Жителі села Вербівка, яке прилягає до міста, кажуть, що спершу чекали визволення Херсона і не могли повірити, коли побачили українських військових. Вимагали й «паляниця» сказати, і шеврони показати. 

Передмістя: вижили завдяки городам

Через близькість до лінії фронту селяни часто сиділи в підвалах, однак у часи затишшя обробляли городи, завдяки яким і виживали. Подеколи допомогу доставляли волонтери, які проривалися в населений пункт правдами і неправдами.

Місцева жителька Ірина Дерев’янко, розповідаючи про життя в окупації, просить вибачити за сльози. Вони з чоловіком і не думали виїздити — мають на утриманні прикуту до ліжка матір. З окупантами, кажуть селяни, намагалися не контактувати, рідко виходили із дворів.

«Та в нас уся вулиця залишилася. Ми всі чекали звільнення. В останній день окупації ми, звичайно, раділи. Почався артобстріл, сиділи довго в підвалі. І розмовляли з чоловіком, що, напевне, вийдемо — і жодного будинку поряд. Трохи стихло, чоловік не витримав, вискочив — нічого не зруйновано на вулиці», — каже Ірина.

Однак у Вербівці, відступаючи, мабуть, від злоби, окупанти геть розбили ліцей. Це був найбільший сільський загальноосвітній заклад Балаклійської громади. До вторгнення тут навчалося 303 дитини. Нині більшість із них — 235 — дистанційно вчаться в рідній школі, решта — в інших закладах України чи за кордоном.

«Заклад окупанти розграбували щойно зайшли, здерли навіть лінолеум, який використовували для бліндажів, а зруйнували, мабуть, уже з досади», — каже Алла Нікуліна, директор Вербівського ліцею.

Залишилася третина жителів

У центрі Балаклії останніми днями гамірно, люди отримують гуманітарну допомогу, спілкуються. Укрпошта почала видавати пенсії.

Жителька визволеного міста Наталія Засадченко гучно, на емоціях, розповідає, як зустрічала українські війська.

«Коли наші зайшли (я живу поряд з об’їзною дорогою, де йшла техніка), побігла через город. Дивлюся: сидять ці хлоп’ята-гороб’ята зверху на цьому транспорті, ми їм махаємо. Вони прапор розкрили. Це була така радість! Серце розпирало від щастя: слава Богу, наші повернулися», — розповідає Наталія. 

Однак нероздільно із цими радісними відчуттями балаклійці, звісно, у пригніченому стані після пережитого.

«Перша радість, яка була від новини про звільнення, в мене змінилася іншими почуттями, коли приїхав і побачив людей. Люди страшенно постаріли за ці пів року. Без медичної допомоги. Без нормального харчування», — каже керівник Ізюмської районної військової адміністрації, до якого належить Балаклія, Степан Масельський.

Достеменно не відома кількість постраждалих від загарбників — балаклійці просто зникали безвісти, зазначає керівник РВА. 

«Комусь вдавалося виїхати до Європи через територію росії. Але багато людей зникли в Балаклії на самому початку вторгнення, і до сьогодні не маємо про них інформації», — розповідає Степан Масельський.

У місті до вторгнення було 28 тисяч жителів. Нині, за оцінками місцевої влади, — від 8 до 10 тисяч. Із Балаклії, яка перебувала в окупації з 2 березня, люди тікали, загарбники з перших днів почали терор щодо чоловіків. Обшуки, арешти, знущання, комендантська година з 14.00. Ще жителі сиділи без електрики, води, зв’язку.

Попри шалений тиск, погрози, побиття, співпрацювати з ворогом погодилися одиниці балаклійських учителів, запевняє Світлана Швід, начальник відділу освіти міськради.

«Я горда за колег. Це буквально одна-дві особи, що погодилися, вони вже навіть виїхали з Балаклії. Але за це страждали наші керівники — директори шкіл: їх забирали в катівні, тримали по три дні, а потім вивозили за межі міста», — розповідає Світлана Швід.

У Балаклії правоохоронці вже почали розслідування воєнних злочинів. 13 вересня ексгумували тіла двох громадян, яких росіяни вбили в останні дні окупації на блокпості просто в центрі міста. 

У «комендатурі» били і катували струмом

Як розповів начальник слідчого управління ГУ Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов, у будівлі відділку поліції загарбники влаштували катівню, назвавши її «комендатурою». У ній окупанти били затриманих місцевих жителів. Правоохоронці вже достеменно знають, що одну людину тут забили до смерті.

«Людей били, катували, під’єднуючи напругу до пальців», —  каже Сергій Болвінов. Когось окупанти підозрювали в допомозі ЗСУ, хтось був родичем учасника АТО/ООС, у когось удома знаходили український прапор.

Коли війська рф відступали, приблизно 40 утримуваних на той час у відділку залишили замкненими без їжі та води. Люди зуміли розбити невелике вікно над дверима, один затриманий виліз через отвір і звільнив решту.

Артем у цій катівні просидів 46 днів. Його забрали з дому, коли побачили фото чоловіка у військовій формі. 

«Прочісували вулицю. Шукали зброю. Їх було багато. Зайшли в будинок, почали лазити по шафах. Знайшли фотографію — брат у військовій формі. Кажуть: «Хто?» — «Брат». — «Служить?» — «Так». — «Ну, їдьмо». Очі зав’язали, спершу містом возили. Привезли кудись. Де перебуваю, дізнався вже в камері. Усі казали один одному адреси, якщо хоч когось відпустять, щоб родичів повідомити. Бо не казали рідним, де людина. Приходили, а їм: «Нема таких. Були луганські, вони вивезли». Хоч люди тут були. На 19-й день чоловік, якого випустили, повідомив мою матір, що я в місті й живий», — розповідає Артем.

За його словами, двічі на добу — о 6-й та 18-й — з камери з мішком на голові його та інших затриманих виводили у двір до туалету. Годували двічі на день — кашею без солі, інколи давали суп, який залишався після обіду московських окупантів. 

«Якщо солдати не доїдять —  у нас свято. Давали тарілку на сімох. Ми по колу її пускали, по три ложки», — зітхає Артем.

Частину затриманих били особливо сильно, каже балаклієць. Морально в’язні підтримували один одного, інакше б не вистояли. «Відпускали після того, як сліди знущань, побоїв ставали не такими помітними. Просто щоб люди в місті не бачили, що відбувалося. Але ж усі знали, люди ж розповідали», — каже Артем. 

Після того як його відпустили, зізнається, все чекав, що знову прийдуть. На запитання, що відчув, коли українські військові звільнили місто, з усмішкою та іскоркою в очах відповідає: «Свободу». 

Влада збирає комунальників

Після всього пережитого та через руйнування в місті ні у влади, ні у звичайних балаклійців нема переможної ейфорії — так багато попереду роботи і так мало часу до зими.

Частину електромереж у Балаклійській громаді планують відновити до кінця цього тижня, якщо даватиме змогу воєнна обстановка, каже голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. За місяць місто Балаклія має бути повністю з електроенергією. Олег Синєгубов наголошує: вся критична інфраструктура тут в аварійному стані. 

За словами керівника РВА Степана Масельського, міськрада намагається повернути в Балаклію працівників комунальних підприємств.

«Комунальники ж працювали без зарплат, намагалися підтримувати життєдіяльність міста. Їх починали тероризувати, люди виїздили, тікали, як хто міг. Тепер збираємо всіх, просимо, щоб повернулися відновити критичну інфраструктуру», — каже Степан Масельський.

Дуже постраждали від окупантів і соціальні об’єкти. Гостро стоїть питання медичної допомоги. «У колишньому Балаклійському районі не було жодного освітнього закладу, ФАПу, амбулаторії, який би не був капітально відремонтований. На превеликий жаль, усе в жахливому стані, розграбовано, знищено. У нас була одна з найкращих в області лікарень. Зараз вона не стільки розбомблена, як розграбована. Сучасне обладнання вивезли», — зазначає Степан Масельський.

***

Балаклія — місто, з якого почалася масштабна операція ЗСУ з деокупації Харківщини. Його визволяло спеціально створене для цього угруповання, розповідає заступник міністра оборони Ганна Маляр. 

«У визволенні міста брали участь підрозділи Сил спеціальних операцій, Головного управління розвідки Міноборони та Сухопутних військ. росіяни зазнали тут поразки, і поводилися їхні війська так, як і під час визволення Київщини. Коли вони усвідомили, що зазнають поразки, заявили, що змінюють план операції. Тікаючи, залишали тут усе: від транспорту та зброї до спідньої білизни. Відступаючи, як і під Києвом, російська армія все за собою мінує і підриває мости», — сказала Ганна Маляр у Балаклії.

Операція з визволення Харківщини триває. Станом на 13 вересня під контроль ЗСУ перейшли понад 300 населених пунктів.

Юлія ЛУЧИЦЬКА,
Укрінформ, (Харківщина)

Фото В’ячеслава МАДІЄВСЬКОГО