Концерт мав унікальний афішний статус, бо називався «MEDITATIO-1a. Ритуал пам’яті Олександра Нестерова (1954—2005)». Нестеров — український музикант-поліінструменталіст, представник джазового авангарду. Програма була важкою, як кажуть, у кубі. По-перше, вкрай складною для виконавця (навіть правильно прочитати нотний текст цих творів — майже подвиг, не доступний більшості піаністів). По-друге,  доволі складною для сприйняття пересічним меломаном. Бо містила виключно твори сучасних композиторів, до того ж  не відомі широкому загалу (хронологічні межі виконаної музики — 1941—2000 роки). По-третє, була дуже великою за обсягом і різноманітна, включала в себе величезну кількість творів семи композиторів різних країн, ставши своєрідною антологією фортепіанної музики ХХ сторіччя. Що спонукало Громова на такий ризикований вибір?

Цей музикант грає переважно маловідому сучасну музику. Отже, пропонує слухачам лише те, що цікавить саме його і що він віддано любить. Але чи слід вважати таку позицію примхою музиканта? Ні! Бо просвітництво Громова завжди щире, сповнене натхнення і, сказати б, марнотратної довіри до слухачів. А ще тому, що його дотик до рояля, вкрай диференційований і теплий, завжди породжує таку широку й витончену гаму співзвуч, якій могли б позаздрити затяті виконавці Шопена, Шуберта й іншої солодкої музики.

Однак повернімося до концертного залу. Лунають перші звуки, це авангардний «Клавірштюк VII» Карлгайнца Штокгаузена. Все лаконічно, але гіпнотичний магнетизм звуків зростає щосекунди. Саме перший твір програми занурив аудиторію в такий транс, який змусив забути про біг часу. Перший відділ тривав майже годину, але, здалося, він промайнув хвилин за 30. Тут слід віддати належне принципу побудови програми, якого дотримувався Громов. Йдеться не лише про послідовність та драматургію, а й про те, що твори він дібрав у суворій відповідності до специфічної акустики залу. Тому в доволі лункому залі Національної академії мистецтв України, що на вулиці Воровського, ніщо не загубилося і не розчинилося. Наступним твором став «Клавірштюк IX» того самого німецького автора .

Про свою нову програму Євген каже так: «Вона наскрізь складається з музики із сильним і концептуально загостреним медитативним елементом, уповільненим і прихованим дискретним розвитком, відсутністю психологізму та становлення форми. Але медитативним не в загальновизнаному розумінні. Певною мірою вся музика є медитативною. Традиційно вважається, що медитативна музика — це тиха гарна мелодія, яка провокує мрійливі образи або розслабляє чи заспокоює. Тут — діаметрально протилежна ситуація. Не розпливчатість, а саме потреба перебувати в цій ситуації тут і зараз!» До нової програми піаніста також увійшли твори Леоніда Грабовського (Україна—США), Мортона Фельдмана (США), Володимира Загорцева, Джона Кейджа (США), Володимира Губи.

Крім того, значну частину другого відділу концерту було віддано творам французько-угорського композитора Дьйордя Курта∂а. Кожну зі своїх п’єс Куртаг присвятив котромусь зі своїх сучасників. Останній з його творів мав складну й загадкову назву — «Вічний рух» (знайдений об’єкт), п’єса Беа Клукон». У ній запам’яталося враження від нескінченних гам, виконаних на правій педалі, запаморочливе слухове відчуття, яке гіпнотизувало не менше, ніж перша п’єса програми. Хтозна, що приховують у собі невпинні пошуки Громова. Можна бути певним, що його творчі відкриття ще довго полонитимуть слухачів. Бо вони дуже щирі й походять від глибин його серця. До речі, протягом останнього місяця Євген мав аж чотири сольних концерти у Києві з різними програмами.

Звичайно, Євген має в своєму репертуарі твори чи не сотні композиторів різних епох. І часто виконує на сцені твори класиків і романтиків. Але сам Бог велів йому пропагувати сучасну музику, бо лише він один має достатньо мужності, аби виходити на естраду з бажанням показати, розповісти й донести найважчі для розуміння фортепіанні твори, які він обирає сам. За незбагненними для нас принципами.

ДОСЬЄ  «УК» 

Євген ГРОМОВ. Народився на Хмельниччині. Навчався в Київській середній спеціальній музичній школі ім. М. В. Лисенка та в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського. Гастролює багатьма країнами Європи. Лауреат Премії ім. Л. М. Ревуцького. Виконав і записав рекордну кількість фортепіанних творів українських композиторів, зіграв майже 80 світових прем’єр творів сучасних композиторів. Крім того, вперше в Україні зіграв твори численних західноєвропейських авторів.