Чому знайшлися люди, які свого часу викупили Т. Шевченка з кріпацтва? Думаю, не останню роль відіграло те, що вони вміли не лише розпізнавати і цінувати талант, а й щиро радіти успіху інших. У конкретному випадку захоплення виявилося мало, потрібна була підтримка, яка вимагала дії, громадянської мужності. Внутрішня культура і небайдужість до ближнього спонукали до вчинку, який дав Україні не лише визначного поета і художника, а, власне, символ нації.

Не зайвий ще один приклад. Як у роки найсуворішої цензури Некрасову вдавалося видавати журнал, що будив думку й відстоював прогресивні тенденції суспільства? Пригадаймо загальновідомий ще зі шкільних підручників факт: Григорович і Некрасов дочитують перший роман ("Бідні люди") ще нікому не відомого Федора Достоєвського. Четверта година ранку. Але захоплення твором таке велике, що вони поспішають до автора повідомити йому про успіх. Роман одразу ж надрукували...

Погодьтеся, ой як бракує у наш час подібної звитяги в оцінці й підтримці справжніх талантів, ставленні одне до одного. Йдеться не лише про літературу та мистецтво. Усім - і тим, хто займається найпростішою роботою, і тим, хто мізкує над найскладнішими проблемами, - потрібна щира сердечна участь оточуючих. А це можливо лише за вміння цінувати працю інших, радіти здобуткам колег і ближніх. Бо вчасно сказане добре слово додає сил, окрилює, спонукає до наполегливої праці, сприяє теплій атмосфері в колективі. Чому ж збідніли на теплоту і щирість наші стосунки?

Спричинили це ті, хто мав би дбати про їх налагодження. Так склалося, що життєвий тон у багатьох випадках задають на найвищих посадах люди, які за своїм розвитком і моральними якостями їм не відповідають. Цих людей піднесли насильство, кумівство, обман, неправедні гроші. Чи можуть такі радіти, тим більше сприяти успіху оточуючих? Засліплені прагненням наживи, вони топчуть найкращі людські якості, живуть за принципом "Якщо ти не мисливець, то жертва". Їхня політика не лише призвела до економічних негараздів, а й нанесла моральні травми, які загоїти складніше, ніж налагодити роботу великого підприємства. Чи зуміємо в такій ситуації цінувати людину не за вміння пробиватися нахабством і обманом, а за працю й талант? Багато залежить від внутрішнього стрижня кожного з нас, від прикладу, який батьки подають дітям, від позиції інтелігенції. Від самоусвідомлення власної гідності й мужності при відстоюванні загальнолюдських цінностей.

Аморальність проявляється не лише зверхністю, брутальною поведінкою чи неувагою до оточуючих. Вона пустила коріння значно глибше, створюючи й оберігаючи базу для власного торжества. Скажімо, нині в суспільстві є цілий прошарок громадян, яким вигідно, аби село бідувало. Чому? Бо бідним легше диктувати умови. Тому й забирають за півціни вирощений урожай - платять, щоб вистачило лише виростити новий. Знають: селянин останню сорочку віддасть, аби посіяти. Цим і користуються.

Чи можливою була б подібна експлуатація, якби більшість законотворців і тих, хто контролює дотримання виконання державних актів, не сприяли цьому? Безперечно, ні. Тобто підтримуючи тих, хто красиво обіцяє, а потім роздягає, ми самі створюємо умови для торжества несправедливості й приниження людської гідності...

Тому й побутує прислів'я: "Найбільша радість, коли в сусіда корова пропала". Аби позбутися цього, вчімося радіти успіху інших, підтримувати одне одного. Нам дуже потрібні люди, які розуміють і поважають інших, хочуть (ні, не викупити, як було у випадку з Т. Г. Шевченком) звільнити з неволі байдужості та уявних цінностей наше суспільство.