Згоден, результати засилля російської пропаганди на окупованих територіях Криму та Донбасу не сприяють жартам. Однак, схоже, цілком доречним буде невибагливий анекдот. Лікар-окуліст після спроби перевірити зір у пацієнта насамперед порадив йому… вивчити алфавіт.

Чому згадалося це? Бо у схожій ситуації опиняються жителі окупованих територій, які періодично приїздять на територію України. Люди у якийсь момент зависають: довго мовчки дивляться на звичні для нас реалії нормального життя, не вірячи власним очам. Нічого дивного. Заручників гібридної війни тривалий час змушують сприймати події в Україні й усьому світі тільки очима Кремля. Тобто у геть спотвореному і вигідному для РФ вигляді.

Такий самий підхід уже понад шість років спостерігаємо й безпосередньо в ОРДЛО. Російські та місцеві пропагандисти активно промивають мізки місцевим людям і переконують їх у «досягненнях» і навіть «процвітанні» депресивних окупованих населених пунктів Донбасу. А якщо хтось із цим не згодний і навіть наважився вголос про це сказати, відразу опиняється в зоні уваги «міністерства державної безпеки». Далі — «підвал» і тортури, після яких зламані морально й фізично затримані зазвичай зізнаються, що вони українські шпигуни і диверсанти.

Особливо це стосується відчайдухів, які наважуються писати правду про реалії ОРДЛО в соціальних мережах чи для українських ЗМІ. Тобто свобода слова в окупованих РФ Криму та частині Донбасу — це сучасний оксюморон на трагічній практиці.

Донецька «свобода слова»

Інформаційна, точніше, пропагандистська антиукраїнська окупація частини Криму, Донбасу та всієї України, звісно, розпочалася задовго до лихого 2014 року. А фізично окупувавши українські території, «мижбрати» насамперед подбали про ліквідацію ЗМІ, які могли б об’єктивно розповідати Україні та всьому світові про те, що тут відбувається насправді. Зокрема так було в Донецьку навесні 2014-го, коли російські «туристи» та місцеві маргінали оперативно взяли під контроль приміщення обласного телебачення і радіо та здійснили рейди до редакцій місцевих газет.

Підсумок: видання — навіть російськомовні, керівники яких відмовилися співпрацювати з окупантами, перестали виходити. А журналісти, які, опинившись у неабиякій зоні ризику, готували матеріали для українських чи світових видань, невдовзі відчули загрозу для свого здоров’я і навіть життя. Тому до середини літа майже всі працівники вітчизняних медіа, які не підтримували окупацію РФ Донецька, змушені були його залишити. Інша річ, що ми тоді думали: тимчасово.

У місті залишилися не тільки відверті зрадники і пристосуванці (серед яких чимало тих, хто свого часу виканючив в української влади звання заслуженого журналіста), однак про них — то окрема тема. Не змогли виїхати й ті, хто втратив нагоду з вагомих причин.

А потім спробувавши готувати матеріали з окупованого Донецька, колеги відразу ж оцінили величезний ступінь ризику. Бо чого тільки вартий приклад одного з тих, хто пройшов через проросійські катівні, — Станіслава Асєєва, якого затримали і засудили на 15 років позбавлення волі, але у 2019-му відпустили під час обміну.

За словами журналіста і блогера, який наважився об’єктивно розповідати про те, що відбувається на окупованій території, свободи словами там не існувало і не існує зовсім. Окупанти свідомо вдалися до інформаційної блокади, а тому там не отримали акредитації для роботи ні жодне українське видання, ні журналісти-іноземці.

«Медіа представлені тільки російськими ЗМІ та місцевими. Щодо останніх, то вони зазвичай активно розхвалюють уявні досягнення «ДНР», і на цьому їхня діяльність закінчується. Що стосується російських, то вони лише видають себе за журналістів, а насправді…

Приміром, як представники телеканалу «Росія-24» зробили сюжет про мене? «Міністерство державної безпеки» змусило дати їм інтерв’ю, в якому мусив зізнатися, що я український шпигун. Ось така «журналістика», — розповідає Станіслав Асєєв.

За свідченнями бранця Кремля руками «ДНР», проти нього окупанти порушили справу відразу за сімома статтями їхнього кримінального кодексу. Одна — за шпигунство, а решта — за професійну діяльність. А звинувачували не як журналіста-блогера, а як екстреміста.

«Хочу ще раз нагадати колегам: за законами «ДНР» усі українські журналісти — це екстремісти. Мої публікації пройшли їхню експертизу, і майже кожне речення порушувало «республіканське» законодавство. Наприклад, за те, що я взяв у лапки «ДНР», мені дали п’ять років позбавлення волі із 15. Я намагався казати, що навіть РФ не визнає «республіку» суб’єктом державності й називає «самопроголошеною», та на це ніхто не зважав», — згадує він.

І на жаль, Станіслав Асєєв не єдиний з тих, хто намагався розповідати про життя за лінією розмежування не за темниками російських «кураторів» і потім поплатився за це.

Проєкт для підтримки українських колег у зоні ризику

Прикро, та згадані події на Донбасі стали шокувати весь цивілізований світ уже після гірких уроків Криму. Там окупанти також нітрохи не церемонилися з журналістами, які висвітлювали те, що відбулося на півострові взимку й навесні 2014 року, «не так». Адже, як згадує журналіст і політичний в’язень Кремля Микола Семена, вже в лютому ставлення до українських видань та їхніх працівників змінилося від упередженого до зовсім негативного. Таких журналістів спершу перестали запрошувати, а далі зовсім не пускали на різноманітні публічні заходи та пресконференції.

«Після того як ми відкрили у Сімферополі корпункт Радіо Свобода, біля дверей встановили відеокамеру, яка фіксувала всіх наших відвідувачів. Згодом ми змушені були перебратися на інше місце, але за нами все одно стежили. А вже пізніше до мене та інших кореспондентів прийшли з обшуком і мене затримали», — свідчить він.

Важлива деталь: усі наші колеги, яких затримали окупанти і які пройшли жахіття ув’язнення, запевняють, що саме їх належність до медіа та інформаційна підтримка ЗМІ неабияк допомагали хоч трохи захищати власні права. Приміром, Станіслав Асєєв переконаний, що публічність і розголос довкола його справи навіть за межами України посприяли тому, що подекуди до нього ставилися не так брутально жорстоко, як до інших бранців потворної донецької катівні «Ізоляція». І зрештою посприяло звільненню журналіста і блогера з неволі.

З огляду на досвід Міністерство закордонних справ України разом із групою громадських організацій розпочинають масштабний проєкт для підтримки громадянських і професійних журналістів, які зазнають переслідувань, утисків і тортур в окупованих АР Крим та ОРДЛО. Про таку ініціативу під час проведення нещодавно дискусії «НЕсвобода слова на тимчасово окупованих територіях України» повідомила перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова.

Увага до саме громадянських журналістів не випадкова, бо на загарбаних територіях справжньої професійної журналістики з відомих причин просто не існує. А тому поширювати об’єктивну інформацію дедалі частіше беруться пересічні люди з активною громадянською позицією.

Само собою, ставлення окупантів до активістів відповідне. Під час заходу було названо прізвища 11 затриманих і ув’язнених жителів Криму, переважно громадянських кореспондентів і стримерів громадського руху «Кримська солідарність»: Ернес Аметов, Осман Аріфмеметов, Марлен Асанов, Ремзі Бекіров, Тимур Ібрагімов, Наріман Мемелемінов, Сервер Мустафаєв, Сейран Салієв, Амет Сулейманов, Руслан Сулейманов та Рустем Шейхалієв. За винятком одного з них, який нині перебуває під домашнім арештом, усі інші досі поневіряються в місцях ув’язнення.

Усього ж, за даними правозахисників, через політично мотивовані звинувачення в окупованому Криму та на території РФ за ґратами перебувають понад 100 громадян України — політв’язнів, яких переслідують через громадську політичну та журналістську діяльність.

А розпочалася оголошена МЗС довгострокова кампанія на захист журналістів та активістів, які живуть і працюють на окупованих територіях, з виставки кураторського проєкту українського митця Миколи Коваленка «Shut UP! Голос демократії в небезпеці!», відкритої в липні у вікнах Укрінформу.

Наступним кроком стане запровадження інституту менторства: відомі й авторитетні в міжнародних колах люди опікуватимуться кожним в’язнем Кремля й активно обстоюватимуть його право на свободу слова на різноманітних вітчизняних і міжнародних майданчиках. За планами міністерства, ця перспективна робота розпочнеться у вересні.

ПРЯМА МОВА

Еміне ДЖАПАРОВА,
         перша заступниця міністра закордонних справ України:

— Для міністерства закордонних справ питання свободи слова — одне з головних і пріоритетних. Тому в листопаді 2014 року запрацювала запроваджена разом із Радою Європи платформа із захисту журналістів. На сьогодні вона містить усі кейси порушень прав журналістів, на які повинна реагувати наша держава. Україна має зобов’язання відповідно до рішення Комітету міністрів Ради Європи, і тут вже зафіксовано 62 кейси. Що стосується масштабного проєкту з підтримки та захисту журналістів на окупованих територіях, то він дуже важливий і потрібний, щоб продемонструвати всьому світові гібридні методи Російської Федерації у боротьбі зі свободою слова. І тільки публічність та широкий розголос історій ув’язнених громадянських журналістів убережуть їх від тортур і допоможуть обстоювати їхні права в судах.

Явище громадянської журналістики нове і не відоме у світі, проте це працює задля збереження прав і свобод українців, які живуть на тимчасово окупованих територіях.