Петриківський розпис виник в Україні задовго до появи християнства і відігравав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є якесь чарівництво, духовна сила, і тому вікна й двері будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів. Цю давню традицію сотні років широко використовували українці в побуті, зокрема запорозькі козаки, вона була популярна в поселеннях південних районів Приазов’я, але збереглася тільки в старовинному козацькому селі Петриківка.
Прославилася ж Петриківка завдяки самобутньому декоративному розпису, який виник разом із першими поселенцями у другій половині XVIII століття. Вони почали будувати світлі глиняні хати, прикрашаючи їх кольоровою глиною: господині розписували свої будинки квітковими візерунками. Розмальовували стіни, піч, фасад будинку — все це створювало єдиний художній ансамбль.
На початку XIX століття петриківський розпис поширився на предмети домашнього начиння — посуд, скрині, брички. Пізніше, коли у продажу з’явився папір, у Петриківці почали створювати так звані кальовки — картини на папері.
Тож декоративний розпис завжди був у тренді. Не дивно, що, коли минулої зими Україна творила Революцію гідності, кольорові квіти перекочували і на каски та щити.
Кожна з учасниць виставки — талановита творча особистість. Окрім традиційних картин у стилі петриківського розпису, художниці оформили багато будівель у різних куточках України і навіть у Грузії. Галина Назаренко, приміром, розписала церкву святого Юрія у Києві та разом з Оленою Ярмолюк — каплицю біля джерела святого Пантелеймона в с. Хутірське. Торік у жовтні Галина Назаренко та Ірина Кібець розписали церкву святої Покрови під Києвом у селі Шевченкове. А нещодавно петриківські майстрині розмалювали освітній коледж у м. Батумі (Грузія).
Нині у столичному Центрі української культури та мистецтва, де експонують виставку, проходять майстер-класи для дорослих, під час яких талановиті художниці вчать охочих секретів Петриківки.
Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра»