СЕЛО НА МАПІ

У ПСП «Плешкані» на Черкащині впровадили найновіші світові технології, завдяки чому добиваються високої рентабельності виробництва

Гарно в Плешканях восени. Дорогою до соснового бору, свого часу посадженого селянами, досхочу намилуєшся осінніми краєвидами, ніби намальованими талановитим пейзажистом, надивишся на блакитну водну гладінь Супою, надихаєшся чистим повітрям, настояним на присохлих від нічних приморозків чебрецях. Саме тут рано вранці часто любив бувати Дмитро Лисун, керівник місцевого господарства. Якось розповідав, що він під час таких пробіжок не тільки дає зарядку тілу, а й мозкові, адже найправильніші рішення визрівають саме тут. Тепер про це можна тільки згадувати, як і про інші деталі життя колишнього керівника, чудової людини, про яку ще довго пам’ятатимуть.

Естафету підхопила  сім’я

— Коли помер Дмитро Олександрович, — згадує його дружина Людмила Іванівна, — всі в селі якось розгубилися. Думали: як то воно буде? Адже звикли до невсипущого ока директора, його справедливої оцінки, допомоги, невичерпної енергії, турботи про господарство і село. Зрештою, до його присутності. Важко було звикати до нових обставин і життя без нього. Існує думка, що незамінимих людей не буває. Так от, наперекір цій сентенції, скажу: Дмитра Олександровича замінити не можна. І не тільки в моєму особистому житті. Працівники господарств і досі все міряють по ньому — як би він сказав, як би зробив…

Однак життя не зупиняється, йде вперед. Естафету керівника, чоловіка підхопила його дружина й соратниця Людмила Іванівна. І не тільки підхопила, а й гідно несе її разом із синами Антоном та Юрієм. Вони спільно з іншими досвідченими фахівцями, яких у господарстві працює чимало, господарюють так, що сільськогосподарське підприємство рік у рік зміцнює свої позиції, одержуючи високі урожаї зернових та технічних культур, тваринницької продукції.

Цю землю  на добро благословив

Козак Плешкань,

 гуляючи простором,

Весною ранньою коня

тут зупинив.

Засіяв ниву,

посадив садочок,

Цю землю на добро

благословив.

Вірша знайшли у краєзнавчо-історичній розвідці про Плешкані. Подумалося: ніби про Дмитра Лисуна сказано, хоч мова йшла про заснування села, відомого ще з ХVІІ століття. Та він і сам був високого зросту, дужим козаком з вусами, якому, здавалося, під силу будь-яка робота. Орати чи сіяти, вести машину чи керувати районом, областю (певний час був першим заступником голови Черкаської облдержадміністрації, саме за його керівництва агропромисловий комплекс області ввійшов у трійку найкращих у державі) — до всього у нього ставало хисту й снаги. За два роки роботи на посаді голови Золотоніської райдержадміністрації в часи економічного хаосу, невиплат зарплат і пенсій цей район був чи не єдиний в Україні, де люди вчасно отримували зароблене.

Та не затримувався цей дужий, невтримний чоловік на високих керівних посадах. Хлібороб від Бога, передбачаючи докорінні реформи в агропромисловому комплексі, він у Плешканях одним із перших в Україні розпочав реорганізацію, результатом якої стало об’єднання (не роздроблення, як це сталося в багатьох господарствах!) довколишніх сіл і утворення приватного сільгосппідприємства, в обробітку якого майже 10 тис. га землі у Золотоніському та Драбівському районах. Нині ПСП «Плешкані» має статус племзаводу з розведення української червоно-рябої молочної породи великої рогатої худоби. Тут зібрано найкращі світові технології. Недарма Дмитро Олександрович разом із дружиною та синами об’їздив півсвіту, аби на власні очі побачити, як господарюють за кордоном кращі фермери, помацати власними руками оті новітні технології, ознайомитися з організацією виробництва, що дає, за нашими мірками, надприбутки.

 

«Оперативка» на свіжому повітрі (плани на день обговорюють директор господарства Людмила Лисун та її заступники — Антон та Юрій). Фото Романа КИРЕЯ

 

Самі утнули  не гірше

Зважили свої можливості, подумали-поміркували, та й самі утнули не гірше. Колишня вчителька, директор місцевої школи, Людмила Іванівна, крок у крок ступаючи з Дмитром Олександровичем, стала не тільки надійною підмогою йому, а з благословення чоловіка добрим організатором, лідером, який мислить не тільки мірками сьогодення, а й дивиться в майбутнє. Випало очолити підприємство — і тут жінка не спасувала, керує господарством так, що й багатьом чоловікам є чого повчитися. Приміром, виваженості в діях, ефективному підходу до організації виробництва.

Сини — Антон і Юрій, — здобули академічну аграрну освіту, з дитинства перейняли від батька селянську хватку (з дев’яти років навчилися водити автомобіль, обходитися з трактором чи комбайном, поратися біля худоби). Нині вони стали відмінними фахівцями своєї справи, яким можна довірити найвідповідальніші ділянки роботи. Це думка самої Людмили Іванівни, а вона на похвалу, як кажуть хлопці, а особливо до них, не завжди щедра.

Сьогодні ПСП «Плешкані» — це потужне господарство тваринницько-зернового напрямку, в якому утримується понад 5 тис. голів ВРХ. Середня врожайність зернових за останні п’ять років перевищила 40 ц з гектара, а надої молока — 6 тисячний рубіж. Щодоби його сьогодні одержують по 17-18 кг від кожної корови. Вражають потужністю недавно запущені зернові сушарки, триває робота над облаштуванням за останнім словом науки і техніки новітнього доїльного комплексу, де, як колись і мріяв Дмитро Олександрович, обов’язково працюватиме робот. А, може, й не один. Але це — в майбутньому. Нині скрізь уже працює найсучасніша техніка. Всі машини — потужні, широкозахватні, які дають змогу обробляти великі площі, залучаючи до роботи незначні людські ресурси. В плані технічного забезпечення господарство вже не один рік співпрацює з компанією «АМАКО». Та й власні спеціалісти завдяки постійній турботі керівників виросли. Завдяки умілим рукам, глибоким знанням механізаторів Юрія Бута, Володимира Денисенка, Анатолія Бута, Василя Киви, Анатолія Гетьмана, Віктора Марунича та інших ∂рунтообробна, посівна та збиральна техніка завжди справна. Співпраця з цією компанією охоплює ще й сферу насіння, засобів захисту рослин і навіть устаткування для тваринницьких ферм.

Господарство перетворилося на школу передового досвіду з вирощування високих урожаїв зернових та досягнення оптимальної продуктивності тваринництва. Приміром, річна рентабельність виробництва молока тут становить приблизно 60%. Висока культура рільництва допомагає повністю забезпечувати кормами ферми, у структурі посівних площ третина припадає саме на них. Це й багаторічні трави, і кукурудза на силос та зелений корм, однорічні трави.

Без боргів — надійніше

Як зауважує Людмила Іванівна, багатогалузевість допомагала і ставала в нагоді сільгосппідприємству за будь-яких часів. В умовах нинішньої нестабільності також.

 — У всьому має бути системний підхід, — зазначає директор. — В аграрній справі — особливо. Про проблеми збуту сільгосппродукції, приміром, уже стільки говорено-переговорено, а справжнього ринку збуту ще й досі не сформовано.

Тому в господарстві змушені планувати всю роботу: скільки та чого сіяти, особливо зважаючи на досвід та практику останнього часу. Нинішнього року, хоча засуха в багатьох сусідніх господарствах і випалила посіви, проте тут зібрали гідні врожаї пшениці, соняшнику, цукрових буряків, ріпаку, кормових культур. Триває збирання кукурудзи, яка дає на круг по 90-100 ц. Брак попиту на якусь із культур завжди перекриється ціною на іншу.

Директорка підприємства прихильниця того, щоб працювати без боргів, тож завдяки умілому плануванню, ретельному вивченню потреб ринку господарство розвивається, утримуючись від кредитів. Хоч і треба було б, зауважує Людмила Іванівна, іноді взяти банківську позику, але, зважаючи на високі відсоткові ставки, намагається не ризикувати. Проте свої обов’язки перед селянами-власниками земельних паїв виконує своєчасно і в повному обсязі. От і зараз орендну плату можна одержати сповна та в будь-який час — хоч готівкою, хоч продукцією. Вигідно, кажуть селяни, брати кукурудзою, цукром, олією, зерном. Задоволені вони й тим, як ефективно використовують їхню землю. І взагалі не мислять себе без сільгосппідприємства: живуть не тільки в Плешканях, а й у сусідніх Калениках, Підставках, Гельмязові, Кавраї, Безпальчому…

Підприємство своєчасно й у повному обсязі сплачує всі податки, тільки от сільським радам, як уже в нас повелося, мало що з того перепадає. Потреб же у сільської громади багато. Традиційно за допомогою приходять до сільгосппідприємства. А Людмила Іванівна, добре знаючи сільські проблеми, ще й сама запропонує відремонтувати водогін, підсобити ФАПу, допомогти місцевій школі.

— Та й хто ж, — каже, — залатає вибоїни на дорогах, газ підведе чи сільському клубові дах поремонтує? Все це — наша турбота, бо ми тут живемо, наші люди цим користуються.

Ростуть богатирi

До речі, турбота про людей у керівників господарства — на першому плані. Потреби селян у високоякісній сільськогосподарській продукції забезпечуються в першу чергу. Працівникам створені належні соціально-побутові умови. Безплатно й смачно пообідати в їдальні господарства може кожен трудівник. До послуг селян — млин, олійниця.

 Є в селі де відпочити,— місцевий Будинок культури славиться чудовими співаками й танцюристами. Створена за ініціативою Дмитра Лисуна секція греко-римської боротьби вже не раз прославила Плешкані перемогами на районних, обласних та всеукраїнських змаганнях. Людмила Іванівна всіляко підтримує захоплення молоді спортом не тільки в пам’ять про чоловіка, до речі, майстра спорту з вільної боротьби. Вона бачить майбутнє села в цих клопітливих, гарних юнаках. І радіє з того, що дедалі більше молоді поповнює лави виробничників, а середній вік працівників тут становить 36 років.

Село моє, для мене ти єдине… Багато хто з жителів Плешканів скаже саме так. Так вважає і дружна сім’я Лисунів, які давно вкоренилися тут, утвердилися славною працею, добрими справами. Люди вдячні їм за небайдужість до проблем села, за вміння не зупинятися на досягнутому, за віру в завтрашній день, якою вони запалюють інших. А жити з упевненістю в прийдешньому — це нині дорогого коштує.

Та й назва Плешкані, як свідчить мапа, — одна в Україні. Неповторне це мальовниче село не тільки своєю назвою…