Як у, здавалося б, безнадійних випадках повернути дітям радість повноцінного самостійного руху, «УК» розпитував у керівника наукового відділу патології хребта і суглобів дитячого віку Інституту патології хребта і суглобів ім. професора М. І. Ситенка Сергія ХМИЗОВА.
— Сергію Олександровичу, ваш інститут опікується широкою проблематикою патології кісток і суглобів, зокрема дитячих кісткових онкозахворювань.
— В Україні такі проблеми розв’язують лише в Національному Інституті раку та в нашому Харківському НДІ. Дитяче відділення в нашому інституті створено ще 1932 року. Формально маємо 50 ліжок, реально можна розмістити значно менше маленьких пацієнтів. Адже нерідко мусимо госпіталізувати дитину з обома батьками. Скажімо, коли підліток загіпсований від шиї до кінчиків пальців на ногах, сама мама не впорається. Наші лікарі виявляють та визначають патології. Коли встановлено діагноз, підбираємо лікування. Є ситуації, коли без оперативного втручання не обійтися.
— І все-таки ортопедичні відділення існують чи не в кожній обласній клінічній лікарні. Чим від них відрізняється ваша клініка?
— У нас органозберігаючі операції (а це інноваційний напрям світової медицини загалом) поставлено на потік. Вони вкрай важкі, високовартісні, потребують додаткових технічних засобів фіксації, які наші інженери-конструктори і біомеханіки розробляють індивідуально для кожного пацієнта. Здебільшого ортопедичні клініки чи відділення країни не мають такої змоги.
Наш НДІ має право використовувати як ліцензовані конструкції, так і власні розробки.
Ось приклад. У 14-річної пацієнтки із Запоріжжя пухлина зруйнувала фалангу. Їй була фактично показана операція з ампутації мізинця. Однак ми вирішили замістити зруйновану кістку донорською. Щоправда, виникла серйозна проблема: як зафіксувати донорську кістку, щоб вона передовсім прижилася, а палець зберіг функціональність. Адже дівчинка — обдарований музикант, грає на флейті. Фахівці розробили кілька варіантів фіксації донорської кістки. З огляду на те, що кістки мізинця дуже дрібні й крихкі, металеві конструкції для фіксації виготовляли мініатюрними. Попередньо проводили відповідні виміри і розрахунки на підставі томографічного дослідження.
Жодне інше лікувальне відділення ортопедичного профілю не змогло б упоратися з таким завданням. Використання конструкції нашої власної розробки ми затверджуємо на вченій раді інституту й отримуємо дозвіл на використання від батьків пацієнта.
— А які наукові завдання виконує інститут?
— Відстежуємо світові тенденції, щоб розуміти, хто і в якому напрямі ортопедичної галузі і з якою ефективністю працює. У дитячому відділенні проводимо статистичний аналіз: з якими проблемами надходять пацієнти, які методики для їхнього лікування застосовують і з якою ефективністю. Це загальносвітова практика. Безпосередньо наукові дослідження фахівці виконують в лабораторії біомеханіки і експериментального моделювання, в експериментальній клініці для тварин.
Скажімо, тема докторської дисертації, яку я захистив 2004 року, — «Керований остеосинтез стержневими системами в дитячій травматології та ортопедії». Так ми запропонували в АМН для дослідження нову тематику. Фактично йдеться про управління зонами росту.
Загалом завдяки технічному прогресу в ортопедичній галузі відбуваються значні якісні зміни в ідеології й технології лікування укорочень і деформацій кінцівок, захворювань і ушкоджень хребта в дорослих і дітей.
— Щодо технічних інновацій: які останні розробки вашого колективу?
— Це апарат зовнішньої фіксації для лікування патології кульшового суглоба. Існують різноманітні вітчизняні та закордонні зразки, які сприяють швидкому відновленню функції його опорно-рухової системи. Наш зразок виокремлюється тим, що охоплює весь функціональний діапазон здорового кульшового суглоба. У нашого апарата є всі види руху, і найголовніше — ротаційний, а цього компонента немає в жодному закордонному апараті. Для кожного хворого розробляємо індивідуальні конструкції.
— Яка специфіка кісткової патології характерна для українських пацієнтів?
— Дисплазія тазостегнових — кульшових суглобів генетично властива слов’янам. Патології кісток і суглобів, які трапляються в Україні, істотно відрізняються від тих, які властиві Західній Європі. А ось у США, де майже всі нації, є все. Тому в наукових пошуках ми більше орієнтуємося на американську наукову думку в ортопедії. Нині там передовий край ортопедичної науки. І це об’єктивно, оскільки американські науковці з 1939 року активно займалися цією проблематикою.
— На якому рівні перебуває українська ортопедична наука?
— У 2007 році на Всесвітньому ортопедичному конгресі з проблеми реконструкції кінцівок у Каїрі я ознайомився з технологією телескопічних зростаючих конструкцій для дуже маленьких дітей. У дорослих такої проблеми немає. Через рік цю технологію, але із власною удосконаленою модифікацією ми застосовували у практиці. Нині наша технологія краща за закордонний аналог. Наймолодша з прооперованих дітей — дівчинка віком 15 місяців.
Крім того, ми співпрацюємо з чи не найбільшим дитячим шпиталем у США, тож маємо змогу не відставати від світових тенденцій. Водночас порівнювати вітчизняну галузь із закордонними не можна — у нас різні можливості.
— Які симптоми в дитини мають спонукати батьків звернутися до ортопеда?
— У часи СРСР діяла система скринінгу авторства професора Ситенка: новонародженого ще в пологовому будинку оглядав ортопед. Нині, на жаль, цього немає. Тим часом ортопедичну діагностику може провести тільки фахівець. А що можуть зробити батьки? Оглянути дитину. У неї повинні бути нормальні вільні рухи в суглобах, певна симетрія у будові тіла.
— Хто може розраховувати на отримання допомоги у Харківському інституті ім. професора М. І. Ситенка?
— Ми лікуємо всіх, хто звертається по допомогу.
— Яка допомога потрібна дитячій ортопедії від держави?
— Останнім часом увага держави до нас активізувалася. Тільки торік ми отримали 7 апаратів інтраопераційної діагностики. Це робоче місце для хірурга зі спеціальним столом і пересувною малодозовою рентгенівською установкою. Це дає змогу значно скоротити час операції й підвищити її якість.
Але все обладнання повинно регулярно оновлюватися. Щодо організаційних моментів, то маємо проблему з відсутністю системи експертної оцінки результатів лікування. За кордоном це вирішується по-різному, зокрема й за рахунок страхових компаній.
Наталя ЗВОРИГІНА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій ХМИЗОВ. Народився 1959 року в Миколаєві. Закінчив Одеський медичний інститут. Працював лікарем-ординатором у травматологічному відділенні лікарні швидкої допомоги та черговим травматологом в обласній дитячій лікарні Миколаєва. У 1986 році вступив до клінічної ординатури, потім до аспірантури Харківського інституту патології хребта та суглобів, де зайнявся проблематикою дитячої ортопедії. Спеціалізується на лікуванні деформації кінцівок всіх типів і видів, захворювання кісток і суглобів, патології суглобів, деяких видів нервово-м’язових захворювань. Доктор медичних наук.
Ми в Google+