Навряд чи міг передбачити, що один з недавніх моїх днів пройде під мобільно-телефонним знаком, який упору для майстерно закрученого сюжету оповідання чи якогось іншого твору з чіткою мораллю і висновком.

А сталося ось що. Зранку з Києва зателефонував на мобілку мій давній колега і друг Станіслав, з яким спілкуємося хоч і не часто, однак за потреби і нагоди — обов’язково. Обговорили деякі питання, обмінялися інформацією про погоду в Сумах і столиці, та й потому.

Однак після обіду столичний приятель озвався знову. Проте у слухавці пролунав зовсім інший голос. Незнайомий чоловік відрекомендувався Кирилом і попросив з’ясувати, як знайти власника цього мобільного телефону.

Спершу не збагнув, що й до чого, бо дзвінок заскочив доволі несподівано. Майнула думка, чи не сталося щось лихе з товаришем.

Однак Кирило пояснив, що кілька хвилин тому знайшов телефон на столі в одній з їдалень Києва. Оскільки останнім набраним номером значився мій, то й вирішив з’ясувати, як знайти власника, аби передати знахідку.

Насамперед щиро подякував додзвонювачу і запевнив, що негайно займуся пошуком. Кирило у свою чергу продиктував свій телефонний номер, аби легше підтримувати зв’язок.

Покопавшись у старих записах, знайшов «резервні» номери Станіслава. Однак усі вони були або поза зоною, або ж не обслуговувалися. Зателефонував додому — ніхто не відповів. Почав дзвонити спільним знайомим – теж безрезультатно.

Однак за якихось півгодини озвалася дружина Станіслава — прийшовши додому, побачила зареєстрований дзвінок із Сум. Пояснивши їй ситуацію, попросив «вийти» на чоловіка і заспокоїти: мобілку знайшли і обов’язково повернуть.

А далі, як кажуть, справа техніки. Вже за якусь годину Станіслав і Кирило зустрілися в обумовленому місці і… Перший відбувся легкою неприємністю, а другий, як сказав він сам, одержав задоволення від того, що допоміг незнайомій людині.

Здавалося б, в історії поставлено крапку. Але — лише в цій. Бо вже надвечір зустрів засмученого знайомого сумчанина, який розповів, що обідньої пори десь загубив мобільний телефон. Пройшов усіма місцями, де бував, але…

Згодом з’ясувалося, що загублену мобілку хтось знайшов, викинув сім-картку і став новим власником телефонного апарата. До речі, доволі старенького, за який можна виручити в перекупників не більше 200—300 гривень.

Утім, і в київському випадку теж ішлося не про супертелефон — річ не в ціні, а в совісті і порядності тих, хто знайшов. І хоч би які висновки робили з цих двох історій — навряд чи щось зміниться, принаймні у поведінці і стилі життя двох людей, які знайшли загублені телефони в Києві і Сумах.

Та хіба тільки в цих містах? Схожу історію повідала колега-журналіст, знайома якої відправила до Лондона свого 12-річного сина. Яким же було здивування матері, коли до неї зателефонував незнайомий поляк і повідомив, що знайшов мобільний телефон і хоче віддати його власникові. Звісно, що незабаром повернув загублену мобілку хлопцеві, втрату якої той боляче переживав, адже був далеко від батьків та ще й за кордоном.

…Світ не тільки величезний і розмаїтий, а й полярний. І ніхто не знає, з яким полюсом доведеться мати справу. Але про одне завжди варто пам’ятати: кожен з нас також потенційний носій двох полюсів. І наскільки затишнішим і добрішим стане світ, якщо раз і назавжди «пропишемося» на отому єдиному, де нині мешкають киянин Кирило та поляк з Лондона.