Напевно, жодного року не минає без інформації про «замінування» того чи того навчального закладу. Правоохоронці добросовісно реагують на анонімні дзвінки, евакуюють учнів та обстежують приміщення. І, поза сумнівом, рано чи пізно таки знаходять малолітніх «терористів», дії яких найчастіше мають просте пояснення: бажання перешкодити контрольній роботі чи просто пожартувати.

Так сталося на початку цього року в одній із сільських шкіл Куликівського району на Чернігівщині. Хоч «жартівник» передбачливо викинув сім-карту, з якої телефонував до міліції, та позбутися мобільного не наважився, тож за його сигналом і був знайдений. Тепер десятикласнику загрожують не зошити, а роки «у клітинку», а його батькам належить компенсувати багатотисячні збитки за виїзд спецтехніки на хибний виклик. Дожартувався, одне слово. Кажуть, розкаявся, але запізно.

Тим часом руйнівні ідеї володіють юними умами. Для мене стала потрясінням сторінка в соціальній мережі, на якій спілкуються діти, які відкрито заявляють, що хотіли б підірвати власну школу. «Але це ще нікому не вдалося!» — шкодує якийсь учасник обговорення. Сказати, що наші школярі настільки агресивні — наче ні. Якщо дати їм контрольну на класичну тему: «Що таке добре і що таке погано?» — без сумніву, все розпишуть правильно. Застосувати ж ці знання на практиці діти не прагнуть. У повсякденній поведінці часто навіть суперечать написаному власною рукою.

Саме тут — корінь проблеми: розрив у ланцюжку між теоретичними знаннями і практичним їх втіленням, на додачу — між вчинком і відповідальністю за його наслідки. Діти не пов’язують ці речі і не замислюються про моральні аспекти такої поведінки. А дорослі заглиблюються у причину цього явища якось пасивно, «переводячи стрілки» на телебачення та Інтернет.

Звісно, останні — не без гріха. Та хто, як не батьки, має контролювати і лімітувати дозвілля своїх чад? У будь-якому разі, головне — не в тому, що діти побачать сюжет про те, як хтось із ровесників «приколовся» над міліцією і педагогами, змусивши їх даремно нервувати та виконувати марну роботу. Головне — у зроблених висновках: підтримають чи засудять вони таку поведінку?

У цьому аспекті дуже корисними бувають зустрічі підлітків із правоохоронцями. Чи варто говорити, що День відкритих дверей, організований нещодавно ротою міліції особливого призначення «Беркут» та співробітниками відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Чернігівській області, привабив старшокласників, як бджіл мед. Що не кажіть, а можливість потримати в руках справжню бойову зброю — неабиякий виховний момент, позаяк школярі переймаються розумінням, що перед ними предмет захисту, а не руйнації, що є речі, якими не можна жартувати. Після такого спілкування підлітків уже не потягне на безглузді розіграші.