ПРОБЛЕМА

Через бездоглядність внутрішньогосподарських меліоративних систем багатьом районам Житомирщини загрожує підтоплення

Навряд чи когось залишили байдужими масштаби лісових пожеж, що вирували влітку в Росії. Особисто мені запам'яталась гірка відвертість керівника одного з численних загонів пожежників, які з ризиком для життя боролись із вогняною стихією на торфовищах під Москвою:

- Якби хтось із місцевих очільників навесні послав сюди десяток працівників з лопатами, щоб за допомогою міні-гребель затримати частину води в осушувальних меліоративних каналах, то нині не довелося б евакуйовувати села й селища. Адже мокрий торф не горить...

На українському Поліссі теж вистачає осушених боліт і торфовищ, які при необережному поводженні можуть стати "пороховими діжками". Не варто забувати, що будь-яке штучне втручання в довкілля порушує природну рівновагу, підтримувати яку вже стає обов'язком людини. Тому недаремно держава щороку виділяє кошти на утримання в належному стані міжгосподарських меліоративних систем. Зокрема, лише на Житомирщині ця мережа налічує 7,1 тис. км каналів та 6,6 тис. діючих на них гідротехнічних об'єктів. А от так звані внутрішньогосподарські меліоративні системи, що свого часу перебували на балансі колективних сільгосппідприємств, було передано в комунальну власність ще 2003 року.

Земля - найбільше багатство?

Нині вже призабули, що до меліорації Полісся тут ніхто не дивувався, коли влітку зустрічав їздового на... санях, адже заболочена місцевість була непрохідною для колісних возів. Більше того, кожної весни і осені поліські села на кілька місяців перетворювались на відрізані від усього світу "острови".

На сьогодні майже третина (!) всіх сільгоспугідь області - це меліоровані землі, а на півночі їх частка ще вища - від 44 % у Червоноармійському до понад 60 % в Олевському районах. Не менш важливо, що на майже половині задіяних завдяки меліораторам в аграрне виробництво площ передбачено двобічне регулювання водного режиму чи, простіше кажучи, як осушення, так і зволоження. Це дає змогу за лічені години заливати водою пожежонебезпечні торфовища, а за браку вологи зрошувати поля. Завдяки тому в низці сільгосппідприємств щороку отримують гарантовано високі врожаї, яким можуть позаздрити навіть у чорноземних регіонах: по 50-60 ц/га зернових, 420 ц/га картоплі, 720 ц/га моркви.

От лише коли дізнаєшся, що із 188,7 тис. га земель із двобічним регулюванням водного режиму через незадовільний технічний стан внутрішньогосподарських меліоративних мереж та інші суб'єктивні причини воно реально здійснюється лише на площі 24 тис. га, то мимоволі починаєш сумніватись у тому, що земля для селян - найбільше багатство. А особливо на Поліссі, де кожна придатна для землеробства ділянка свого часу була навіть не на вагу золота, а життя...

Не цінуємо те, що маємо

Передачі в комунальну власність на Житомирщині підлягало 6,8 тис. км внутрішньогосподарських меліоративних каналів та 6,6 тис. розташованих на них гідротехнічних споруд. Та на ділі справа обмежилась лише їх формальним прийняттям сільськими і селищними радами. А кілька років тому розпочався зворотний процес: органи місцевого самоврядування стали відмовлятися від нав'язаної їм власності. Зокрема, в Червоноармійському районі на балансі жодної із 19 сільрад, яким передано меліоративні системи, вони вже не рахуються. Аналогічна ситуація в Овруцькому, Малинському, Брусилівському і Народицькому районах.

Як наслідок внутрішньогосподарські меліоративні системи, загальна балансова вартість яких становить понад 1 млрд грн, руйнуються і навіть розграбовуються. На відміну від південних регіонів країни, де основним об'єктом уваги "мисливців за металом" стали закопані в землю сталеві труби, прокладений на Поліссі для осушення полів керамічний дренаж мародерів не цікавить. А ось залізні затвори гідротехнічних споруд, які давали можливість затримувати воду в каналах та здійснювати двобічне регулювання водного режиму, вже стали жертвою злодіїв. Нині настала черга залізобетонних елементів оглядових колодязів та облицювання меліоративних каналів. Причому в згадуваних районах інколи не лише нема кому звернутись до міліції з приводу крадіжок, а навіть не можна покарати пійманих на гарячому крадіїв, бо майно юридично нічийне.

Отож нині, як і в Підмосков'ї, доводиться сподіватись лише на лопати. Проте навіть дати їх працівникам у руки нікому, бо державну меліоративну службу відразу покарають за нецільове використання коштів, а сільським і селищним головам за великим рахунком байдуже, що діється за межами підпорядкованих їм населених пунктів.

"Якщо нам не допоможуть..."

За оцінками фахівців, через незадовільний технічний стан внутрішньогосподарських меліоративних систем в області виведено з господарського використання 20 тис. га, а загалом у проблемному становищі перебуває вже п'ята(!) частина осушених площ. Замулення покинутих напризволяще каналів та їх заростання трав'янистою рослинністю й чагарниками негативно вплинуло на пропускну спроможність прокладеної меліораторами мережі "водостоків", що загрожує підтопленням і заболоченням великих площ із населеними пунктами включно.

Тим часом "титанічна" робота місцевих органів державної влади і самоврядування з наведення ладу на меліоративних системах впродовж останніх років звелась до прийняття фактично недіючої відповідної обласної програми на 2009-2011 роки та активної переписки між всіма "зацікавленими сторонами". Причому відповіддю на нагадування чергового керівника облдержадміністрації (а їх з 2005 р. змінилось уже шестеро), що згідно з вимогами постанови Кабміну від 13. 08. 2003 р. N 1253 органи місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня підписання акта прийому меліоративних мереж мали закріпити їх за конкретним підприємством (організацією), були навіть звернення районних рад до... Кабміну. Мовляв, слізно просимо роз'яснити, кому саме передати в господарське використання комунальну власність сільських громад, якій ні вони, ні ми не можемо дати ради.

Залишалося б лише поспівчувати депутатам цих рад, якби при погодженні відводів під нові кар'єри та інші "цікаві" об'єкти вони не були настільки "безпорадні". Тим більше, що в згадуваній постанові Кабміну жодного слова про те, що внутрішньогосподарські меліоративні системи мають передаватись у комунальну власність саме... сільським громадам. Отож якщо вони неспроможні дати лад такому майну, то об'єкт може перейти в районну чи навіть обласну комунальну власність. А після виділення хоча б мінімальних коштів із місцевих бюджетів на утримання меліоративної мережі догляд за нею можуть виконувати на договірних умовах місцеві управління меліорації і водного господарства, де є фахівці з відповідним досвідом та потрібна для виконання робіт техніка.

Ще одним виходом із ситуації може стати рекомендоване указом Президента України від 3 березня 2006 р. N 187 створення власниками внутрішньогосподарських меліоративних систем кооперативів з їх обслуговування. Крім того, розчищення каналів підпадає під вимоги до громадських робіт, які фінансуються за рахунок Державного фонду зайнятості.

Однак спроби поспілкуватись із "зацікавленими" особами - від вже колишнього керівництва обласної ради до сільських голів - успіхом не увінчались. Більше того, запитання - чи не краще хоч щось зробити для блага місцевих громад, ніж "звертатися в ООН" - посадові особи розцінили як "політичні підступи опонентів". Причому, що найдивніше, незалежно від політичної приналежності опитуваних...

Умови - однакові, стан справ - різний

Важко не погодитися з тим, що найбільш зацікавленим у нормальному функціонуванні внутрішньогосподарських меліоративних мереж є той, хто цю землю використовує, - інвестор, фермер, власник реформованого сільгосппідприємства. Саме вони з вигодою для себе могли б співпрацювати з меліораторами. Отож якщо згідно із Земельним кодексом контроль за використанням земель за межами населеного пункту покладено на райдержадміністрації, то чи не логічніше саме їхнім відповідним службам опікуватись питаннями меліорації, а не сільським і селищним головам?

Водночас, коли в районі чи області є чорноземи і меліоровані землі, то додаткове навантаження на землекористувачів ставить останніх у нерівні конкурентні умови. Отож без певного перерозподілу витрат через бюджет, цілком вірогідно, не обійтись. Причому насамперед у тих регіонах, де меліорованих земель більшість. Утім, якщо у 14 районах внутрішньогосподарські меліоративні мережі майже стовідсотково закріплені за сільрадами, то у п'яти, як кажуть, і кінь не валявся. Виходить, головна проблема не стільки в недосконалих нормах законодавства, як у конкретних посадовцях, що ті закони виконують.

КOМЕНТAР

Начальник Житомирського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства Володимир НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ:

- Має місце свідоме ігнорування як вимог чинної постанови Кабміну, так і очевидного кожному факту, що йдеться про функціонування цілісної меліоративної мережі, яка навіть при утриманні за кошти держбюджету в належному стані міжгосподарських водовідвідних каналів не зможе убезпечувати сільгоспугіддя й території населених пунктів від періодичних підтоплень.

Посадовим особам органів місцевого самоврядування час уже зрозуміти, що вони повинні і навіть зобов'язані виконувати чинні нормативно-правові акти, бо, врешті-решт, колись доведеться відповідати за занедбані внутрішньогосподарські меліоративні системи, повторно заболочені землі, підтоплені населені пункти. Причому не лише перед власною совістю і своїми земляками, а й перед законом.

Нині, щоправда, важлива для області проблема, яка протягом тривалого часу хвилювала лише меліораторів, нарешті почала розв'язуватись. Це, зокрема, засвідчила робота кущової наради в Новограді-Волинському за участі заступника голови Держводгоспу України Олександра Романова, в якій брали участь керівники восьми облводгоспів та басейнових управлінь північних регіонів країни.