Перший заступник міністра освіти і науки Інна СОВСУН: «Хочу, щоб мій трирічний син у майбутньому навчався в українському університеті»
Далеко не в кожного вистачить сміливості розказати про факт насилля у своєму житті. Тим паче, якщо обіймаєш високу посаду. Натомість про такий випадок з власного дитинства Інна Совсун відверто написала в рамках кампанії #яНеБоюсяСказати у Фейсбуці. Або, скажімо, у розпал вступного ажіотажу перший заступник міністра в соцмережі спілкується особисто з абітурієнтами — попри зайнятість, таки знаходить вільну хвильку, щоб допомогти, пояснити.
Зізнаюся, було приємно зустріти цю тендітну жінку на концерті «Океану Ельзи», причому не у VIP-ложі, а серед звичайних глядачів. Привітна, усміхнена й водночас смілива, непохитна й самодостатня — вона послідовно запроваджує важливі зміни у системі вищої освіти. І чи не щодня переконує в необхідності новацій армію ректорів, які звикли жити за старими правилами. Це в будні. А щосуботи пані Інна має справу для душі — замість відпочинку викладає у рідній Могилянці, водночас встигає бути люблячою мамою для маленького сина.
Хвилююся, коли студенти записуються до мене
УК: Інно Романівно, зміни, які вдалося запровадити за два роки у вищій школі, важко перелічити. Як вам це вдається?
— Насправді в освіті нелегко зробити кардинальні зміни за короткий час. Адже до цієї галузі залучено мільйони українців. Можна приймати численні законодавчі норми, утім, значно складніше і повільніше змінюється поведінка людей.
Натомість вдалося запустити багато важливих процесів. Нещодавно, підбиваючи підсумки, навіть здивувалася, скільки всього ми змінили у нормуванні роботи університетів. Якось навіть жартували, що стаємо фахівцями зі скасування численних норм, які раніше обмежували роботу вишів. Починаючи зі скасування кредитно-модульної системи, яку видавали за європейську модель, натомість вона нею ніколи не була, -- і закінчуючи відміною певних дивних положень з унормування роботи університетів. Це непомітна робота, але водночас засаднича.
Але насправді реформа вищої освіти — це реформа університетів, адже міністерство не може змінити вищий навчальний заклад зсередини. Одна з таких відчутних нині — зменшення навантаження на викладачів і на студентів. Адже якщо наші професори й доктори наук викладали по 900 годин у рік, натомість їхні колеги в Європі чи Америці лише по 200—300, а наші студенти слухали по 15 дисциплін за рік, тоді як їхні колеги за кордоном вивчають по 4—5 предметів, — це апріорі означає, що то якісно інший навчальний процес.
УК: Чи всі виші це впроваджують?
— Хоч нові норми прописані законодавчо, університети по-різному їх виконують: одні роблять номінальне скорочення, інші всерйоз переглядають навчальні програми, плани й справді зменшують навантаження на викладачів. Водночас важливо зменшити кількість курсів, які пропонують читати студентам. Адже не секрет, що раніше через колишні норми навантаження в університетах створювали курси, щоб просто заповнити ставки. Тому студентам читали двічі один і той самий курс під дещо різними назвами. Про це скаржилися і студенти, й викладачі.
Вочевидь, щоб змінити ситуацію, необхідно було переглянути загалом навчальні плани університетів, а це складний і тривалий процес. Значна частина викладачів не готова, кожен переживає за свій предмет. Важливо, що люди в умовах недовіри всіх до всіх намагаються зрозуміти необхідність змін. Це не дає рішення миттєво, але важливо почати щось змінювати. Відверто кажучи, такий процес варто було починати 20 років тому. Але почали тепер, і цю дорогу треба пройти.
УК: Щосуботи ви в студентській аудиторії. Наскільки для молоді важливо обирати частину предметів?
— Коли зустрічаюся з молоддю, студенти старших курсів кажуть, мовляв, ми заздримо нашим першокурсникам — вони не вивчають стільки непотрібних предметів. І різниця є. Не відчуваємо її поки що на рівні підготовлених фахівців, але ми вже запустили складний процес дискусії всередині університетів.
Оскільки я навчалася в Могилянці й там викладаю, звикла, що вибірковість дисциплін — норма для всіх викладачів і студентів. Зізнаюся, коли настає час визначення, щоразу хвилюєшся, адже не знаєш, скільки студентів запишуться до тебе, скільки молоді захоче з тобою працювати. Адже вибірковість дисциплін створює у виші умови конкурентності між викладачами (в хорошому розумінні). Це сприяє підвищенню якості викладання в університетах. Щоб залучити студентів і набрати групу, викладачам доведеться якісніше, оновлювати навчальний матеріал тощо. Викладачі мають зрозуміти, що їм не із завідувачем кафедри слід домовлятися — потрібно зацікавити студентів.
З викладацького досвіду бачу, що у разі забезпечення справжньої вибірковості створюється діалог між студентами різних спеціальностей. Приміром, у мене на кафедрі політології слухали курс майбутні екологи, біологи, інформатики, юристи, економісти, історики. І коли в тебе на парі з’являються люди із зовсім іншою перспективою, іншим баченням, це дуже цікаво і водночас спонукає тебе як викладача інакше подати навчальний матеріал. Це формує інший, ширший діалог усередині університету.
Без лобізму
УК: Донедавна сумнівні навчальні заклади, численні філії залишались без ліцензій. Яка сьогодні доля вишів, що надають неякісну освіту?
— Важливо, щоб залишалися університети, які надають якісну освіту. І підвищення якості — ключова ідеологія реформи вищої освіти. Упродовж двох років реформування ми працювали над розробкою нової моделі фінансування вишів, де на перший план має вийти результативність їхньої роботи, репутація серед студентів та абітурієнтів, наукова праця, інтернаціоналізація. Щоб забезпечувати якість освіти, потрібен не жорсткий контроль, а правильна мотивація. Нею зокрема буде й фінансування — виші отримуватимуть таку підтримку держави, наскільки якісні результати вони гарантуватимуть.
УК: Тобто у новій моделі держзамовлення як такого не буде?
— Потрібно відмовитися від терміну «держзамовлення», який означає, що держава замовляє собі фахівців. Насправді це не так. Суспільство платить податки, з яких держава частину спрямовує на функціонування вищої освіти. Тож замовляє для себе фахівців саме суспільство, а держава — посередник з розподілу грошей.
Тому ідеологія держзамовлення, вочевидь успадкованого з радянських часів, коли фахівців замовляли тільки для державних підприємств, установ, бо всі робочі місця були державними, застаріла. З-поміж інших причин, чому така модель не працює нині, непрозорість процесів, ручне управління, брак адекватної оцінки якості. Їх неможливо виправити в чинній моделі, яку потрібно кардинально змінити. Над цим я почала працювати ще до приходу в міністерство, аналізуючи чинну систему, міжнародний досвід. І модель, напрацьована міністерством, саме на це й спирається.
УК: Водночас університети вже отримали значну автономію…
— У плані автономії ми запровадили структурні зміни. До прикладу, раніше міністерство збирало від університетів інформацію про працевлаштування випускників, що було величезним бюрократичним тягарем і для студентів, і для викладачів, і для міністерства. Хоча довелося впродовж півроку переконувати Міністерство фінансів, що це не розвалить систему в цілому. Другий момент -- відпрацювання для випускників після закінчення університету, які навчалися на бюджеті. Ми півроку витратили на те, щоб скасувати обов’язковість відпрацювання.
УК: Ви значно молодша чи не за всіх ректорів. Пригадую, як запроваджуючи новий перелік спеціальностей, ви боролися зі значним спротивом…
— Запровадження нового переліку виявилося найчутливішим питанням за два роки реформ у галузі вищої освіти. Його зміна зачепила дуже багато інтересів. Зрушила глибинні пласти проблеми. Тому що відверто довелося говорити, чому існують ті чи ті спеціальності, для кого ми готуємо цих фахівців. Лише в кількох ситуаціях прозвучали раціональні аргументи, які ми врахували. Дещо неможливо було врахувати. Тож решту позицій довелося обстоювати. Боротьба за перелік тривала кілька місяців. Але якщо ми заявили про ці зміни, то відступати вже не могли.
Адже старий перелік вузьких спеціальностей — результат певних лобістських інтересів окремих груп. Деякі спеціальності створювали під певні кафедри, навіть під викладачів. Що значить спеціальність «під себе»? Це неабияка сфера впливу, коли ти затверджуєш стандарти, приймаєш захисти робіт тощо. І мало хто хотів цим поступитися. Інколи мені відверто казали, що укрупнення спеціальностей порушить хиткий баланс влади в університеті, доведеться створювати спільні програми. А чом би й ні? Якщо раніше в одному виші існували три схожі спеціальності, де три викладачі тричі читали одну й ту саму лекцію. Відтак спеціальності об’єдналися в одну, тепер читають лише раз. Виникає запитання: навіщо ще двоє викладачів? Нехай залишиться найкращий і читає курси на найвищому рівні для студентів. Тому це теж спричиняло напругу.
Крадіжка буває інтелектуальною
УК: Також не полишаєте боротьбу з плагіатом. Тепер бачимо, що навіть високопосадовці, їхні рідні не цуралися інтелектуальних крадіжок. Чи стане публічність ліками?
— Це приклад того, як тривале замовчування проблеми перетворило її на норму. На жаль, плагіат довго не вважали аномалією. Пам’ятаю, як два роки тому запропонувала внести до закону норму про обов’язковість публікації дисертації онлайн, щоб забезпечити публічність захисту. Тоді трапився цікавий випадок. Моя мама їхала у потязі з Києва до Харкова, неподалік сидів якийсь чоловік, говорив по телефону. Із розмови було зрозуміло, що він викладач одного з університетів. Телефонує колезі: мовляв, ти вже чув, що в міністерстві придумали — потрібно дисертацію публікувати; я вже у своїй деякі моменти прибрав, так що ти теж подумай.
Звісно, масовий плагіат — проблема, яку швидко не розв’яжеш, але велике культурне зрушення те, що люди почали замислюватися над наслідками, не сприймати це як норму. А технічно допоможе виявляти інтелектуальні крадіжки створення національного репозитарію академічних текстів – єдиної бази наукових робіт. Вона запрацює вже у вересні.
Водночас плагіат не завжди є свідомим. Скажімо, нещодавно перевіряла студентські роботи. В них студенти, копіюють кілька абзаців із різних джерел і вкінці кожного ставлять посилання. Але по факту це м’яка форма плагіату. Водночас їм ніхто не говорить, що так чинити не можна, ніхто це не пояснює. Мій чоловік їздив на курси до Гарварду і привіз звідти спеціальний довідник, де розписано, як правильно оформляти посилання під час написання роботи. Тобто цьому теж потрібно вчити, ці знання не прийдуть нізвідки.
Часто академічна громада вважає, що вказати на плагіат — це порушення добрих стосунків, академічної етики, а не навпаки. Це та ситуація, коли ми готові воювати проти злочинця-президента, натомість не наважуємося викрити плагіат власного начальника, колеги. На цьому етапі ми застрягаємо.
«Не піддаватися тиску найпростіше»
УК: Все частіше суспільство турбує іще одна проблема, яка раніше замовчувалась, — викладачі-сепаратисти. Як ви ставитесь до цього питання?
— Звісно, існує чітка позиція міністерства в тому, що в державних навчальних закладах не можуть працювати викладачі, вчителі, які пропагують антидержавні ідеї. Тут важлива співпраця з правоохоронними органами.
До речі, нещодавно моя колега під час судового засідання в Києві стикнулася із сепаратистом-суддею і була шокована. Вона давно проживає в столиці, проте народилася на Луганщині, тож суддя, який виїхав із Донбасу, чомусь побачив у ній «рідну душу». Він допитувався, чи змушують жінку розмовляти українською, розповідав, як йому важко працюється в Україні й зрештою попросив… процитувати Онєгіна. І це в Києві під час судового засідання!
УК: Є надія, що молоді фахівці матимуть інші цінності. Щоб подолати корупцію, ви запровадили сміливий експеримент — ЗНО під час вступу на магістратуру з права.
— Ця спеціальність була лідером антирейтингу. Тож важливо було запровадити ЗНО при вступі на магістратуру саме з права. І цьогоріч стартував пілотний проект, в якому взяли участь дев’ять університетів. Тест відбувся минулої суботи і складався із трьох компонентів: завдання з правознавства, тест на логічне мислення і перевірка знань з англійської мови.
Застосування незалежного тесту дасть змогу говорити про справедливіше оцінювання випускників бакалаврату і водночас проаналізувати рівень знань у цих вишах. Насправді спершу більше вишів хотіли долучитися до проекту, проте згодом… побоялися. Приємно, що експеримент пройшов вдало. Сподіваюся, наступного року залучимо більшу кількість вишів, які наважаться запровадити у себе чесний і прозорий вступ на магістратуру.
УК: Запроваджуючи зміни, ви руйнуєте певні інтереси, корупційні зв’язки. Яким чином вдається обстоювати свою позицію?
— По-різному, адже серед ректорів так само є різні люди. Одні свідомо притримуються консервативної позиції, інші усвідомлюють: потрібно щось змінювати, бо так бути не може. А є й такі ректори, які робитимуть те, що говоритиме керівництво. Тому важливо витримувати цілісність політики. Якщо ти щось озвучив, мусиш цих принципів дотримуватися. На моє тверде переконання, потрібно мотивувати і доводити, чому ухвалюються ті чи ті рішення. Я достеменно знаю: жодного рішення не приймала тільки тому, що мені так здається. Ми завжди консультуємося з фахівцями. Звісно, не можна задовольнити всіх. Звісно, під час реформи хтось виграє, а хтось програє. Головне, щоб зрештою виграло суспільство, підвищилась якість освіти.
Не піддаватися тиску — це для мене найпростіше. Адже відступає той, хто не впевнений у своїй позиції, або якщо на тебе є за що тиснути, існує якийсь компромат. На мене немає за що тиснути, оскільки: мешкаю в тій самій двокімнатній квартирі й досі не купила машини. Я прийшла на посаду не для того, щоб заробити гроші, а для того, аби щось змінити. А як інакше? Хтось мусить це робити. Ми 25 років відкладали розв’язання проблем в українській освіті. Моєму синові в жовтні виповниться чотири роки, і я хочу, щоб він навчався в українському університеті. На архітектора (сміється).
УК: Як вдається поєднувати високу посаду з вихованням маленького сина?
— Це нелегко, оскільки щодня працюю мінімум по дванадцять годин, а по суботах викладаю. Тож коли втомлена повертаюсь додому, вряди-годи хочеться хоч півгодини помовчати, відпочити. Але з малою дитиною зовсім інакше — одразу переключаюся, граюся із сином, читаю йому книжки, і втома зникає. Я дуже вдячна чоловікові й батькам, які мені постійно допомагають. Гадаю, для будь-кого на високій посаді треба мати надійний тил удома. Я щаслива, що він у мене є.
Інна КОВАЛІВ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Інна СОВСУН. Народилася 21 вересня 1984 року в Харкові. Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія», згодом — Лундський університет (Королівство Швеція). Працювала менеджером освітніх проектів у Громадянській мережі «ОПОРА», очолювала аналітичний центр CEDOS, займалася дослідженням вищої освіти і науки. Перший заступник міністра освіти і науки України, за сумісництвом старший викладач кафедри політології НаУКМА. Володіє англійською та французькою, серед численних захоплень — урбаністичні студії.
Ми в Google+