Навряд чи бодай хоч один виступ Ані Лорак мав такий розмаїтий і емоційний піар, як її недільний виступ в Одесі. Звісно ж — через мордобій, який супроводжував концерт. У соціальних мережах одні звинувачують саму співачку: мовляв, навіщо попхалася до Одеси, знаючи, що кілька патріотичних угруповань її там недолюблюють? Другі лають владу — і за те, що не відмінила концерт Лорак, і за те, що жорстко розігнала бажаючих зірвати виступ співачки.

Звісно, Одеса нічого б не втратила, якби виступ Ані Лорак не відбувся, хоча б з міркувань безпеки її ж самої. І в травні прожило б місто без футбольного матчу, якби було знаття, що він спровокує масові вбивства на Куликовому полі. Та проблема в іншому — нині будь-яка безневинна акція може дати привід для непередбачуваних наслідків, адже вільним радикалам потрібно на чомусь піаритися. Не трапилася б Лорак з її російськими симпатіями, знайшлися б інші приводи.

Приміром, нещодавній Одеський кінофестиваль і російську секцію завбачливо прибрав, і «революційний» розділ запровадив. А все одно без протестних перфомансів не обійшлося! Хвалити Бога, до масового насильства не дійшло. Навіть МАФи, які влада заходилася прибирати, бралися захищати, аби побуцатися з мером (на їхню думку, недостатньо проукраїнським).

Однак чи варто робити системними ситуації, коли якась радикальна група (немала як для того, аби накоїти лиха, і водночас мізерна порівняно з усією громадою міста-мільйонника) може диктувати свою волю цілому мегаполісу? Ми й без того вже давно стали заручниками доволі простого і здебільшого трагічного сценарію.

Спочатку мирні прапори, стрічки, усміхнені дівчатка, зрештою ще якісь сороміцькі кричалки та словесні погрози. Потім (практично неодмінно) проскакує іскра чи здають нерви у когось із учасників протистояння, або ж робить свою підлу справу провокатор. А коли правоохоронці на законних підставах реагують на фізичний напад — вмикається платівка про «право на самозахист», яке правопорушники розуміють як можливість громити все і вся.

Начальник Одеського обласного управління МВС Іван Катеринчук вважає рішення залучити значні сили міліції для охорони клубу, де виступала Ані Лорак, правильним. «Ми не знаємо, що у них було в рюкзаках, — сказав він під час прес-конференції. — Але якби ми виставили, як зазвичай, охорону із 50 бійців, сталася б трагедія більш страшна, ніж 2 травня». Голова Одеської ОДА Ігор Палиця дії міліції під час безчинств біля «Ібіци» назвав правильними. Засудив лише «зайві емоції деяких її (читай — міліції) представників». До речі, п’ятеро правоохоронців уже поплатилися через них своїм звільненням.

Нині вже звичним стало саме міліціянтам відводити роль цапа відбувайла. Вони — або незграби та боягузи, бо не змогли приборкати натовп і той накоїв лиха, або ж — кати і садисти, бо віддухопелили мирних патріотів. За таких обставин міліціонеру, звісно, краще втекти, адже все одно винуватим зроблять, а так хоч кастетом чи арматурою по голові не отримає. Питання лише в тому — для кого краще? Напевне, не для міста, котре має миритися з тим, що йому, мільйоннику, може диктувати свою волю кількасот рішуче налаштованих радикалів.

Та й держава навряд чи зможе розраховувати на стабільність, коли закони у ній систематично підмінятимуть з міркувань революційної доцільності. Кретинізм ситуації полягає ще й у тому, що організатори концерту начебто відкупилися від «євромайдану», пожертвувавши на АТО значну суму — йдеться нібито про 100 тисяч гривень. Аж тут з’ясувалося, що проукраїнський табір в Одесі зовсім неоднорідний — домовленості з однією групою нічого не означають для другої, котра вже береться мірятися з першою розмірами свого патріотизму. І вже самотужки чи то б’є когось, чи, залежно від ситуації, вигрібає.

Зрозуміло одне: коли хтось порушив закон, хай навіть і ненавмисно, його мають покарати. І тут дебатувати не варто. А правоохоронці мусять контролювати свої емоції. Проте не зайвим, напевне, було б урешті-решт розробити чіткий алгоритм обслуговування «гібридних» акцій протесту — тих, які водночас і мирні, і екстремістські. Як на мене, потрібно навчитися унеможливлювати розвиток лиховісного сценарію, але так, щоб ні в кого підозри не виникло, що йдеться про щось інше, крім як приборкання екстремістів.

Щоправда, «ні в кого» — це, звісно, з розряду фантастики. Бо у нас уже сформувалися більш-менш стійкі спільноти, які впевнені: існує тільки дві позиції — їхня і неправильна. Тож нав’язати свою, правильну, всім довкола й усіма доступними методами вони вважають своїм обов’язком. Дуже допомагає спекуляція на нинішній ситуації бойових дій на сході країни — яка там демократія, коли війна? Яка там свобода слова і думки — всі мають бути одностайними! З такого посилу нічого доброго у вільній Україні годі чекати.