Попри ратифікацію нашою державою Конвенції ООН про права інвалідів та нормативно-правових документів щодо праці й трудової реабілітації інвалідів, питання про працевлаштування такої категорії людей нині залишається одним із найнагальніших, а праця — найважливішою сходинкою інтеграції в суспільство.

За даними Держслужби зайнятості, цього року працевлаштовано понад 12 тисяч інвалідів. А загалом нині в Україні їх працює 740 тисяч. Центри зайнятості проводять консультації, під час яких ці люди можуть дізнатися про запропоновані робочі місця, профнавчання та підготовку. До речі, заняття з професійного навчання, профпідготовки або перепідготовки на замовлення роботодавця дають можливість інвалідам по їх завершенні одразу ж іти на роботу. Такі профзаходи організовує служба зайнятості з обов’язковим урахуванням індивідуальних медико-соціальних рекомендацій. Навчання проходять у центрах профтехосвіти Держслужби зайнятості, а також безпосередньо на робочому місці. Передбачено й інші заходи для підтримки інвалідів, як і стимули для роботодавців, аби вони брали на свої підприємства цих людей.

Однак, хоч би які стимулюючі засоби пропонувала держава для роботодавців, багато з них до людей з фізичними та психічними вадами здоров’я ставляться упереджено. Мовляв, що з нього візьмеш, він же інвалід! Тому й вакансії пропонують низькокваліфіковані і низькооплачувані: прибиральниця, мийник посуду, двірник, кур’єр тощо. Але ж багато інвалідів — люди з вищою чи середньою освітою і могли б краще прислужитися суспільству, працюючи за фахом.

Сумчанка Валентина Добренко з вищою філологічною освітою, маючи другу групу інвалідності через порушення опорно-рухового апарату, без допомоги центру зайнятості намагалася знайти роботу.

— Куди я тільки не зверталася, — скаржиться молода жінка. — І до школи, і в літвидання, і в бібліотеку — мене нікуди не брали. В одному магазині запропонували місце прибиральниці, я погодилася. А директор магазину каже: «Нині такий час, що ви і за роботу прибиральниці дякуйте».

А ось ще один приклад. Ігор Карпінський з міста Краматорська на Донеччині, інвалід другої групи по зору (має невеликий залишковий зір), за фахом юрист. Тикався-микався в пошуках роботи, аж поки фірма «люб’язно» не запропонувала незрячому… охороняти якийсь склад.

Ми достеменно не знаємо, скільки інвалідів справді працюють, а скільки просто числяться на роботі. Останніми роками поширена тенденція за мінімальну зарплату класти трудову книжку і взагалі не виконувати роботу. Нібито обидві сторони таке влаштовує: працедавцю вигідно, бо він виконує чотиривідсоткову квоту, не сплачує соціальний податок і не облаштовує спеціальне робоче місце. Інваліду теж добре, бо капають гроші. Але ж це не вихід. Ідучи на такі умови, людина з інвалідністю сама дозволяє роботодавцю принижувати її права. Можливо, це явище зумовлено ще й тим, що люди на візках або зовсім незрячі мають проблеми з пересуванням і не можуть дістатися до роботи, а надомної немає, та й на пенсію не проживеш, ось і доводиться класти трудову.

А ті, кому все-таки вдалося знайти хорошу роботу, теж часто потерпають від несправедливості з боку роботодавців. Про це добре знають у Державній інспекції з питань праці. Перший заступник голови Держпраці Роман Зенов зауважує:

— Протягом 2013 року до нас надійшло 611 звернень від інвалідів. Найчастіше вони скаржаться на порушення роботодавцями законодавства про оплату праці, приміром на затримку зарплати, несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні. Є й неправомірне скорочення з посади, порушення щодо надання збільшеної відпустки, щодо нестворення належних умов для праці та спеціального робочого місця тощо. Усі випадки, описані у зверненнях інвалідів, своєчасно опрацьовуються, заявникам надають роз’яснення, проводять перевірки. Якщо виявляємо, що роботодавці порушують вимоги законодавства, держінспектори з питань праці вносять приписи про їх усунення, складають протоколи про адміністративні правопорушення, а також вносять подання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

ПРЯМА МОВА

Наталія КОРОЛЕВСЬКА,
міністр соціальної політики України:

— Люди з особливими потребами часто просто не знають про можливість пройти професійну реабілітацію й навчання і отримати роботу. На жаль, підхід «за інвалідами ніхто бігати не буде» поки що існує. Тож, по-перше, ми переглянемо перелік професій, за якими інваліди проходять профреабілітацію, уніфікуємо час навчання і гарантуватимемо працевлаштування не менш як 90% із тих, хто пройшов навчання. По-друге, фонд інвалідів, служба зайнятості і навчальні центри мають працювати спільно й ефективніше в напрямку саме працевлаштування інвалідів.

По-третє, треба плідніше працювати з роботодавцями. Потрібні пільги, преференції, інформаційна підтримка від держави для тих підприємств, які беруть на роботу людей з обмеженими можливостями. І ще одне важливе завдання — це інформаційна робота із самими інвалідами. Вони мають більше знати про свої права та можливості для їх реалізації, бо особисто мені прикро, коли, наприклад, люди кажуть, що не знають про існування таких центрів професійної реабілітації, як у Лютежі, Вінниці, Львові, Євпаторії та інших містах.