Водохреще завершує цикл зимових свят, які мають дуже давні дохристиянські корені. Церква багато взяла з давніх вірувань та ритуалів традиційної культури українців. Перед самим святом Водохреща — третій Святий вечір, який називали «Голодна кутя». Так само, як і на першу кутю, готують 12 пісних страв. Мотивацію звичаю давно втрачено, дослідники традиційної культури пов’язують цифру з 12 місяцями, а релігійники — з 12 апостолами.
Та на початку ХХІ століття мотивація вже не суттєва. Існує давня традиція, якої в селах ще у 1960—1970 роках дотримувалися майже всі. Потім окремі її елементи переносили містяни, переважно інтелігенція, робітники, які походженням були пов’язані із селом. За традицією, старші люди весь день постували. Перед вечерею святили освяченою водою оселю, двір, господарські будівлі. Одягали чистий одяг, молилися і сідали вечеряти, дмухаючи на лавку, щоб не присісти чиюсь душечку. За віруванням, померлі родичі востаннє на зимові свята збираються разом з ріднею за столом.
Застосовували різні запобіжні заходи від лихого ока. Зокрема на Гуцульщині господар майстрував дерев’яний хрестик, уквітчував його калиною, васильками, свяченим зіллям, кропив свяченою водою і чіпляв на воротях як оберіг. У центральних регіонах та на Слобожанщині й півдні України батько, набравши першу ложку куті, кликав Мороза на вечерю: «Морозе, морозе! Іди до нас вечеряти, та не поморозь нам картоплі, квасолі, огірків, буряків, а в полі — жита, пшениці, проса, гречки». Потім підкидав ложку куті до стелі. Як зернята прилипали, то був добрий знак на урожай і здоров’я родини.
Такі формули замовляння мали певну локальну специфіку, часом кликали і бурю, грім, град та просили їх не приходили, коли росте збіжжя.
Після вечері господарі виходили надвір і стріляли з рушниці — проганяли кутю і коляду. А хлопці з дівчатами бігли на лід і вирубували там «йордан», «гордань» — своєрідний льодовий престол у вигляді хреста, в якому заморожували калину, засушені квіти (васильки, безсмертники). Уранці тут святили воду. Назва походить від знаменитої біблійної ріки Йордан, у якій охрещено Ісуса Христа. Під час освячення води ще тричі стріляли вгору, проганяючи коляду.
Освячену воду в народі вважали помічною від усіляких хвороб, особливо від переляку, зурочення. Нею окроплювали місце, зводячи оселю, використовували як магічний засіб під час гасіння пожежі.
За роки радянської влади відбувалися певні зміни у святкуванні Водохреща. Воду намагалися освятити більшість людей, бо вірили, що ця вода помічна. Але звичай модернізувався, воду святили у криницях, набирали її з кранів і теж освячували.
Після здобуття незалежності України посилилася віра політиків. Вони почали бувати на різних святкових відправах, а потім, щоб довести віру, купалися у відкритих водоймах. Ця традиція моржування, особливо в день Водохреща, стає дедалі популярнішою, і люди для очищення та оздоровлення й навіть зцілення стрибають у крижану купіль. Медицина слушно застерігає, що купатися можуть не всі, а лише здорові.
Щодо свяченої води, яку тепер набирають у великі ємкості й освячують не лише житла, а й гаражі, автомобілі, офіси, важливі договірні документи, то тут не йдеться про віру, а скоріше про страх втратити легко нажите.
Після Водохреща розпочинаються М’ясниці. Це найсприятливіша пора для одруження та зачаття нового життя. А для цього найважливіше — мир у нашій країні й на всій планеті.
Насамкінець.Традиції календарних зимових свят в Україні дуже давні. Вони завжди були сповнені таїни й надій. Щось добре люди задумували на многії літа. Уникали сварок у родині і з сусідами, щоб весь рік минув у мирі й злагоді. А нині на сході країни не вщухають постріли, бо ті, що стріляють, вже давно поза традиціями та мораллю. Вони воюють, щоб до них не повернулася силоміць витравлена з них же самих радянською владою та ідеологією інтернаціоналізму народна традиція Святого вечора, Різдва, Водохреща, колядування, щедрування. Для них це тепер просто «бендерівщина».
Валентина БОРИСЕНКО,
завідувач відділу Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, професор,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+