З нагоди 100-річчя гідрометеорологічної служби в Україні в нашій газеті було дванадцять публікацій, які висвітлювали багатогранну діяльність національної гідрометеослужби. Кореспондент «УК» зустрівся з автором ідеї цієї серії публікацій почесним працівником гідрометеорологічної служби України, членом вченої ради Українського географічного товариства Олександром КОСОВЦЕМ, щоб підбити підсумок ювілею.

Фото надав автор

— Пане Олександре, чи всі аспекти діяльності були достатньо висвітлені у публікаціях, присвячених 100-річчю гідрометеослужби?

— Загалом так, але про глобальні зміни клімату було сказано недостатньо. Укотре наголошую: хоч десятки громадських організацій нібито переймаються змінами клімату, тільки метеостанції гідрометеорологічної служби ведуть безперервні спостереження, на основі яких можна зробити висновок про зміни клімату. Ці дані узагальнюють у відділі кліматології Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського. 

Наприклад, у Києві середньорічна температура повітря, яка в період з 1881-го по 1990 рік в середньому була 7,3оС, за останній кліматичний період 1991—2020 років підвищилася до 9оС. Цей рік ще не закінчився, але середньорічна температура буде близько 9оС. Про розбалансованість клімату, що наростає, можна судити, аналізуючи частоту температурних рекордів у столиці. З 1881-го по 1990-й їх у середньому на рік випадало 14, а в останній кліматичний період з 1991-го 2020-й щороку фіксували 23. Цього ж року — уже 25, і всі в бік збільшення плюсових значень. 

Якби глобального потепління не було, кількість рекордів, згідно з теорією ймовірності, розділялась би порівну — і в бік перевищення, і пониження історичних значень. А так маємо рахунок 25:0 на користь потепління.

— А що дало поштовх розвитку гідрологічних і метеорологічних спостережень на території сучасної України?

— Зацікавленість гідрологічними дослідженнями зросла після катастрофічної повені на Дніпрі 1845 року. У цей час започатковано масові дослідження гідрологічного режиму багатьох річок України.

Після аварій на залізницях ще міністерство шляхів сполучення Російської імперії доручило провести спостереження за формуванням зливового стоку. Такі дослідження вперше здійснив начальник служби шляхів Єкатерининської залізниці М. Долгов. Протягом 1906—1912 років на спеціально створеній дощомірній мережі він дослідив основні положення теорії зливового стоку і склав таблицю його норм для району досліджень (нині Пологівський район Запорізької області).

Сучасна система гідрометеорологічних спостережень України налічує понад 1000 пунктів спостережень за станом атмосфери, водних об’єктів, ґрунтів. 

Світовий досвід переконує, що роль гідрометеорологічної інформації та прогнозів у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку суспільства постійно зростає. Ця система унікальна за формою, призначенням, режимом і специфікою роботи. Вона формувалася протягом багатьох десятиліть і накопичила значний обсяг матеріалів та фондів.

— Як оцінюєте нещодавно схвалену Кабінетом Міністрів Стратегію розвитку гідрометеорологічної діяльності України до 2030 року?

— Безумовно, схвалення стратегії — це крок у правильному напрямі, адже нинішню приладову базу гідрометеорологічних організацій значною мірою сформовано ще за радянських часів. Приємний виняток — авіаметеорологічні станції, переоснащення яких відбувалося за рахунок зароблених коштів за обслуговування польотів цивільної авіації. Стратегія відновлення дворазового радіозондування атмосфери, по суті, ліквідує провал після розвалу СРСР. Тоді в Україні діяли дев’ять аерологічних станцій, які проводили чотириразове зондування, що фінансували з державного бюджету. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) рекомендує проводити дворазове зондування. Тож сподіваюся, що не лише в Києві, а й на інших п’яти аерологічних станціях виконуватимуть ці рекомендації. Відновлення дворазового зондування сприятиме виконанню Україною рекомендацій ВМО.

На жаль, у стратегії нічого немає про підвищення заробітної плати гідрометеорологам. Відсутність протягом останнього десятиліття самостійного органу державної виконавчої влади в галузі гідрометеорології та моніторингу забруднення природного середовища призвела до відставання середньої платні гідрометеорологів від середньої у країні, і з року в рік це відставання зростає.

— Чи не могли б ви конкретніше описати цю проблему?

— Спробую. На зорі незалежності керівники й фахівці державної гідрометслужби й закладів освіти (не рахуючи вищих навчальних закладів) мали приблизно однакову заробітну плату. Найвищою вона була у керівників Центральної геофізичної обсерваторії й Українського гідрометцентру, які мали 21 тарифний розряд. Такий самий розряд мали й керівники найповажніших навчальних закладів. Фахівці-гідрометеорологи різних категорій мали тарифні розряди з 7 по 17, педагогічний персонал та інші працівники навчальних закладів мали, залежно від рівня кваліфікації і рівня відповідальності, розряди з 7 по 18. Тоді середня заробітна плата працівників гідрометеослужби перевищувала середню в Україні.

У серпні 2002 року тарифні розряди було зменшено у всіх бюджетних галузях, однак освіта потерпіла менше, їм понизили на 3 розряди, а гідрометеорологам — аж на 6. Тоді заробітна плата гідрометеорологів була істотно нижчою за середню, але завдяки відчутному зростанню фонду оплати праці середня заробітна плата гідрометеорологів 2003 року перевищила середню в Україні. На жаль, після цього почалася тенденція до збільшення розриву між середньою заробітною платою гідрометеорологів і в Україні загалом.

На кінець цього року вона становить близько 70% середньої. Наступного року розрив ще поглибиться, бо середня заробітна плата в Україні зросте, а у гідрометеорологів залишиться незмінною, адже фонд оплати праці гідрометеорологів не змінився.

В освітян вона зростала цього року двічі і зростатиме 2022-го. Низькі заробітні плати не сприяють приходу в службу молодих фахівців, а вони дуже потрібні для освоєння нової техніки, про яку йдеться у Стратегії розвитку гідрометеорологічної діяльності. Тому без вирішення соціальних питань підвищити якість прогнозування погоди в Україні буде неможливо. А обстоювати інтереси гідрометеорологів має центральний орган виконавчої влади.

— А що дасть модернізація гідрологічних організацій?

— Сучасний стан національної гідрометеорологічної служби потребує термінових заходів із гармонізації ефективності її функціонування з вимогами користувачів гідрометеорологічної інформації, органів державної влади та місцевого самоврядування, населення України.

Модернізація та переоснащення мережі гідрометеорологічних спостережень і спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища забезпечить якісні систематичні спостереження за станом кліматичної системи. Їх спрямовано на виявлення тенденцій можливих змін клімату на глобальному й регіональному рівнях для вжиття заходів з мінімізації негативних наслідків та адаптації населення й економіки, створення на території України ефективної системи виявлення і попередження небезпечних та стихійних гідрометеорологічних явищ. Насамперед тих, що можуть зумовити катастрофічні наслідки для національної економіки й населення, слід істотно підвищити оперативність інформування державних органів, зацікавлених суб’єктів господарювання та населення достовірною інформацією про фактичний і очікуваний стан погоди, водних об’єктів суші й моря, сільськогосподарських культур, угідь. 

Брак сучасних автоматизованих технічних комплексів (зокрема дистанційних) для проведення наших спостережень, передових технологій гідрометеорологічного прогнозування профільним організаціям на європейському рівні забезпечувати цією інформацією суб’єкти галузей економіки, Збройні сили, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, населення часто унеможливлює завчасне прогнозування й попередження про такі стихійні гідрометеорологічні явища, як катастрофічні зливи, шквали, смерчі, швидкоплинні паводки на гірських річках українських Карпат і Криму.

Використання супутникової інформації передбачає створення програмних продуктів з інтерпретації космічних даних, розширення номенклатури продукції, створюваної на базі отриманої супутникової інформації, вдосконалення нормативно-правової бази отримання та оплати послуг центрів супутникової інформації, приєднання до Європейської організації з експлуатації метеосупутників.

Розв’язання проблеми підвищення якості діяльності гідрометеорологічної служби відповідає пріоритетам державної політики в галузі національної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, раціонального використання й охорони природних ресурсів.

— Що скажете про міжнародну співпрацю України в галузі гідрометеорології?

— Україна — член-засновник ВМО, спеціалізованої міжурядової установи ООН у галузі метеорології. Відповідно до стандартів та рекомендацій ВМО здійснюють спостереження за гідрометеорологічними умовами та геофізичними величинами. ВМО координує діяльність країн-членів із проведення спостережень та обміну інформацією про погоду, водні ресурси і клімат відповідно до погоджених на міжнародному рівні стандартів. Один з основоположних стратегічних принципів діяльності гідрометеорологічної служби — подальша діяльність із виконання зобов’язань відповідно до Конвенції ВМО та сприяння виконанню зобов’язань України, передбачених Конвенцією Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародної морської організації, іншими міжнародними угодами. Ідеться про обмін даними гідрометеорологічних спостережень, участь України у програмах та робочих групах ВМО, імплементацію директив ЄС, спрямованих на збереження та поліпшення життя і здоров’я людини в умовах збільшення антропогенного впливу на екосистеми Європи.

Гідрометслужба України активно взаємодіє із сусідніми державами, виконуючи двосторонні угоди про співпрацю в галузі гідрометеорології, зокрема щодо прикордонних і транскордонних водотоків.

— Який статус мають національні гідрометеорологічні служби в інших країнах Європи?

— Понад два роки тому в «Працях Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського» було опубліковано статтю, в якій детально проаналізовано статус гідрометеорологічних служб у європейських і суміжних країнах. Не переповідатиму її, але про основні висновки з неї повідомлю ваших читачів.

Найвищий статус гідрометеорологічні служби мають у Сербії, Хорватії та Чорногорії, де вони самостійні й підпорядковані безпосередньо урядам країн. 

У інших державах Європи гідрометеорологічні служби входять до складу різних міністерств, половину підпорядковано міністерствам з охорони довкілля, але всі вони мають статус самостійної юридичної особи. І лише в Україні та Білорусі вони не мають юридичного статусу. На мою думку, без самостійного юридичного статусу гідрометеорологічної служби в Україні неможливо технічно і кадрово її оновити й вийти на європейський рівень.

Тому хочеться відчути вагому підтримку держави чотиритисячного колективу вітчизняних гідрометеорологів, які, попри фінансові труднощі, добросовісно несуть цілодобову вахту, відстежуючи кліматичні зміни, які в Україні, на жаль, ідуть швидшими темпами, ніж загалом у Європі.