Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
У житті відомого письменника полтавця Павла Губенка (Остапа Вишні) незважаючи на те, що спеціалізувався на написанні гумористичних творів насправді було дуже мало місця для сміху. Виростав у бідності, тому що крім нього у його батьків було ще 16 дітей. Багато працював для того, щоб вибитися в люди. І таки досяг свого, став начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Утверджував незалежність України у лавах петлюрівських військ і своєю нищівною для ворогів творчістю. За це його у 1920-х роках і заарештували чекісти. Півроку поневірявся у їхніх катівнях, аж поки йому не допоміг вибратися з більшовицької в’язниці поет Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з’явився у столиці – Харкові, де з квітня 1921 року працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК».
Як стверджують побратими по перу, його популярність у двадцяті роки була недосяжною. А його слово прирівнювали до зброї.
З фейлетону «Українізація» (1926 рік, серед дійових осіб – голова комісії з українізації, два її члена і «радянська панна», звітують перед цією комісією): «А скажіть, будь ласка, навіщо проводиться українізація?»
«Українізація проводиться для того, щоб залишити всіх на посадах, бо якби не українізували, то треба було б усіх повиганяти».
«Чим славна наша Україна?»
«Борщем і галушками».
«Як буде українською: В виду того что…? – «Позакак».
«Все це дуже добре. А все таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?».
Панна мнеться: «Не знаю… Не знаю».
Голова, до дирижера: «Маестро, допоможіть!». (Музика починає грати гопака). Панна (радісно скрикує): «Гопак!»
І вердикт комісії: «Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться у позакатегорійні й підвищується з 10 у 14 розряд. Іспит складено на відмінно. Ви вільні».
У 1926 році Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», що користувалася великою популярністю і за три роки витримала п’ять видань. Провідний мотив – відродження національної гідності української нації і розвиток української мови. Частина усмішок Вишні грали роль скорострілів у запеклій битві 20-х років проти агресивного російського імперіал-шовінізму.
Сенсацію вчинила в Україні і в Москві гумореска Вишні з приводу виступу наркома освіти РСФСР А. Луначарського проти українізації і за русифікацію шкіл на Кубані. У гуморесці, написаній за зразок легендарного листа запорожців до турецького султана, кубанські козаки після всіх вияснень пропонують російському наркомові зробити їм те, що й запорожці пропонували турецькому султанові.
Вже Вишня давно сидів у найвіддаленішому концтаборі НКВД, а партійна преса все ще люто згадувала, як то цей «ворог народу» посмів посміятися над російським «султаном». Подібних анти русифікаторських гуморесок Вишня написав чимало.
Ясна річ, такі його погляди не сприйняла тодішня влада. Письменника засудили до 10 років за «терористичну змову». Начебто, він готувався здійснити замах на українофоба, II секретаря ЦК КП (б)У Павла Постишева. На допитах, відкидаючи безглузді звинувачення, Остап Вишня жартував, що «в такому випадку, чому б не звинуватити мене і в зґвалтуванні Клари Цеткін».
Покарання відбував в Ухтимсько-печорському таборі. 1937 року його мали розстріляти. Для цього етапували до іншого табору через річку Печору. Оскільки крига вкрила річку, заарештованих довго не могли доправити до місця призначення. За цей час начальника табору розстріляли, а наказ про страту Остапа Вишні загубився.
У 1955 році письменника реабілітували, але комуністичні концтабори підірвали його здоровя. 28 вересня 1956 року він помер від розриву серця.
Коли цього мученика запитували як йому вдавалося сміятися крізь сльози, відповідав: «Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося… Я народний слуга!»
Поховали Остапа Вишню на Байковому кладовищі.
Ми в Google+