КОЛЕКТИВНИЙ ПОРТРЕТ 

У кожної з дівчат, які вперше здобули для України найвищу нагороду в академічному веслуванні, свій шлях до олімпійської медалі
 

Єдиний в Україні канал для занять академічним веслуванням (який, до речі, вже давно потребує реконструкції) розташований в Дніпропетровську, його визначено і національною базою олімпійської підготовки. Дніпропетровська школа академічного веслування виховала багатьох чемпіонів найвищого гатунку. Тож закономірно, що на ХХХ літніх Олімпійських іграх у Лондоні довгоочікуване «золото» — в гонці четвірки парної вибороли саме вихованці Дніпропетровської обласної школи вищої спортивної майстерності, представниці СК «Дзержинка» Дніпровського металургійного комбінату (м. Дніпродзержинськ). Їхні імена тепер назавжди ввійдуть в історію: Яна Дементьєва, Анастасія Коженкова, Катерина Тарасенко, Наталія Довгодько. 

Попутний вітер

З одного боку, перемога дівчат була очікуваною — українська жіноча команда з академічного веслування не програла жодного старту цього сезону! З другого — на спортивних змаганнях, особливо олімпійських, можливі будь-які несподіванки, тим більше, що попри високі досягнення українських веслувальників (численні перемоги на чемпіонатах світу та Європи), олімпійське «золото» їм багато років не давалося. Останньою найвищою нагородою було «срібло» 1996 р. в Атланті, яке виборола жіноча четвірка парна у складі: Інна Фролова (вже 12 років з чоловіком і тренером Євгеном Павловим мешкає в Австралії), Діна Міфтахутдінова (нині — другий тренер української олімпійської четвірки), Олена Ронжина (тепер — Олена Морозова, дружина старшого тренера збірної, заслуженого тренера України Володимира Морозова) та киянка Світлана Мазій. А 2004 року в Афінах олімпійську «бронзу» у нашої жіночої четвірки парної забрали через три дні і віддали австралійській команді, яка фінішувала четвертою. Антидопінгове агентство вирішило, що у легітимному препараті, який приймала наша спортсменка Олена Оліфіренко, є аналогічний забороненому компонент… У Пекіні-2008 «бронзу» здобула чоловіча четвірка парна.

Чи була лондонська перемога передбачуваною? «Ні, — відповідає чемпіонка і віце-чемпіонка світу, 26-річна Анастасія Коженкова. — Лідерство утримувати важко. Адже інші команди теж прагнуть перемоги і вигадують, як нас обійти. Якщо на етапах Кубка світу (за попутного вітру) ми були попереду головних конкурентів — німецької команди — на шість секунд, то на Олімпійських іграх — лише на дві, за бокового вітру. А німкені мали невелику перевагу, їм дісталася краща доріжка».

З Настею я спілкуюся першою з чемпіонської четвірки на водній станції у Дніпропетровську, де дівчата нарешті всі разом зібралися на тренування після Лондона. «Академкою» вона займається з 14 років, а до того у школі в Ковелі займалася баскетболом. Там і знайшов її київський тренер Олександр Горовий і запропонував перейти на веслування. У столиці талановита спортсменка вчилася у спортивному ліцеї-інтернаті, потім — у Національному університеті фізвиховання та спорту. З 2006 року Анастасія Коженкова тренується в Дніпропетровську під керівництвом дніпродзержинського тренера Володимира Морозова.

Золотий екіпаж у Лондоні (зліва направо): Яна Дементьєва, Анастасія Коженкова, Наталія Довгодько, Катерина Тарасенко. Фото надане олімпійським чемпіонками

«Вирвемо зубами!»

Катерина Тарасенко прийшла в академічне веслування в 12 років, спочатку займалася у дніпропетровського тренера Олени Солодовник, а ще раніше пробувалася в легкій атлетиці. Катерина, яка днями відзначила 25-річчя, розповідає, що у майбутню олімпійську команду довелося пройти жорсткий відбір. «Коли залишилися найсильніші і я потрапила в екіпаж перед першим етапом Кубка світу, зрозуміла: з цією командою можна перемагати. Успіх — це характер і працьовитість, — вважає олімпійська чемпіонка. — Коли виступала на своїй першій Олімпіаді в Пекіні з Яною Дементьєвою в двійці — дуже нервувала. А в Лондоні була впевненість у перемозі. Знала, що ми її зубами вирвемо!»

Наталія Довгодько — наймолодша учасниця зіркового екіпажу, їй тільки 21 рік. Але у спорті дівчина мало не з пелюшок, адже народилася в спортивній сім’ї веслувальників, багаторазових чемпіонів Радянського Союзу Валентини і Віктора Довгодьків. Наталя переїхала до Дніпропетровська з Києва, де зараз живуть її батьки. На Іграх у Лондоні загрібним у четвірці парній виступав і брат Наталі, Іван Довгодько (чоловіча команда посіла 9 місце).

 «Наступного ранку після гонки прокинулася, дивлюся на будильник і думаю, що треба бігти здобувати медаль. Потім бачу, а медаль вже лежить! — усміхається Наталка. — Хочу подякувати нашим тренерам за те, що чітко дібрали всі навантаження, творчо підійшли до нашої підготовки. Звання чемпіонів підвищує відповідальність, бо тепер від нас очікуватимуть тільки перемог. І звісно, хочеться повторити золотий результат на наступних Іграх».

Суперника нейтралізують упевненістю

А от у житті досвідченої загрібної, 34-річної лідерки українського жіночого екіпажу, чемпіонки і віце-чемпіонки світу, багаторазової чемпіонки Європи Яни Дементьєвої Лондон став уже третьою Олімпіадою. Її шлях до «золота» був тривалим і наполегливим: 10 років у легкій атлетиці (стрибки у довжину та потрійні), 14 — в академічному веслуванні, до якого Яна прийшла, коли вчилась на третьому курсі економічного факультету Харківського політехнічного і вже мала намір розпрощатися зі спортом. Тоді тренер Сергій Дементьєв запропонував дівчині перейти у веслувальний спорт. А з 2002 року спортсменка тренується у збірній України під керівництвом Володимира Морозова.

 Яна розповідає, що у Лондоні допомогла спокійна впевненість у перемозі.

«Підготовка до цієї Олімпіади значно відрізнялася від попередніх. Насамперед істотно зросли тренувальні навантаження, — розповідає Яна. — Та головне — психологічна витримка. Олімпійський спокій — це коли жоден м’яз не здригнеться, а всередині вирує ураган. Важливо показати супернику, що ти впевнений у собі. Перед вирішальним стартом німкені косилися на нас, хвилювалися. Вони знали, що ми нікому жодного гребка не подаруємо! І ми переконливо перемогли — на цілий корпус човна вирвалися вперед».

Як досягти такої олімпійської витримки? Лідерка жіночого екіпажу пояснює, що впевненість приходить з кожним новим стартом. Окрім того, дівчина багато працювала над собою, цікавилася спортивною психологією. Адже від неї як загрібної залежить настрій всієї команди. «Це відповідальність, та я з радістю беру її на себе», — зазначає олімпійська чемпіонка.

Програє тренер, а виграють спортсмени

У дружини старшого тренера збірної срібної чемпіонки Атланти Олени Морозової (Ронжиної) намагаюся дізнатися, у чому секрет олімпійської перемоги: у нових сучасних човнах (два роки тому для академічних веслувальників за кошти обласного бюджету придбали 10 нових човнів «Емпахер» німецького виробництва), виснажливих тренуваннях чи якомусь тренерському ноу-хау.

 «Те, що Україна перемогла, — результат багаторічної важкої праці, незважаючи на недостатнє фінансування, — вважає пані Олена. — Подивіться, у всіх фіналах з нашого виду немає представників матеріально неблагополучних країн. З українською командою виступали німці, американці… Коли рахунок іде на секунди, важливо, яке саме спорядження у спортсменів. Тож нові човни у Лондоні не були зайвими. Є така приказка: «Виграють спортсмени, а програє тренер». Володимир Михайлович — фанат своєї справи, на тренерській роботі з 1976 року. І до Лондона, і після нього чоловікові неодноразово надходили пропозиції працювати в інших країнах. А він — патріот! Чоловік завжди цікавиться новими спортивними розробками, і в інших видах спорту також. До речі, в багатьох країнах — і законодавці в цьому виді англійці — в останні роки змінили техніку, а Володимир Михайлович не змінив. Він вміло організовує тренування. Адже медалі хочуть усі, а щоденно віддавати на це сили здатен не кожен. Перемога будується на тренуванні, роботі над собою».

Сам Володимир Михайлович не видає свої тренерські секрети і напрацювання. За його словами, головною відмінністю підготовки до Лондона було різке збільшення навантажень. Якщо раніше спортсмени ходили на воді 3,5–4 тис. км на рік, то цьогоріч тільки до травня вже мали пройдених 5 тис. км.

«Підготовку до цієї Олімпіади ми докорінно змінили, — розповідає тренер збірної. — Два роки тому перемогли в чемпіонаті світу іншим складом. З тієї команди залишилися Настя Коженкова і Яна Дементьєва. Могли б радіти і просто готуватися до Ігор. А почали з того, що команди немає. Зібрали 12 найсильніших спортсменок, створили їм рівні умови. Отже, вони самі себе обирали, а ми лише спрямовували. Колеги з інших країн цікавилися, як ми змогли продемонструвати такий результат. Адже у них у команді тренер, помічник тренера, тренер із за?гально?фізичної підготовки, фізіолог, біохімік, біомеханік, психолог, лікар, масажист, дієтолог. А у нас: я, моя помічниця Діна Міфтахутдінова, масажист і лікар. Тренерських кімнат немає. Лікар приймає, де виділять приміщення, — ме?дич?ний центр де?рев’яний на водній станції побудували і облишили. Закордонні спортсмени не мають проблем зі збалансованим харчуванням, а нам доводиться вирішувати ці моменти постійно. Ми ж не можемо спортсменів такого рівня в їдальні годувати! Купуємо з Діною продукти на ринку, наймаємо кухаря. Тож залишається проблема організації харчування».

«А що, окрім преміальних, обіцяють тренерам за перемогу?» — запитую у Володимира Морозова, який щодня мотається на дніпропетровський веслувальний канал з Дніпродзержинська.

«Не знаю. Нічого не обіцяли. Привітали», — каже.

P.S. 25 червня Дніпродзержинська міська рада присвоїла звання Почесного громадянина міста Володимиру Морозову — заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України, заслуженому тренеру України з академічного веслування.

ДОВІДКА «УК»

17 серпня сесія Дніпропетровської облради погодила виділити 1,7 млн грн на придбання нових квартир п’ятьом спортсменам Дніпропетровщини, які здобули медалі на Олімпійських іграх в Лондоні 2012 р. Олімпійські чемпіонки з академічного веслування Яна Дементьєва, Наталя Довгодько, Анастасія Коженкова, Катерина Тарасенко та срібний призер Олімпіади з метання списа Олександр П’ятниця отримають квартири в новому будинку на житловому масиві «Лівобережний-3» у Дніпропетровську.