У сьогоднішньому розумінні абсолютної більшості військових експертів і аналітиків широкомасштабна війна, розв’язана рф проти України 24 лютого 2022 року, вже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переконливого переліку засобів ураження та іншого високотехнологічного обладнання, які притаманні цьому військовому протистоянню.

Скільки триватиме війна?

Окремо стоїть питання тривалості конфлікту. Адже в жодному уявленні він вже не вкладається ні в рамки анонсованого російського бліцкригу, ні у тривалість активних фаз бойових дій у війнах початку ХХІ сторіччя. У будь-якому разі тривалістьвійни вже вимірюється місяцями. Є всі підстави вважати, що цей часовий рахунок перетне календарні межі 2022 року.

У зв’язку з цим закономірно вже зараз розглядати перспективи на наступний рік. І робити це не лише у форматі передбачень та припущень. Такий розгляд має мати на меті цілком практичне вираження. А саме: наскільки мають простягатися військові амбіції української сторони? І логічна похідна від цього питання: що саме потрібно Збройним силам України як допомога від партнерів на прийдешній 2023 рік?

Цілком логічно, що пошук відповідей на ці питання, крім захопливих теоретичних дискусій, має і цілком утилітарну сторону. Для обмеженого кола військових і цивільних посадових осіб такі дослідження — провідна частина їхніх професійних обов’язків. Варто додати, що для більшості з них такі питання, по суті, — чітко виражена відповідальність за оборону країни і врешті-решт за її долю.

Можна припустити, що такі опрацювання вже знайшли відображення в керівних і доктринальних документах державного рівня. Із цілком зрозумілих причин їх дослідження не входить у зміст цієї статті. Пропонуємо лише розглянути основні оціночні судження стосовно зазначених питань і запропонувати власний варіант відповідей на них.

З огляду на належність стратегічної ініціативи агресорові цілком логічно почати з опису ситуації, в якій, імовірно, перебуватиме російська сторона. Накреслення ліній зіткнення вже сьогодні дає змогу прогнозувати межі амбіцій рф щодо подальшого просування вглиб території України.

Отже,

Як може надалі бачити свою мету агресор?

Певні оперативні перспективи для ворога проглядаються на ізюмському та бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій можна розглядати вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш привабливою для противника може бути перспектива просування на запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози оволодіння Запоріжжям та Дніпром, що призведе до того, що українська сторона може втратити контроль над значною частиною Лівобережної України. Не вилучено з порядку денного і повернення до задуму захопити Київ та загрози повторного розгортання бойових дій з території республіки білорусь.

Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. Успіх на півдні, за умови його швидкого та правильного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи оволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого, — створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому — і загрози центральним та західним регіонам України.

Свідомо не станемо звертатися до умов, за яких рф буде вимушена реалізовувати такий імовірний замисел. Водночас не станемо і відкидати весь спектр супутніх стратегічних і навіть глобальних проблем для рф. Можна згадати і міжнародну ізоляцію, і частковий економічний тиск у вигляді міжнародних санкцій, складнощі із загальною мобілізацією та нестачу сучасного озброєння і обладнання, яка з часом буде лише гострішою.

Крім суто воєнного, такий характер стратегічних дій на сході і півдні України дасть рф додаткові політичні та економічні дивіденди. Серед них гарантування безпеки самопроголошених республік і логічне, хоч і запізніле завершення так званої спеціальної операції, унеможливлення доступу України до Чорного моря, контроль над ключовим елементом енергетичної системи країни — Південноукраїнською АЕС тощо.

Чому Крим — ключовий чинник, але не єдиний?

Нескладно дійти до висновку, що основа такого багатообіцяльного успіху на півдні і певною мірою на сході — в територіальному сенсі надійна оборона і збереження контролю над тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим. І справді, Крим був і залишається основою для ліній комунікацій на південному стратегічному фланзі російської агресії. Територія півострова дає змогу розміщувати значні угруповання військ та запаси матеріальних засобів. Нарешті в Криму — головна база чорноморського флоту і мережа аеродромів для завдання авіаційних ударів фактично на всю глибину території України. Окремі аналітики схиляються до думки, що саме контроль над територією півострова Крим — центр тяжіння для російських сил у цій війні.

Однак звернувшись до ситуації, в якій, імовірно, перебуватимуть Збройні сили України 2023 року, помітимо, що все видається не настільки однозначним. По суті, для ЗС України обстановка буде складною комбінацією з фактичного положення лінії зіткнення, наявних ресурсів і комплекту боєздатних військ та, вочевидь, перебування стратегічної ініціативи в руках супротивника.

Продовжуючи цю логіку, висловимо вагомі застереження щодо накреслення  лінії зіткнення з точки зору української сторони. Її контури мають вкрай невигідну конфігурацію на ізюмському та бахмутському напрямках. Істотні вклинення ворога сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і потребують подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО.

Не кращий вигляд має ситуація на півдні та сході. Уже йшлося про загрозу просування ворога в напрямку Запоріжжя. Додатково не зникає небезпека розвитку супротивником часткового успіху з напрямку Гуляйполя, що за певних умов може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на сході. Наявність у ворога оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро потребує додаткових зусиль для запобігання його розширенню.

Контрудари ЗСУ: що для цього потрібно?

Єдиний шлях кардинальної зміни стратегічної ситуації, беззаперечно, — завдання ЗС України протягом кампанії 2023 року кількох послідовних, а в ідеальному разі — одночасних контрударів. Зайве наголошувати окремо на їх суто військовому, а також політичному та інформаційному значеннях. Однак питання їх організації та здійснення потребує більшої уваги.

Отже, які сили і засоби для цього потрібні?

Якщо розглядати кампанію 2023 року як переломну, то для розгляду нам необхідно повернутися до визначення центру тяжіння для рф у цій війні. Адже лише ефективний вплив на центр тяжіння ворога може спричинити зміни в перебігу війни.

За умови, якщо таким центром тяжіння визначати контроль над півостровом Крим, логічно припустити планування на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати передусім наявність необхідного комплекту військ. Ітися може точно не про військові частини та з’єднання ЗС України, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля.

Підготовка наступальної кампанії потребує створення одного або кількох оперативних (оперативно-стратегічних) угруповань у складі від 10 до 20 загальновійськових бригад — залежно від задуму й амбіцій українського командування. В обстановці, що складається, це можна зробити виключно шляхом заміни основних зразків озброєння вже наявних бригад на сучасні, які надають партнери України. Слід виокремлювати необхідність отримання від партнерів додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Усе це потребуватиме консолідації зусиль країн-партнерів України, тривалого часу і значних грошових видатків.

Усе перелічене прямо залежить від наявних ресурсів. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде непоганою для ЗС України, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але в будь-якому разі за наявності політичної волі, завчасного і продуманого планування, з використанням виробничої бази і запасів провідних країн створення і належного оснащення такого угруповання у складі ЗС України абсолютно реальні.

Але й окреслений підхід до визначення завдань воєнної кампанії 2023 року для ЗС України здається занадто одностороннім.

Якщо загарбник навіть втратить Крим

Тож ми знову вимушені повернутися до визначення українською стороною центру тяжіння ворога. Залишимо осторонь правомірність прив’язки поняття «центр тяжіння» до певної місцевості або регіону на стратегічному рівні. Зазначимо лише, що він джерело моральної й фізичної могутності, сили і опору — того, що Клаузевіц називав зосередженням усієї потужності і руху, від якого залежить все, точка, на яку має бути спрямована вся наша енергія»[1]. Припустімо, ЗС України досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи півостровом Крим.

Позитивне політичне та інформаційне значення такого стратегічного успіху переоцінити важко. Однак по-іншому можна оцінювати воєнне значення такої перемоги. рф втрачає базу для чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу і техніки. Та ніщо не може істотно завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню чорноморського флоту до військово-морської бази новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря, і військову присутність агресора в регіоні буде збережено разом із загрозою ракетних ударів. Таке можна припустити і для використання російською авіацією, наприклад, аеродромів приморсько-ахтарськ та єйськ. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для зс рф матиме лише тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці, щонайменше в плані чисельності росіяни з часом можуть поповнити.

Підсумовуючи сказане та обговорюючи подальші перспективи, після 2023 року, можна говорити лише про новий етап протистояння. Звісно, з іншими вихідними даними і перспективами, але знову-таки — конфлікт, що триває, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця не визначений кінцевий результат.

Пропонується трохи інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті цієї війни.

Диспропорція у спроможностях України та рф: як її нівелювати?

Головна особливість військового протистояння із зс рф — навіть не істотна відмінність у чисельності сил і засобів сторін на користь росіян і навіть не значні просторові показники стратегічної операції проти України. Визначальна диспропорція у спроможностях.

Найбільш показове її втілення — різниця у граничній досяжності засобів ураження. Якщо для зс рф вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування[2], то для ЗС України вона фактично обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК[3]. Тобто з початку широкомасштабної агресії засоби ураження Збройних сил України мають досяжність майже удвадцятеро меншу, ніж має ворог. У перекладі мовою військової практики це означає, що ЗС України у кращому разі можуть завдавати ударів застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу ворога. У той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни.

Саме це слід розглядати як центр тяжіння зс рф з військової точки зору. Доки таке становище зберігатиметься, ця війна може тривати роками.

Як цьому зарадити?

Звісно, неможливо одночасно позбавити ворога такої великої переваги. З огляду на чисельність і наявність ресурсів ву розпорядженні зс рф викликає сумнів сама можливість усунути її повністю. Але цілком можливо протиставити ворогові свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність.

Ідеться, звісно, про постачання партнерами України для ЗСУ систем озброєння або певних найменувань боєприпасів з відповідною дальністю дії. Ідеться не тільки і не стільки про певні найменування, наприклад, ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Слід застосувати комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-Морських сил ЗС України та інших складових їхньої могутності. Обговорення слід вести стосовно створення або нарощування спроможностей, а не суто про кількість озброєння і обладнання для бригад, запланованих до переоснащення.

Тільки в цьому разі можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння рф у цій війні. Він полягає в її віддаленому — в розумінні більшості росіян — характері. Завдяки цьому віддаленню громадяни рф не так болісно сприймають втрати, невдачі, а головне — вартість цієї війни в усіх її розуміннях. Переконливий приклад правильності такого підходу цього року — успішні зусилля ЗС України з фізичного перенесення бойових дій на тимчасово окуповану територію АР Крим. Ідеться про серію успішних ракетних ударів по кримських авіабазах агресора, передовсім по аеродрому Саки[4]. Завдання ЗС України на 2023 рік — зробити для росіян та в інших окупованих територіях ці відчуття гострішими, природнішими і цілком відчутними, попри значну відстань до цілей.

Варто поставити питання ще ширше і запитати себе: що є джерелом упевненості, готовності, а головне — необхідності для керівництва рф і російського суспільства підтримувати війну проти України і щиро вірити у правильність її завершення?

Крім загальновідомих для цього підстав, таких, як прагнення до щонайменше регіонального лідерства, різного «вставання з колін» і відверто імперських зазіхань, прийнятних для пересічного росіянина, є і суто практична. Вона належить до принципів застосування воєнної сили зс рф. Виражена вона в агресивному стилі війни на знищення проти держави, яка, з огляду на рівень оснащення її збройних сил, не спроможна буде адекватно діяти проти російських військ у відповідь. Спрощено кажучи, річ саме в безкарності, яку забезпечує фізична віддаленість. У цьому і полягає дійсний центр тяжіння ворога. І ми не маємо права залишати його без належної уваги.

Картина може кардинально змінитися в разі відповідного планування та правильної роботи із країнами-партнерами України. Комплексне, з належним перспективним баченням оснащення і переоснащення ЗС України системами озброєння відповідної дальності дії має стати омріяним гейм-чейнджером. Тільки за умови вирівнювання з досяжності засобів ураження і розхитування зазначеного центра тяжіння ворога можна говорити про перелом у ході війни.

Очевидно, що оперативні й стратегічні перспективи на 2023 рік для України в разі отримання відповідних засобів матимуть зовсім інакший вигляд, ніж сьогодні. Наявність самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати рф по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.

Однак отримання відповідних систем озброєння від партнерів Україна може розглядати лише як рішення для перехідного періоду. Із перших днів широкомасштабної агресії рф для української сторони гостро стоїть проблема відновлення і налагодження власного проєктування і виробництва зразків високотехнологічного озброєння. І тактико-технічні вимоги до таких зразків вже мають містити відповідні параметри, зокрема щодо дальності застосування. Беззаперечно, національні зусилля України в цьому напрямі відкривають безмежні можливості міжнародної військово-технічної співпраці із країнами-партнерами.

Основа українського опору — значна військово-технічна допомога партнерів

Розглядаючи перспективи співпраці з партнерами з постачання Україні озброєння, доцільно розглянути два істотні чинники, які із самого початку агресії мають неабиякий вплив на прийняття відповідних рішень, строки і обсяги надходжень.

Перший з них — хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Попри достатню кількість широкодоступної інформації, сучасному поколінню, світу і європейцям насамперед важко уявити в реальності бойові дії у стилі Другої світової війни. Лінія зіткнення завдовжки тисячі кілометрів, десятки тисяч одиниць військової техніки, більш як мільйон людей, які прямо або опосередковано беруть участь в цій війні зі зброєю в руках. Сирени повітряної тривоги та ракетно-бомбові удари по цивільних містах, біженці й військовополонені, форсування річок та спроби танкових проривів — усе це для абсолютної більшості людей у світі залишається примарною реальністю світових воєн минулого сторіччя.

А для народу і ЗС України все перелічене вже стало невід’ємною складовою повсякденного життя. За залученням особового складу і техніки протистояння України російській агресії вже перевищило окремі показники бойових дій на її території в ході Другої світової війни. Розгортання ефективного опору більш як 300-тисячному угрупованню зс рф потребувало мобілізації до ЗС України сотень тисяч людей і оснащення їх десятками тисяч зразків військової техніки. А щоденні витрати боєприпасів ЗС України, наприклад, артилерійських снарядів з розрахунку на одну гармату в середньому втричі перевищують показники Королівської артилерії Британської армії в часи Першої світової війни. З урахуванням тривалості війни і перспектив на кампанію 2023 року навряд чи ці показники зменшуватимуться.

Відбиття Україною агресії супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат. 2023 року матеріальною основою українського опору має залишатися значна за обсягами військово-технічна допомога країн-партнерів. Адже попри власні втрати від економічних санкцій, залежність від російських енергоносіїв і окремі спроби «умиротворення» рф, світова історія не пробачить жодній країні потурання кривавому хижаку, який лише п’яніє від нової крові.

Другий чинник — пряма загроза застосування за певних обставин зс рф тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки РФ нехтує питаннями світової ядерної безпеки навіть у війні із застосуванням звичайних засобів[5]. Зокрема, з липня 2022 року на території Запорізької АЕС російські війська облаштували військову базу, розмістивши важку артилерію, зокрема реактивні системи залпового вогню БМ-30 «Смерч»[6].

Важко уявити, що навіть ядерні удари дадуть рф змогу зломити волю України до опору. Але не можна ігнорувати загрозу, яка з’явиться для всієї Європи. Не можна і повністю заперечувати ймовірність прямого втягування провідних країн світу в обмежений ядерний конфлікт, за яким уже напряму проглядається перспектива третьої світової війни.

Знову вимушено, але вкрай необхідно повернутися до джерела російської впевненості, а саме до безкарності. Будь-які спроби практичних кроків щодо застосування тактичної ядерної зброї слід припиняти з використанням усього арсеналу засобів, які є в розпорядженні країн світу. Адже з цього моменту рф уже стане не лише загрозою для мирного співіснування України, інших її сусідів і європейських країн, а й державою-терористом воістину світового масштабу.

На наш погляд, саме з урахуванням такої складної й неоднозначної комбінації чинників потрібно розглядати перспективи військової кампанії 2023 року. Лише їх повне і комплексне врахування дасть змогу створити передумови для завдання Україною поразки збройним силам країни-агресора і припинення руйнівної війни всередині Європи.

[1] Wade, N. (2009). The Joint Forces Operations and Doctrine (2nd ed.). Lakeland, FL: The Lightning Press.

[2] Перш за все маються на увазі КРПБ Х-55/Х-505 і Х-101.

[3] Модернізований ракетний комплекс 9К79-1 «Точка-У» почав надходити у війська 1989 році. ОТРК «Точка-У» має заявлені дальність до 120 км і кругове імовірне відхилення до 95 м.

[4] Аеродром постійного базування 43 морського штурмового авіаційного полку авіації чорноморського флоту вмф рф. Один із п’яти основних аеродромів на території півострова Крим, які російська авіація з лютого 2022 року використовує для ударів по території України. Унаслідок комбінованого удару по аеродрому 9 серпня 2022 року з ладу виведено до 10 російських літаків Су-24 і Су-30М.

[5] Чорнобильська АЕС перебувала під контролем російських військ з 24 лютого по 2 квітня 2022 року. Запорізька АЕС перебуває під контролем російських військ з 4 березня 2022 року.

[6] Hinshaw D., Parkinson J.(2022, July 5). Russian Army Turns Ukraine’s Largest Nuclear Plant Into a Military Base. The Wall Street Journal.

Валерій ЗАЛУЖНИЙ,
головнокомандувач Збройних сил України, член Ради національної безпеки і оборони України, генерал

Михайло ЗАБРОДСЬКИЙ,
перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант