«Ви тільки не лякайтеся, добре? — застерігає Костянтин Рижков і швиденько гортає свій смартфон. — Ось такий нині вигляд має наш будинок на Північній Салтівці в Харкові: аж до шостого поверху, на якому й наша квартира, немає сходів. Тож днями заліз туди через дах, позатягував плівкою вікна, зробив фотофіксацію. Щойно повернувся. Ще й двох років не минуло, як ми придбали омріяну квартиру».

Усе це глава сім’ї Рижкових розповідає мені на подвір’ї дитячого оздоровчого комплексу «Країна мрій» в Острозькій громаді на Рівненщині.  Тепле осіннє сонечко неначе поспішає заспокоїти: все налагодиться. І радість за щойно визволені від окупантів міста й села рідної Харківщини  переповнює всю родину. А тут дружина Олена, доньки Вероніка та Дарія і не молода вже мама Костянтина. 

Гостинна друга домівка

У цю лісову місцину вони приїхали 24 березня: втікали від війни куди очі бачили й почули від людей про «Країну мрій». Дитячий оздоровчий комплекс, який у попередні роки працював за прямим призначенням зокрема для дітвори з Донеччини та Луганщини, тепер гостинно відчинив браму всім, хто зміг урятуватися від війни.

Спочатку, кажуть люди, спали одягненими (згадайте, якою холодною була весна). Але це все одно було краще, ніж сидіти в підвалах, ризикуючи життями. Тож на певний час заспокоїлися, бо навіть сигнали повітряної тривоги сюди не долинають. Костянтин, який у Харкові мав власну столярну фірму, багато зробив тут власними, без перебільшення, золотими руками: відремонтував насоси, пральні машинки, забезпечує безперебійне енергоживлення. А які симпатичні дерев’яні стелажі для зберігання речей виготовив: вони пахнуть свіжістю та любов’ю. Його дружина Олена за головну господиню на кухні: веде облік продуктів харчування. Спочатку чимало допомагали благодійні фонди, релігійні організації, тепер — менше. Тож продукти щонеділі закуповують в Острозі: збирають по 150 гривень з кожного мешканця. А тоді по черзі готують на кухні, максимально враховуючи насамперед дитячі побажання.

Частина людей із Київщини й Чернігівщини давно повернулися додому. Вони телефонують, запрошують до себе.

Новий алгоритм — з 1 жовтня

Залишилися ті, кому повертатися нікуди. Це 40 людей, серед яких 12 дітей. Усі зі статусом внутрішньо переміщених осіб: отримують по 2 тисячі гривень на місяць на дорослого й по 3 — на дитину. Із цих коштів харчуються і сплачують за електроенергію. Для дитячого оздоровчого комплексу вона коштує як для суб’єкта господарювання (плити на кухні теж електричні). Що ближче до зими, то більше використовують енергії. Частково її вартість відшкодовують благодійники, яких не втомлюється шукати керівництво комплексу.

Нещодавно Кабінет Міністрів вніс зміни до Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них набувають чинності з 1 жовтня. Істотно розширюється урядова програма «Прихисток». Бо хіба можна поділити добро, яким беззастережно ділимося з іншими, на державне і приватне?  Тепер до переліку тих, хто отримуватиме компенсацію, додали ФОПів, релігійні організації та приватні підприємства. Це стало доброю новиною для «Країни мрій». 

Оскільки холоди близько, люди намагалися шукати житло в оренду в Острозі.

«Однокімнатна хрущовка коштує щонайменше 5 тисяч на місяць, плюс комунальні послуги. Далі ціни ще вищі, — каже Марина Гладченко, яка з двома дітьми теж приїхала з Харкова. І хоч має дистанційну роботу (так щастить не всім), поки що не наважується орендувати житло, бо на зиму  витрати зростають. — Коли мчить ракета, за нею не встигає сигнал тривоги, бо з кордону бєлгородської області до Харкова вона летить 40 секунд. Це тільки 30 кілометрів. Тепер розумієте, чому ми досі тут? Харків та Миколаїв — два міста, які тримають Україну. Молимося за наших захисників, пишаємося їхніми успіхами й дуже сподіваємося швидко повернутися додому».

Та реалії поки що інші. Центральна влада, навпаки, закликає людей евакуюватися на безпечніші території, щоб перезимувати в теплі. Тому й тут планують утеплити бодай кілька будиночків, щоб змогли жити люди, яким нікуди повертатися. З усіх сил стукають і у двері влади (місцевої та обласної), і в які можливо благодійні фонди. Докласти рук до облаштування житла готові всі жителі, тільки б були матеріали.

«Ми з передмістя Миколаєва села Миколаївка. Там аеродром «Кульбакине» — перша лінія оборони. Укриттів немає, тож коли вже несила стало постійно сидіти з дітьми в каналізаційних колодязях, 8 травня всією сім’єю приїхали сюди. Дякуємо цим добрим людям за розуміння та підтримку. Наша старша донечка — одинадцятикласниця, з порушеннями зору,  але сподіваємося на медаль. Тож із початком навчального року повністю поринула в навчання, нехай і дистанційно. Як і всі інші діти, які є тут», — розповідає Роман Оліярник.

«Але ж у «Країні мрій» нема інтернету. Тут цим навіть пишалися, бо діти не проводили багато часу в телефонах», — пригадую довоєнні й доковідні часи.

«Хіба це найбільша проблема? Працюють на мобільному, — відповідають батьки. — На нас усі речі із секонд-хенду, але не зважаємо. А в навчанні хіба можемо дітям відмовити?»

Кошти могли б заробити самі

Питання прозвучало як риторичне. Добре одягнена дітвора ще й залюбки сфотографувалася на прощання. У «Країні мрій» мріють про мир і женуть якнайдалі надокучливі думки про холоди.   

«Вони таки настануть. І ми  не боялися б зустрічі з ними, якби в області спрацювали так, як на Івано-Франківщині. Там в оздоровчому комплексі «Смерічка» в Микуличині цілий сезон оздоровлюють дітей захисників: і добру справу роблять, і закон  виконують. Тож люди мають роботу, а податки залишаються в області», — розповідає директор «Країни мрій» заслужений працівник освіти, патріарх дитячого оздоровлення в Україні Іван Дячук. 

«Ми працюємо аж до 23 вересня, бо не встигаємо всіх прийняти. Зрештою, приїздіть, усе самі побачите, — запрошує директор «Смерічки» Микола Соя. — Кошти на оздоровлення пільгових категорій дітей надала держава. А ще активно долучилися місцеві громади».

Якби так зробили й на Рівненщині, комплекс заробив би кошти на утеплення будиночків. А самі переселенці ще й на цілий сезон роботу мали б! Не все ж тільки від держави брати.

Тому маємо подякувати дирекції «Країни мрій» за людяність та небайдужість.  А надто на тлі того, що Рівненщина разом з Івано-Франківщиною та Закарпаттям у співпраці з урядом готується прийняти нових переселенців: у трьох областях розселять ще пів мільйона осіб. На селекторній нараді з віцепрем’єром Іриною Верещук заступник начальника обласної військової адміністрації Людмила Шатковська внесла пропозицію відкрити для благодійних фондів кошториси на ремонти приміщень, де можуть поселити людей. Це, на її думку, прискорить допомогу та облаштування помешкань.