Стурбовані селяни з Великої Омеляни та Милостова Рівненського району завітали на корпункт «УК»: нас знову труять! Допоможіть!
… Історія розпочалася торік: люди з Рівненського і Гощанського районів відчули симптоми, що нагадували алергію: дерло в горлі, сльозилися очі, зривався кашель. Згодом помітили, що страждають насамперед ті, чиї садиби найближче до посівів кукурудзи чи сої, які кілька разів за сезон обробляють хімічними препаратами. А всі згадані поля орендує одна фірма — ТОВ «АКРІС АГРО». Тож заяви селян розлетілися в найрізноманітніші інстанції: тоді ще санепідемстанцію, міліцію, департамент екології та природних ресурсів, СБУ й прокуратуру…
— Цієї весни та сама історія, — каже житель Великої Омеляни Володимир Олексійчук. — У квітні ми просто перейняли трактори, які вийшли кропити посіви кукурудзи, і викликали оперативну групу поліції, щоб узяла зразок речовини, якою обробляють поле. Проте опломбована пляшка до жодної лабораторії не доїхала. А посіви тепер обробляють уночі з вертольота: їдкий гострий запах стоїть до чотирьох тижнів! Я пасічник, у мене загинуло 70% бджіл, як і у всій окрузі. Загинули кролі, навіть кротів багато подохло, а інші перемістилися під фундаменти будівель. Та найстрашніше, що це забирає людське здоров’я. Насамперед згадані симптоми виявляються у дітей, адже в них найслабший імунітет. Тим, хто звертається до лікарів, так і пишуть: отруєння хімічною речовиною невідомого походження. Ось ми й хочемо довідатися: що це за речовина? І чому в нас забирають конституційне право на безпечне довкілля?
Дозвільних документів — катма
Цього року на наполегливі прохання селян фахівці новоутвореного головного управління Держ?продспоживслужби намагалися провести перевірку ТОВ «АКРІС АГРО», попередньо отримавши на це дозвіл суду — адже в Україні ще чинний мораторій на перевірку суб’єктів господарської діяльності. Недобросовісні «суб’єкти» цим, зрозуміло, користуються.
— Жодних дозвільних документів на право проведення авіаобробітку сільгоспугідь агрохімікатами та пестицидами нашим спеціалістам не надали. І ні територіальні органи Держпродспоживслужби, ні головне управління в області не погоджували документи, які б надавали таке право, — каже виконувач обов’язків начальника Головного управління Держпродспоживслужби в області Володимир Лазарчук. — Немає й дозволу від сільської ради на використання аеродрому, не кажучи вже про відповідне його облаштування. За результатами перевірки ми надіслали керівництву ТОВ «АКРІС АГРО» припис, де вказали на ці порушення.
…Минуло два місяці, а по дозволи так ніхто й не звертався. Вочевидь, назріла потреба скасування мораторію на перевірку. Багатьох проблем можна було б уникнути, якби ті, кому належить, контролювали дотримання вимог законодавства ще до початку сезону обробітку.
Матеріали також передано до Рівненського районного відділення поліції. Та слідчий Юрій Мельник стверджує, що цього не достатньо, аби визначити ступінь відповідальності фірми. Тому, каже, проситиме суд ще про одну перевірку…
— У нас закрадається думка, що в поліції теж тягнуть час — адже ми були на прийомі в керівників рівненської Нацполіції та СБУ. Звертатимемося й у прокуратуру, — каже голова спілки пасічників Рівного та Рівненського району Богдан Лимар. — А ще — до міжнародних екологоправозахисних організацій, з якими вже налагодили контакти.
Скількома ще колами пекла треба пройти людям, щоб дізнатися нарешті про елементарні речі: чим обробляють їхні поля, чому не дотримуються законодавства і хто за це відповість?
Російський слід?
Ось що пишуть до Генпрокурора Юрія Луценка і Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана місцеві пасічники: «Ще 9 липня 2015 року УНІАН повідомило, що в складі 23-го так званого «гумконвою» з Російської Федерації в Україну в’їхало 6 вантажівок із небезпечними гербіцидами. Але ніхто не відстежив і не сказав, куди вони поділися. Можливо, саме ними обробляли тисячі гектарів паїв на Рівненщині. В Україні добрі закони, але не розроблено системи контролю за їх виконанням. Її має розробити і затвердити Кабмін. А щоб запобігти корупції, треба покласти всю відповідальність на одну структуру, а не на чотири, як нині. Під суворим патронатом Мінекології потрібно контролювати весь ланцюжок ввезення, транспортування, зберігання і застосування пестицидів та гербіцидів. Саме так діють у ЄС».
Безперечно, такий контроль держави вкрай потрібен. Ось тільки до громад теж є велике питання: це ж право, а не обов’язок кожного, хто має пай, віддавати його комусь в оренду (зокрема й «АКРІС АГРО»).
То хто ж, як не самі люди, представники територіальної громади, мали б твердо сказати: цей орендар нам не потрібен! Проте гучного голосу громад, на жаль, не чути — найактивніші селяни поодинці шукають справедливості. Інші ж, особливо ті, хто в селі не живе, а, скажімо, успадкував пай чи купив його, відповідають банально: потрібні гроші (до речі, в Омеляні за одну земельну ділянку фірма платить господареві 5 тисяч гривень). Тобто живуть за принципом «Моя хата скраю».
Не завадила б і чітка позиція місцевої влади, про яку вона чомусь не заявляє.
І найважливіше: як на мене, тут немає елементарної предметної комунікації між фірмою та селянами. А без такого відвертого, з «гострими кутами» спілкування справа й узагалі ризикує зайти в кут глухий.
Від редакції.Безумовно, проблема, порушена в публікації, стосується не лише Рівненщини. Оскільки здоров’я людини у нас декларують як найбільшу цінність, то і до розв’язання проблеми слід підходити відповідально. І робити це мають відповідні служби, не затіваючи гру в пінг-понг зі зверненнями людей, які потерпають від дій тих, хто на перший план ставить власні інтереси на шкоду громадам.
КОМЕНТАР У ТЕМУ
Дмухаємо вже й на холодну воду
Богдан БРИКАЙЛО,
заступник директора ТОВ «АКРІС АГРО»
— Цілком погоджуюся, що ми, можливо, мало уваги приділяємо комунікації із селянами. Але, повірте, цього року дмухаємо вже й на холодну воду, зокрема не проводили хімічної обробки посівів у санітарній зоні Великоомелянської сільської ради. До речі, там, крім нас, працюють ще три фірми, тож люди мають вибір, кому віддати в оренду свої паї. Підозрюю, що за цими перманентними скаргами до редакцій різних видань стоять насамперед наші конкуренти. Бо ми нікого не труїмо, а в роботі використовуємо лише сертифіковані в Україні препарати (хоча нам розповідають байки про якісь російські гумконвої).
Загалом вирощуємо сою і кукурудзу на території 72 сільських рад у Рівненській та Хмельницькій областях, заробляємо валюту для держави, бо це експортні культури, сплачуємо чималі податки до бюджетів різних рівнів, даємо роботу для понад 800 фахівців, маємо три елеватори, облаштовану інфраструктуру. Чому про це не пишуть журналісти?
Ми в Google+