Кандидат історичних наук
Сергій КАЛИТКО
 

Виповнилося 360 років із часу битви під Батогом, яка вважається вершиною військової майстерності Богдана Хмельницького. Так, 1—2 червня 1652 року біля теперішнього села Четвертинівки, що у Тростянецькому районі на Вінниччині, союзна армія Війська Запорозького і Кримського Ханства завдали нищівної поразки війську Речі Посполитої. Цю битву дослідники порівнюють  із класичним прикладом оточення та повного розгрому Ганнібалом римлян під Каннами. Перемога під Батогом мала велике значення для розвитку української державності. Скасовувався невигідний для України Білоцерківський договір, на території Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств створилися сприятливі умови для народного повстання, в ході якого було ліквідовано польсько-шляхетське панування і відновлено функціонування органів влади Української козацької держави. Про це ведемо бесіду з кандидатом історичних наук Сергієм КАЛИТКОМ.

— Сергію Леонідовичу, під Батогом було розгромлено ту армію, яка в 1651 році розбила козацьке військо під Берестечком і змусила укласти важкий і принизливий Білоцерківський договір...

— За умовами цього договору зменшувалася територія гетьманського управління та чисельність реєстру. Багато козаків мали перетворитися на кріпаків польської шляхти, повернення якої у свої маєтки супроводжувалося помстою, безжалісним пограбуванням населення. Навіть коронний гетьман Речі Посполитої Мартин Калиновський завважував, що на Брацлавщині за рік вибрали 5 річних податків і тому у хлопів вже немає що брати. Крім власників маєтків, пограбуванням селян і міщан займалася польська армія. Частина населення, намагаючись змінити становище, переселялася з Брацлавщини до сусідньої Молдови, з Лівобережної України  великий потік ішов на незаселені порубіжні з Росією землі, які з часом отримали назву Слобожанщина, а також — на Полтавщину. Ситуація була складна. З одного боку, виникала загроза масового повстання, з другого — виступів проти Богдана Хмельницького та його уряду частини радикально налаштованої старшини, яка була не задоволена Білоцерківським миром. Звернення Хмельницького до короля Речі Посполитої припинити безжальний натиск шляхти нічого не давали, бо король реальної влади над магнатами не мав.

Хмельницький розумів: щоб розрядити напругу, яка зростала в українському  суспільстві, треба продовжувати боротьбу за незалежність України. Для цього гетьман використав вимоги польського уряду готуватися козакам до війни з Туреччиною і проводив мобілізацію. Одночасно він активізував дипломатичні відносини з татарами та з Росією. Власне, потім стало зрозуміло,  що конкретної підтримки від царя не буде.

Після отримання наказу від короля зібрати військо і готуватися до походу Хмельницький на таємній старшинській раді з представниками реєстрового козацтва вирішив відстрочити час збору війська і добре підготуватися до наступу проти шляхти. Між тим у Чернігівському і Брацлавському воєводствах, які раніше входили до козацької держави, почалися збройні сутички. На вимогу польського уряду за рішенням старшинської ради було покарано ініціаторів збройних виступів проти Польщі. Проте не усіх, а лише частину. Вважається, що, напевне, була змова радикально налаштованої старшини проти гетьмана, і саме змовників покарали на смерть. Те, що убивають своїх, викликало величезне обурення. Ситуація загострилася. Зрештою, настав час завдати удару по обозу (табору) польського війська, що розміщувався на Брацлавщині на березі річки Південний Буг.

— Гетьман і старшини, приймаючи рішення,  брали до уваги те, що на чолі обозу стоїть саме Калиновський?

— Напевне, так. Калиновський за характером був гарячий і палко ненавидів Хмельницького, тому що пережив розгром під Корсунем, де потрапив у полон до татар і потім його викупила рідня. Крім того, польські джерела свідчать, що коронний гетьман був вдівцем і претендував на руку дочки молдавського правителя  В. Лупола — Розанди, а козаки як привід до виступу якраз використали негаразди в молдавських справах. Лупол, який був у родинних зв’язках із великим литовським князем Радзівілом, після Білоцерківського договору не мав наміру виконувати раніше взяте зобов’язання щодо укладення союзу з козацькою державою та на знак підтвердження цього — віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша. 

У травні з Чигирина  гетьман прибув у село Тарасівку, куди підійшли татари та Корсунський, Канівський і Черкаський полки. Далі він рушив до Умані. Попереду основних сил ішов  загін  татар і козаків на чолі з Тимошем. В дорозі Хмельницький направив листа Калиновському, в якому писав, що «мій гарячий  син, щоб вирішити свої особисті справи, іде походом на Молдову, тому, щоб не було сутички, прошу відійти зі своїм військом, тим паче що позиція вибрана невдала». У польському штабі запідозрили неладне, але  коронному гетьману було образливо дати дорогу молодому.

— Чи справді польський табір був погано укріплений?

— Передусім він був завеликим для 20—25 тис. війська (в тому числі 8 тис. найнятої німецької піхоти), яке тут перебувало. Калиновський заклав його таким, бо очікував на підхід військ з Лівобережної України і Польщі.  Хмельницький обрав вдалий момент для наступу. Спочатку сюди підійшли загони татар, а першого червня і він. Побачивши біля своїх позицій татар, загін польської кінноти атакував їх, але потрапив у пастку. Досвідчений польський воєначальник Пшиємський, тверезо оцінюючи ситуацію, на військовій раді запропонував у таборі залишити піхоту та гармати, а основними силами відходити на Кам’янець. Але Калиновський наказав готуватися до битви.

Хмельницький завдав несподіваного та одночасного удару по табору з усіх сторін. Наступ був таким сильним, що жовніри зрозуміли: позицій їм не втримати. Польська кіннота, зважаючи на оточення, вирішила самовільно залишити табір. Калиновський намагався її зупинити, це не вдалося, і тоді він наказав німецьким піхотинцям по ній відкрити вогонь. Коли козаки увірвалися до табору, то були трохи здивовані тим, що поляки б’ються з поляками. Оливи у вогонь додавала пожежа (горіли запаси сіна і соломи), яка нищила усе на своєму шляху. За кілька годин польської армії вже не існувало.  Загинули М. Калиновський, С. Пшиємський, М. Собеський (брат майбутнього короля Польщі) та чимало інших відомих офіцерів. На думку польського дослідника Я. Мацішевського, такої поразки Польща ще не знала.  Тут полягло половина всіх гусарів Речі Посполитої, 16—19 тис. жовнірів. Деякі рятувалися втечею, але, як зазначав козацький літописець Самовидець, місцеве населення їх ловило  і без милосердя вбивало за ті наруги, які польські війська чинили раніше.

— До речі, як склалася доля полонених?

— У польських джерелах зазначається, що Хмельницький і козаки викупляли у татар полонених і страчували як помсту за Берестечко. В інших джерелах завважується, що гетьман викупив у татар кілька сотень поляків і потім відпустив. Звістка про перемогу козаків справжнім жахом прокотилася Польщею. Війська, які рухалися на підмогу Калиновському, відразу пішли назад, король оголосив загальну мобілізацію. Кілька джерел свідчать, що дехто з шляхти тікав не лише з України, а навіть з Польщі.

З-під Батога гетьман пішов до Кам’янця-Подільського та взяв фортецю в облогу. Мабуть, і через це молдавський правитель Лупол погодився віддати свою дочку за Тимоша. Після цього військові дії припинилися.

— Деякі дослідники зазначають, що Хмельницький і старшина не скористалися сприятливими військово-політичними обставинами, які склалися після Батозької битви. Вони завважують, що йому  слід було йти не до Кам’янця-Подільського, фортеці надто міцної, а в Польщу, яка на той час не мала армії, здатної протистояти наступу українського війська. На вашу думку, що завадило розвинути успіх?

— Країна була виснажена війною. Її вели власними українськими силами, адже допомога татар була двозначна. Населення ненавиділо їх за те, що вони брали ясир. Але Хмельницький розумів: якщо татари будуть не з ним, то вони будуть з поляками. Є відомості, що по тій дорозі, якою татари верталися, він направляв листи-попередження  населенню тікати. Крім того, з’явилася загроза пошесті. Дослідник Юрій Тис-Крохмалюк зазначає, що це була якась «чорна смерть», яка ширилася Східною Європою і лютувала на Покутті, Галичині, Холмщині, на Волині і Поділлі. Мабуть, це зупинило військо.

Батозька битва є вершиною не лише військової  майстерності  Хмельницького, а й козацького війська. Регулярна армія вже без великої кількості повсталих селян розгромила польську армію. Сформувалася Українська козацька держава, яка була фактично незалежною, бо не була зв’язана  жодним договором. Перемога сприяла піднесенню її міжнародного авторитету. Російський цар негайно відіслав своїх послів до Хмельницького для продовження переговорів.

Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій КАЛИТКО. Народився 1947 р. у м. Калинівці на Вінниччині. Закінчив Одеський державний університет ім. І. Мечникова та аспірантуру Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Вінницького державного університету ім. М. Коцюбинського.