ДУХОВНІСТЬ

Колись хутір Попівка — нині село Залізняк, що під Сумами,
був  культурно-мистецьким центром  усієї Російської імперії

Коли 1983 року на базі Сумського педагогічного інституту  проходила традиційна всесоюзна науково-практична конференція, присвячена питанням вивчення давньоруської літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», навряд чи хтось з її учасників очікував на якусь сенсацію. Однак вона таки сталася.

Її автор — відомий у краю історик, дослідник і педагог Михайло Тесля. Присутніх у залі академіків і професорів він подивував сміливим відкриттям: перший переклад перлини давньоруської літератури  на території сучасної України було здійснено саме в селі Залізняк, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Якраз там, на переконання краєзнавця, наприкінці XVIII— початку XIX століть працював відомий просвітитель, літератор, архітектор Олександр Олександрович Паліцин.  Більше того,  саме він став натхненником і організатором так званої «Попівської академії», що діяла тут упродовж багатьох років. З нею тісно пов’язані імена десятків видатних діячів європейської і світової культури, серед яких Григорій Сковорода і Сергій Глінка, Василь Жуковський і Петро В’яземський, Василь Каразін і Василь Капніст, Євстафій Станевич та Іполит Богданович, брати Байкови і Микола Алфьоров…

Спочатку було припущення…

Не можна сказати, що тема «Попівської академії» була абсолютно новою і недослідженою. Ще на початку минулого століття і в середині 30 років траплялися  повідомлення про те, що село Залізняк таїть у собі масштабну духовну сторінку в історії слов’янської культури. Враховуючи «попівський» епітет і відповідне ставлення радянської влади до «опіуму для народу», мало хто з науковців чи краєзнавців ризикував «копати» факти з давнього періоду в житті населеного пункту. Знаходилися одинаки-сміливці, однак далі здогадів-припущень справа не рушила. А Михайло Тесля —  вчився в Залізняцькій школі,  опісля здобуття двох вищих освіт — педагогічної та викладача іноземних мов — надовго осів саме в Залізняку. Починав освітянську кар’єру рядовим учителем, згодом став завучем, директором сільської школи. І весь цей час його не полишала одержима ідея за допомогою історичних документів довести, що саме тут відомий просвітитель О.Паліцин працював над першим в Україні перекладом славнозвісного шедевра.

Важко переповісти багаторічну роботу сумського краєзнавця — на допомогу прийшли його рідні, близькі, сподвижники, всі, кого зацікавила ця надзвичайно цікава сторінка в історії сумського краю. Перелопатили сотні документів в архівах насамперед Харкова, Сум, Києва, зав’язали листування з провідними вченими — дослідниками «Слова…» з усього Радянського Союзу. Останні не заперечували такого факту, однак і без чітких історичних доказів усе залишалося на рівні гіпотези.

Лише на початку 80 років вдалося знайти публікацію відомого професора Миколи Сумцова  «Із української Старини», в якій на одній із сторінок вказувалося: «В том же письме Палицын замечает, что новая Сыроватская церковь со своей колокольней становится видна (из усадьбы Палицына) и строящийся по его проекту дом И.А.Кондратьева тоже виден из усадьбы, и служит ей внешним украшением».

Ці рядки не залишали жодних сумнівів: ідеться про село Залізняк (раніше — хутір Попівка), яке на початку XVIII століття  було добре відомим у Москві, Петербурзі, не кажучи про інші великі тогочасні центри. Хіба що масштаби населеного пункту істотно змінилися. 200 років тому тут мешкали понад 300 осіб і життя буквально вирувало. Досить сказати, що працювали чотири цегельні, два винокурних заводи, було льодосховище.

А сьогодні не вціліла навіть назва — натомість маємо маленьку вулицю Лісову, яку населяють 19 селян переважно похилого віку. Потрапивши сюди, навряд чи можна навіть припустити, що саме тут  колись збиралися світочі тогочасної науки і культури, імена яких сьогодні є гордістю слов’янського світу.

А потім уже «Слово…»

Завідувач музею освіти Сумської області Анатолій Близнюк обережно дістає з-під вітринного скла тоненьку пожовклу книжечку. На титульній сторінці вказано — «Игорь. Героическая песнь с древнеславянской песни, писанной в ХII в.» (Преложил стихами А.Палицын. Харьков. Университетская типография, 1807 г.).  Це і є той самий перекладний раритет, примірники якого сьогодні на просторах СНД  можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Про історію створення перекладу Анатолій Михайлович  готовий   прочитати щонайменше лекцію на академічну годину. Адже упродовж останніх чверть століття він разом з М.Теслею та іншими сподвижниками ведуть активну просвітницьку роботу популяризації творчої спадщини О.Паліцина та «Попівської академії». Пояснює, що на переклад Олександра Олександровича надихнули дві обставини — чудові мальовничі краєвиди слобожанського села і відомий на той час мовознавець адмірал  О.Шишков, який уже мав досвід відтворення «Слова…» у прозовому викладі (1805 рік).

Стосовно першого,  то своїми краєвидами хутір Попівка одразу сподобався ад’ютанту фельдмаршала Румянцева-Задунайського Олександрові Паліцину, який купив його 1767 року в онуків протопопа Сумського полку Словенського.  Саме звідси і назва — Попівка. Краєвидами хутір дуже нагадував альпійські пейзажі: на підвищенні — село,  внизу — ставок, а на протилежному березі —  поміщицька садиба з розкішним садом. Сама природа надихала на творчість, спонукала до роздумів і діяння. Враховуючи, що Паліцин був справжнім філософом, архітектором, гравером, художником і перекладачем, годі шукати кращого місця для проживання.

 А ще  давня дружба з мовознавцем і адміралом О.Шишковим, який і порадив створити за віршований переклад давньорусьської перлини. Показавши побратимові першу частину здійсненої роботи, Шишков похвалив перекладача. Натхнений такою високою оцінкою, Олександр Олександрович узявся до перекладання з подвоєною енергією. І вже в січні 1807 року переклад був готовий, а влітку того ж року вийшов у світ у видавництві Харківського університету.

 Уже згадуваний М.Сумцов так оцінив паліцинську працю: «…Сделанный Палицыным перевод «Слова…» при тогдашнем состоянии русской науки и литературы, при внутреннем строе тогдашнего литературного языка, еще не освободившегося от державинской высокопарности, было выдающимся явлением по простоте и ясности».

Слід зазначити, що за переклад «Слова…» свого часу бралися кілька тисяч митців з різних куточків не тільки України, а й усього слов’янського світу. Значна частка припадає на українських авторів, серед яких М.Шашкевич, І.Вагилевич, М.Максимович та десятки інших. Але саме О.Паліцин на хуторі під Сумами був першим, хто на території України спромігся на такий творчий подвиг — інтерпретувати сучасною мовою шедевр давньоруської писемності.

Від Попівської — до Паліцинської академії

Діяльність «Попівської академії» настільки багатогранна, що заслуговує не на одну кандидатську дисертацію. Окрім того, що гуртківці проводили величезну культурно-просвітницьку роботу, вони залишили яскраві архітектурні відзнаки — за проектами того ж Паліцина споруджені кілька церков у Сумській і Харківській областях (до слова, більшість з них збереглися й донині і становлять значну історичну цінність).

Неоціненний внесок мистецького гурту як перекладачів. Насамперед це низка творів французьких просвітителів, які стали відомими вітчизняному читачеві саме завдяки наполегливій перекладацькій роботі членів академії. До того ж саме тоді було покладено початок формуванню бібліотек та зібрань картин — книжками користувалися місцеві селяни, а полотна світових художників виставлялися для загального огляду. Іншими словами, на початку позаминулого століття в Попівці сформувалася якісно нова культурно-мистецька структура, аналогів якій годі було шукати в подібних провінційних містечках чи селах. На жаль, про її існування сучасники майже нічого не знали, а якщо й проскакувала якась інформація, то вона мала випадково-спонтанне походження.

Саму цю прогалину і взявся ліквідовувати М.Тесля та його друзі-сподвижники. Починаючи з середини 80-х років, у Залізняку, навколишніх селах і в Сумах стали проходити  паліцинські читання. Часто сценою слугували кузови вантажних машин — разом з краєзнавцями виступали учасники художньої самодіяльності, декламатори, актори. Просвітницький рух настільки зміцнів, що рівно 10 років тому було офіційно зареєстровано громадську організацію «Паліцинська академія», до складу якої зараз входять понад 80 краєзнавців, письменників, журналістів, учителів, студентів, науковців (до слова, серед них і автор цих нотаток).

Спільними зусиллями проведено майже 200 зустрічей у трудових, студентських, учнівських колективах, видано низку краєзнавчих розвідок, надруковано сотні матеріалів. Відтак про громадську академію добре знають у всіх районах і містах слобожанського краю.

Здавалося б, історичну істину з’ясовано і все стало на свої місця. Але місцеві «академіки» не заспокоюються: у планах — видання нових книг, залучення до кола шанувальників представників молодого покоління. Словом, саме «Слово…», його перекладач О.Паліцин та побратими по «Попівській академії» поклали початок потужному духовному рухові, який сьогодні одержав гідне продовження.