Якщо ще кілька років тому більшість моїх колег, друзів та знайомих не замислювались над тим, що електронні відходи потрібно правильно утилізувати, а не просто викидати разом із іншим непотребом, то нині ситуація змінилась у кращий бік. Тепер половина з тих, кого я опитала, зауважили, що принаймні батарейки живлення намагаються не викидати, а здавати на переробку. Це зробити нескладно. Адже в деяких компаніях є спеціальні ящички, куди потрібно кидати відпрацьовані елементи живлення. Такі ж ємності стоять на видноті на деяких автозаправках, у магазинах стільникового зв’язку, супермаркетах. Тож усі бажаючі можуть долучитись до доброї справи. Адже не варто забувати про шкоду, якої можуть завдати природі ці відходи. Так, за даними деяких досліджень, одна батарейка, викинута в землю, забруднює 400 літрів води та вбиває одного їжака і два дерева.
Важкі метали наступають
Більшість з тих, хто викидає відпрацьовані електронні відходи, просто не розуміє, навіщо напружуватись та збирати їх і кудись віддавати. Ось так взяти і викинути їх у смітник значно легше.
— Останніми роками утилізація електронних відходів стала однією з головних екологічних проблем у всьому світі, не обійшла вона і українців, — наголошує керівник тематичного напрямку з хімічної безпеки ВЕГО «Мама-86» Ольга Цигульова. — Час від часу у домі кожного з нас виходять з ладу побутові прилади або ми міняємо на сучасніші мобільні телефони, комп’ютери тощо. А відпрацьоване обладнання викидаємо, і зрештою воно потрапляє на полігони та сміттєзвалища. Із року в рік цей процес набирає обертів. Але ж електронна техніка іноді містить понад 1000 різних компонентів, у тому числі токсичних, які забруднюють довкілля та негативно впливають на здоров’я людей. Експерти підрахували, що до 70% небезпечних для довкілля та здоров’я людини речовин містяться саме в електронних відходах.
Найпоширенішими токсичними компонентами електронних відходів є важкі метали (свинець, ртуть, кадмій, шестивалентний хром). Наприклад, свинець міститься в електронних променевих трубках (ЕПТ) та паяних з’єднаннях компонентів, а також у кінескопних моніторах. У середньостатистичному 17-дюймовому моніторі міститься 1—2 кілограми свинцю, і більша частина його зосереджена в трубці. Стільки ж або й більше свинцю можна знайти і в сотні материнських плат.
Кадмій є у батарейках живлення; сурма у засобах сповільнення полум’я, герметиках; берилій у з’єднувачах стільникових телефонів та персональних комп’ютерах різних моделей; хром у металевих покриттях; ртуть у малих кількостях в індикаторних лампах плоских дисплеїв, в акумуляторах та екранах застарілих моделей ноутбуків.
Використання ртуті в елементах живлення поступово припиняється, проте цей небезпечний для мозку людини метал досі застосовується в ЕПТ-моніторах, комутаторах, реле та різних датчиках. Батарейки живлення та акумулятори також містять свинець, цинк, нікель.
Прихована небезпека
Токсичні речовини, які входять до складу електронних відходів, залишаються у водоймах, грунтових водах, ∂рунті та повітрі, з їжею потрапляють до організму тварин, а потім і до людини.
Наприклад, при потраплянні в організм свинцю, який є небезпечною нейротоксичною речовиною та канцерогеном, вражаються нирки. Також він негативно впливає на центральну і периферичну нервову систему, викликає різноманітні уроджені каліцтва.
Щодо накопичення в організмі кадмію, то він може спровокувати внутрішні кровотечі, запалення нирок, захворювання легенів, ураження кісткової системи (остеопороз), порушення обміну кальцію та фосфору. При гострих отруєннях кадмієм спостерігається набряк обличчя, язика, вушних раковин.
Збільшення у грунті вмісту кадмію призводить до того, що рослини, які ростуть на цьому грунті, стають зараженими. Але ж потім їх споживають і люди, і свійські тварини. І це при тому, що кадмій та його сполуки також є канцерогенами.
Хром, який у багатьох випадках захищає прилади від корозії, при потраплянні в людський організм здатний викликати цілий спектр алергічних реакцій та призвести до ушкодження ДНК.
— Небезпечність електронних відходів для навколишнього середовища та здоров’я людей дуже залежить від їх складу, — зауважує керівник лабораторії екогігієни і токсикології небезпечних відходів ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя МОЗ України Людмила Повякель. — Найнебезпечнішими компонентами електронних відходів є важкі метали (свинець, ртуть, кадмій, шестивалентний хром); антипірени, або сповільнювачі горіння (полібромовані дифеніли та полібромовані дифенілові ефіри); полівінілхлорид. Якщо електронні відходи у складі твердих побутових відходів потрапляють на полігони та сміттєзвалища, то з часом під впливом природних чинників відбувається їх деструкція і вся суміш небезпечних речовин потрапляє в ∂рунт, воду, а потім через харчовий ланцюжок — до організму людини, викликаючи дуже серйозні розлади та порушення функціонування систем життєзабезпечення (імунної, нервової, травної тощо), ураження ДНК і хвороби. Спалювання електронних відходів також може сприяти утворенню дуже токсичних речовин. Наприклад, в процесі спалення полівінілхлориду можуть утворюватись діоксини, які мають потужну мутагенну дію.
На шляху розв’язання проблеми
На жаль, в Україні спеціального законодавчого регулювання відходів електричного та електронного обладнання й досі немає. Тому часто ці небезпечні відходи викидають на звалища. На відміну від Європи, де ці питання врегульовані.
— В Європі витрати на поводження з відходами частково або повністю несе виробник та дистриб’ютори продукту, з якого утворилися відходи, — роз’яснює завідувач кафедри екологічної безпеки Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Ганна Виговська. — Усі виробники та імпортери мають бути зареєстрованими. Компанії повинні запроваджувати інфраструктуру для збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання. Кожен виробник зобов’язаний відповідати за фінансування діяльності щодо відходів, отриманих від власної продукції, якщо товар розміщений на ринку пізніше 13 серпня 2005 року. Особлива увага приділяється організації роздільного збору відпрацьованих батарейок і акумуляторів та зменшенню їх кількості для вивезення на полігони разом з муніципальними відходами.
Проте заступник директора департаменту екологічної безпеки та дозвільної системи —Мінекології та природних ресурсів України Ігор Щербак не поділяє думки фахівця.
— Я не так скептично ставлюсь до наявної законодавчої бази, яка стосується електронних відходів. Вона є. Поводження з електронними відходами регулюється в рамках загального законодавства про відходи, однак існує певна розпорошеність норм, які їх стосуються, — зауважує фахівець. — Підготовлені та чекають на затвердження нові спеціальні законодавчо-нормативні документи. У нас ще немає досвіду роботи з електронними відходами, а також бракує відповідної статистики щодо їх обсягів, тому в квітні 2013 року Міністерство екології та природних ресурсів України запровадило Меморандум про співпрацю щодо відпрацьованих хімічних джерел струму (батарейок, акумуляторів) задля забезпечення їх подальшої безпечної утилізації. Цей документ є відкритим для приєднання, і вже нині надходять багато заявок про приєднання. Ми хочемо вивчити думки та реакцію людей, щоб робити подальші кроки на шляху розв’язання проблеми електронних відходів.
НА ЗАМІТКУ
До електронних відходів належать:
♦ велика побутова техніка;
♦ побутова техніка малого розміру;
♦ обладнання для інформаційних технологій та телекомунікаційне обладнання;
♦ побутова апаратура;
♦ освітлювальне обладнання;
♦ електричні й електронні інструменти (за винятком великогабаритного стаціонарного промислового обладнання);
♦ іграшки, обладнання для дозвілля та спорту;
♦ медичні пристрої (за винятком усієї імплантованої та інфікованої продукції);
♦ інструменти для моніторингу й контролю;
♦ торгові автомати.
В ТЕМУ
Як поміняти непотріб на телевізор
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»
Протягом двох місяців вінницькі діти зібрали понад одну тонну використаних пальчикових батарейок. Цей захід став складовою частиною проекту «Бізнес для екології», який реалізує польське товариство «Інтеграція Європа — Схід» у межах програми співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Регіональними партнерами проекту виступили Вінницький регіональний центр інформації «Креатив» та благодійний фонд «Подільська громада». Конкурс проводився задля підвищення обізнаності вінничан щодо правильної утилізації небезпечних електронних відходів.
Зауважимо, що це питання надто актуальне. Адже щодня в Україні викидають 10—12 тонн відпрацьованих батарейок. До того ж у нашій країні досі немає підприємства з утилізації елементів живлення. Тому Міністерство охорони навколишнього природного середовища, до якого благодійний фонд звертався з проханням сприяти у проведенні проекту, рекомендувало передати використані батарейки до одного з житомирських підприємств, яке має ліцензію на зберігання таких відходів. У подальшому буде вирішуватися питання щодо їх переробки.
З 24 вінницьких закладів та установ, які взяли участь у проекті, 18 — загальноосвітні школи. «Захід перш за все дав можливість дітям зрозуміти, що своїми щоденними вчинками ми можемо покращувати стан навколишнього природного середовища», — зазначив виконавчий директор БФ «Подільська громада» Андрій Дручинський. За результатами конкурсу перше місце виборола школа №29, зібравши понад 195 кілограмів використаних батарейок: у винагороду заклад отримав телевізор. Друге та третє місця посіли школи №35 та №2, які отримали ноутбук і фотоапарат. Решту учасників відзначили заохочувальними призами. За словами координатора проекту польського товариства «Інтеграція Європа — Схід» Кшиштофа Каліти, конкурс став поштовхом для подальшої реалізації проекту. Тож місця збору батарейок функціонуватимуть і надалі.
Ми в Google+