самісінькому центрі провінційного містечка Олевськ кілька десятків молодиків влаштували стрілянину, відлуння якої прогриміло на всю Україну.
Диспозиція місцевої безпорадності…
Події розвивалися за класичним сюжетом голлівудських вестернів, коли заїжджі (щоправда, не на конях, а на легкових автомобілях) спробували силою навести лад у чужому місті, а натомість наразилися на збройний опір. Втім, на відміну від бойовиків із десятками трупів, в Олевську лише двоє загиблих, адже якщо на дикому Заході стріляли з бойової зброї, то у містечку на Поліссі більшість учасників конфлікту користувались офіційно зареєстрованими мисливськими рушницями.
Усупереч заявам місцевих жителів, що, мовляв, поліцейські надто довго виїжджали на місце конфлікту, записи встановлених у центрі міста відеокамер засвідчують протилежне. Перші три правоохоронці, як повідомив начальник головного управління Національної поліції у Житомирській області В’ячеслав Печененко, були на місці подій уже за кілька хвилин. Однак навіть не фахівцям зрозуміло, що такими силами перешкодити збройному з’ясуванню стосунків кількох десятків чоловіків було неможливо.
Штат Олевського відділення поліції (колишнього райвідділу внутрішніх справ, нині підпорядкованого Коростенському територіальному підрозділу, відповідальному за ситуацію аж у п’яти районах) номінально становить шість десятків правоохоронців. Однак 20% штатних посад не укомплектовано, близько половини співробітників працюють дільничними інспекторами і живуть у селах, а решта має законне право на відпочинок після служби, яка у поліції цілодобова — без свят і вихідних.
…і шокуючої неефективності
Як наслідок, троє поліцейських, які намагалися вгамувати стрілянину в центрі Олевська, навіть теоретично були єдиною боєздатною силою. Її могли направити на місце злочину правоохоронні органи, доки з Коростеня і Житомира мчали на підмогу резерви.
На жаль, жодної інформації про можливе збройне з’ясування стосунків, яке, за словами В’ячеслава Печененка, виникло на суто побутовому ∂рунті через конфлікт, що трапився у місцевому нічному клубі за добу до стрілянини, правоохоронці не мали. Отож спрацювати на випередження не могли, а постійне перебування в Олевську з 10 тисячами жителів значних додаткових сил поліції надто затратне й малоефективне.
Інша річ, що швидке затримання учасників збройного конфлікту (не лише місцевих жителів з офіційно зареєстрованими мисливськими рушницями, а й приїжджих гастролерів зі зброєю, що «здається бойовою», як визнають правоохоронці), було цілком можливим. Річ в тому, що Олевськ розташований за кілька кілометрів від дороги міжнародного значення Київ — Варшава (у межах України Київ — Ковель — Ягодин), що цієї зимової і сніжної пори стала єдиним шляхом утечі для кількох автомобілів зі злочинцями.
Отож досить було оперативно перекрити згадувану трасу, щоб зупинити автомобілі з озброєними стрільцями. Тим більше, що марки розшукуваного автотранспорту і навіть його державні номерні знаки після стрілянини в Олевську вже були відомі.
Натомість, як з’ясувалося, ніхто трасу не перекривав. І не тому, що правоохоронці Житомирщини по-дитячому безпорадні, а тому, що на автодорозі міжнародного значення у фактично воюючій Україні для цього немає ні сил, ні можливостей.
На відміну від дороги Київ — Львів, якою у межах Житомирщини постійно дефілюють автопатрулі управління патрульної поліції у місті Житомирі, що відповідають за ситуацію в самому обласному центрі та на згадуваному автошляху, Варшавською трасою ніхто не опікується. Колишньої ДАІ вже немає, до зони відповідальності нової патрульної поліції міста Житомира міжнародна автотраса Київ — Ковель не належить, а єдиний стаціонарний дорожній пост, розміщений на Житомирщині поблизу Коростеня, обслуговує вже згадуваний коростенський міжрайонний територіальний підрозділ. Зайве пояснювати, що об’їхати цей всім відомий пункт контролю нескладно, а львів’ян із кримінальним минулим, які гастролювали в Олевську, взагалі цікавив протилежний від Коростеня і Києва напрямок.
До речі, навіть якби за дорогу Київ — Ковель — Ягодин відповідала патрульна поліція, то наказ на зупинку і затримання озброєних злочинців на ній мав би надійти аж із Києва, а не з Житомира. Головне управління Національної поліції у Житомирській області та управління патрульної поліції у місті Житомирі не підпорядковані одне одному і паралельно управляються напряму зі столиці. За таких умов цілком імовірно, що представники двох незалежних відомств можуть випадково перестріляти одне одного чи не стануть підставлятися під бандитські кулі без чіткого наказу тільки свого начальства.
Порятунок — у дієвості й чесності
Наслідком олевської стрілянини стало не лише семеро поранених, двоє з яких померли під час надання медичної допомоги. Події в Олевську посилили небезпідставні побоювання як жителів розбурханого пострілами містечка, так і всіх українців, що реформована поліція не така ефективна, як нас у цьому переконували. Причому з вини не самих поліцейських, а насамперед реформаторів, які мали б оперативно реагувати на найменші проколи, неминучі у будь-якій новій справі.
Ще одним викликом для громадськості можуть стати результати розслідування подій в Олевську, які у поліції, судячи з офіційних коментарів, вважають за злочин обидві сторони протистояння. Натомість місцеві жителі криком кричать, що йдеться про вимушену самооборону та намагаються довести, що за умов неефективної роботи поліції офіційно зареєстрована вогнепальна зброя запобігла значно більшому кровопролиттю. Крім того, Олевськ не став подобою російської станиці Кущовської, де бандити безкарно тероризували і грабували місцеве населення й згвалтували понад три сотні жінок.
Уже частково провалений олевський екзамен може стати або прикладом об’єктивного розслідування злочину, або, образно кажучи, ще одним каменем на шиї реформи правоохоронної системи, від ефективної і чесної роботи якої напряму залежить рівень довіри до влади і, за великим рахунком, майбутнє України.
PS Станом на 23 січня п’ятьом затриманим учасникам конфлікту офіційно оголошено про підозру. Чотирьом із них суд обрав міру запобіжного заходу — взяття під варту, а одному — домашній арешт. Усі згадувані особи — з-поміж приїжджих на Олевщину.
Ми в Google+