Днями відбулася чергова ротація піротехніків ДСНС Черкащини. П’ятеро саперів поїхали на деокуповані території в південні області для виконання завдань з розмінування. У таких завданнях уже брали участь 30 черкаських рятувальників, усього ж у частині піротехнічних робіт служить 51 фахівець.

Відроджені оселі

Сапер Олександр показує ворожий бронежилет, який він привіз із небезпечного відрядження з Харківщини. Тепер це експонат виставки за склом при вході в Головне управління ДСНС в області. Рятувальник пояснює: на визволених територіях кожна річ може таїти смертельну небезпеку. Так і цей трофей довелося за всіма правилами безпеки перевіряти з чималої відстані.

Олександр на цій посаді в Черкасах із літа. До цього працював командиром рятувального відділення в Луганській області, мав фах військового. Потрапив в окупацію. Довелося вибиратися із дружиною із Сєверодонецька. Шлях лежав на рідну Черкащину.

— Перебувати в окупації було небезпечно, адже всі знали, що я був військовим, — розповів Олександр. — Я й досі в розшуку на окупованих територіях. Упевнений, що все це ненадовго.

У населеному пункті Харківщини, куди прибув, усі комунікації потребували відновлення, а без обстеження на наявність вибухових предметів їх не полагодити. Олександр із п’ятьма колегами-рятувальниками з Черкащини 32 дні розміновував території. Завдяки цьому в оселі місцевих людей поступово поверталася електроенергія, а за нею вода, газ, зв’язок і надія на Перемогу.

Найбільша складність — пластикові міни

— Працювати було важко, адже території поливали вогнем. Особливо багато жертв серед мирних жителів після обстрілів касетними боєприпасами. Лінія фронту зовсім поряд — за 8 кілометрів. Коли українські війська визволили селище, воно було більш-менш цілим, але потім окупанти вирішили залишити після себе випалену землю.

— Що вразило найбільше на визволених територіях?

— Низький рівень загарбників. Вони справді крали унітази й душові кабіни в будинках місцевих жителів. Люди розповіли, як буряти шукали лазню в селищі й дуже здивувалися, що в кожному будинку є і лазня, і зручності.

— Як відбувалося розмінування?

— На карті розробляємо маршрут, а потім з фахівцями, наприклад електриками, рухаємося вздовж лінії. Перевіряємо територію, щоб не було мін, розтяжок, снарядів. Після нас заїжджає техніка, яка відновлює комунікації. Ідемо крок за кроком. Іноді це займає чимало часу. Найскладніше для сапера — пошук пластикових мін, а їх чимало. Та маємо знання і прилади для цього.

За словами фахівця, на визволених територіях Харківщини залишилося чимало речей окупантів. Дуже багато смертельних пасток. І тут нашим саперам допомагає кмітливість, концентрація і сучасні системи виявлення та знешкодження вибухівки. Квадрокоптери теж можуть бачити міни.

— Яку відстань доводилося проходити, розміновуючи місцевість?

— Найдовший мій піший маршрут був 18 кілометрів — з одного селища в інше. Під дощем із приладами, у бронежилеті, касці.  Такий захист — обов’язкова умова.

За словами рятувальника, чи не найбільше дошкуляють обстріли, які не дають змоги відпочити. А це може призвести до втрати уваги. Рятувальники навіть пильнують, чи не втомився напарник.

— Як місцеві жителі реагували на вашу роботу?

— Більшість вдячні. Бувало, проходили по кільканадцять кілометрів, щоб подати заявку на розмінування. Були й такі, хто звинувачував нас за обстріли, ніби це відбувалося через визволення. Бачили зруйновані селища. Жити там і досі важко, адже обстріли тривають.

Кроки до Щастя

За час роботи на визволеній території фахівець бачив багато пасток. Наприклад, у банках із консервацією. Варто лише підняти банку, й станеться вибух. Чимало розтяжок було на дверях будинків. Його колеги знаходили заміновані дитячі іграшки. Олександр порадив за найменшої підозри телефонувати рятувальникам. Особливо це потрібно доносити дітям.

На жаль, боротьба з підступним ворогом без тяжких втрат не обходиться. Недавно Черкащина попрощалася з поліцейськими, які під час проведення стабілізаційних заходів підірвалися на каскаді ворожих мін на Херсонщині. Серед них начальник Головного управління Нацполіції в Черкаській області Михайло Куратченко, вибухотехнік Ігор Мельник, кінолог Сергій Ненада та помічник чергового СРПП Уманського райуправління поліції Вадим Періжко. Світла пам’ять героям.

Прізвища Олександра не називаємо, адже він й надалі братиме участь у розмінуванні. Допомагатиме людям — навіть хлібом і продуктами, які в села неподалік лінії зіткнення доставляють з перебоями. Завдяки напруженій роботі його та колег електроенергію вдалося відновити у п’ятьох населених пунктах. Він упевнений, що незабаром визволять усі міста й села, серед яких його рідне Щастя. Каже, що хоче повернутися й жити в мирному місті, а ще — подивитися в очі тим, хто купився на солодкі обіцянки загарбників.