У Криму знищили українську гімназію

Минулого місяця з відомої далеко за межами Криму української школи-гімназії в Сімферополі пішла її багаторічний директор Наталія Руденко. Під тиском так званої самооборони та міських чиновників вона вимушено написала заяву про звільнення. Цьому передувала заява Міносвіти Криму про нібито «внутрішню домовленість» перетворити українськомовну гімназію на російськомовну.

Це стало лише першим кроком на шляху русифікації освіти на півострові, що відбувається нині прискореними темпами: за інформацією мобільної групи правозахисників в АРК, оприлюдненій у Фейсбуці, цього літа вчителів за рахунок відпустки змусять пройти перекваліфікацію на російську навчальну програму. «Наступного навчального року (2014/2015) більше не буде наборів в українські та кримськотатарські класи, будуть лише російські. Українська та кримськотатарська мови будуть лише факультативними», — йдеться в дописі. Днями президент РФ Володимир Путін підписав закон про приведення системи освіти Криму і Севастополя до російських стандартів. Ще перед тим місцеві чиновники та вчителі почали агітувати школярів складати не ЗНО, а російський Єдиний державний іспит, а нині закидають обіцянками про зарахування їх до російських вишів без іспитів.

Щодо ситуації довкола української гімназії, то вона не просто обурлива — гидка. Наталя Руденко не лише була директором. Власне, це її дітище, унікальне, виплекане з нуля, в якому квітло багато українських традицій, було запроваджено новітні технології навчання. Щороку в час, коли в гімназії тривав запис до першого класу, там здіймався ажіотаж: батьки займали чергу ще з ночі, аби потрапити до приймальної комісії. На всіх охочих місця не вистачало.

Батьки гімназистів попри тиск і залякування, всупереч агресії так званої «влади», зініціювали збори, головним підсумком яких стала вимога зберегти нинішній статус гімназії і поновити на посаді Наталію Руденко. «МОН розцінює цей безпрецедентний випадок як акт репресії окупаційних структур та самозваної влади півост?рова Крим, як прояв переслідування українських шкіл та вчителів», — йдеться в заяві Міносвіти з цього приводу. Відомство пообіцяло не залишити напризволяще фахівця з таким досвідом і талантом.

«Переміни такі, що грудкою стоять у горлі», — сказала Наталія Іванівна наприкінці телефонної розмови з кореспондентом «УК». Лише задовгі паузи між реченнями давали зрозуміти, що доводиться переживати їй, вимушено залишивши дім (нині пані Наталя переїхала до Києва) та без перебільшення справу всього свого життя.

Проте особливо Наталія Руденко наголошувала на одному: у Криму залишилося багато молоді, що вважають себе українцями і хотіли б здобути саме українську освіту. І головне зобов’язання нашої влади — подбати про них, створити таку мотивацію, щоб їхнє бажання не згасло.

ПРЯМА МОВА

«Наші другокласники спокійно розв’язували задачі з російського підручника з математики за 5 клас»

Наталія РУДЕНКО,
колишній директор
Української школи-гімназії
м. Сімферополя:

— Нині в гімназії призначено виконувача обов’язків, це мій заступник. Батьки продовжують боротьбу: в середині квітня в гімназії зійшлося дуже багато людей, були великі збори — попри те, що управління освіти, не маючи на це права, відмінило їх. На батьківських зборах було стверджено, що статус гімназії як українського навчального закладу має бути збережено. Крім того, батьки написали в управління освіти, аби мені дозволили залишитися принаймні до кінця навчального року. Хоч я особисто не бачу в цьому потреби.

Як буде далі, не знаю… Гімназія має унікальну історію. Її створювали з нуля — не так, як часом буває, коли зі школи, просто переробивши документи, в одну мить роблять гімназію. Розумієте, ми створювали українську школу в Криму. Багато хто думав, що й учителів не знайдеться, тим більше, що втілювати все доручили людині, яка ніколи не була на керівній посаді.

Оскільки до Криму я приїхала як дружина військовослужбовця, то й зв’язків, котрі з’являються, коли постійно живеш у місті, не було. Але мені доручили створити гімназію, й попри всі труднощі це вдалося. Школа показувала високі результати, працювала потужно, тож і влада почала перейматися долею закладу. Через 7 років побудували нинішнє приміщення — гарне, комфортне, унікальне.

У нас було започатковано багато прекрасних українських традицій: і свято українського народного календаря, і виготовлення своїми руками різдвяних зірок, і Різдвяна хода містом, до якої залучали багато містян, й багато чого іншого.

Пережити те, що відбувається, дуже важко. Робота була настільки колосальною — люди згорали на ній. Це було нескінченне порушення трудового законодавства — ніхто ніколи не працював до певної години. Залишалися на роботі стільки, скільки треба, відпустки часто були лише умовними.

Непросто було зібрати колектив. Спершу тривала дуже велика плинність, тепер він міцний, усі вчителі тримаються місця, люблять свою роботу. Хоч працювати нелегко: потрібна бездоганна українська мова, а практики мало. Але ми старалися, залучали всі можливі ресурси, аби підвищити кваліфікацію, запрошували найкращих київських науковців — народного вчителя України Галину Сазоненко, Людмилу Паращенко, Юрія Шукевича, Івана Зязюна, Петра Кононенка, котрі проводили семінари для наших вчителів, а відтак ми ділилися знаннями з учителями інших кримських шкіл. Ми прагнули створити український науково-методичний центр, і гімназія була ним до нинішнього часу.

Всі, хто відвідував нашу школу, були в захваті. Скажімо, якось приїжджали вчені з російської Академії педагогічних наук, де, зокрема, було створено експериментальну лабораторію «Школа-2000». У відгуках російські педагоги написали: «В своей лаборатории «Школа-2000» мы такую школу придумать не смогли».

Під загрозою знищення опинилися наші починання під назвою «Інтелект України». Цю систему розробили харківські вчені-педагоги. Згідно з нею, робота з дітьми побудована таким чином, що учні розвиваються дуже швидко: скажімо, наші другокласники спокійно розв’язували задачі з російського підручника з математики за п’ятий клас. Росія подібного проекту не має.

Чи є шанси в нашого улюбленого дітища лишитися українським? Не знаю. Цим має займатися уряд, домовлятися з Російською Федерацією. Адже, приміром, у Севастополі вже давно є чотири філії російських вишів, які перебували під російською юрисдикцією, була школа, де видавали російські атестати, дитячий садочок. Тобто прецеденти є, Україна давала можливість вільно розвиватися всім народам, дуже хотілося б, щоб надбання не знищували.

«Готуємо для кримських випускників українські документи»

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ,
заступник міністра освіти
і науки України:

— Ситуація дуже напружена. На півострові сім шкіл з українською мовою навчання та 15 — з кримськотатарською. Тож учнів, батьків і педагогів цікавить, якою буде їхня доля. Крім того, що вони задовольняли освітні потреби державною мовою, це школи, котрі також досить добре оснащені коштом Української держави. Й вони є ласим шматком для самопроголошеної влади Криму. Як відомо, на території країни-окупанта, Російської Федерації, немає жодного класу з українською мовою навчання, жодної навчальної програми і підручників українською мовою, так само, як немає і підручників кримськотатарською мовою. Маю сказати, що, готуючись до наступного навчального року, МОН все-таки передбачило друк підручників українською та кримськотатарською мовами.

Нині зрозуміло, що питання збереження цих шкіл перебуває поза межами можливостей українського Міністерства освіти і науки. Я приватно контактую з багатьма директорами шкіл і вчителями на півострові, тому знаю цю драматичну ситуацію. Ламаються долі дітей і педагогів. Ці люди перебувають у небезпеці, тож ми очікуємо, що чимало педагогів, котрі працюють не лише у школах з українською чи кримськотатарською мовою навчання, але навіть і в російськомовних, перебиратимуться на материкову Україну. Ми розв’язуватимемо проблеми з їхнім працевлаштуванням та інші питання з огляду на те, що вони — громадяни України.

Приклад директора української гімназії в Сімферополі Наталії Руденко дуже показовий: людину, котра створила цю школу, просто змусили написати заяву про звільнення. Ми вже мали попередні перемовини щодо її працевлаштування в Києві. Вважаємо, що ця чудова людина, котра зробила таку прекрасну гімназію, зможе себе реалізувати й на іншій, не менш цікавій роботі. Але дуже шкода учнів та педагогів. Усе, що ми можемо в цій ситуації, — надавати моральну, інформаційну підтримку і дбати про тих дітей, котрі цього року завершують навчання, аби вони отримали атестати. А ті, котрі виявлять бажання вступати до українських університетів — а ми всі вкрай зацікавлені, щоб вони вступали до українських університетів, — змогли реалізувати це своє право.

Оскільки на півострові тривалий час поширюється дезінформація у школах, серед батьків та вчителів, мовляв, МОН вас відцуралося й атестати вам не видаватимуть, я звернувся до пані Наталії Гончарової, яку ми вважаємо міністром освіти і науки, молоді та спорту АРК, з офіційним запитом щодо цього питання. Ми досить оперативно отримали відповідь стосовно того, що вони підтверджують свою обіцянку і готовність забезпечити прибуття до Києва уповноваженого представника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АРК (такою є процедура), аби він отримав атестати за 11 та свідоцтва за 9 клас.

Також готуємо для українських кримських випускників похвальні грамоти та золоті й срібні медалі. Ми вважаємо цих випускників українськими і, відповідно, зробимо все, що залежить він нас, щоби кожна дитина, яка цього року закінчить 11 чи 9 клас, виші І-ІІ рівня акредитації та ПТУ, отримала українські документи.

Ті, хто бавиться в політику, не кажуть дітям і їхнім батькам, що будь-які документи, окрім українських, видані на півострові, ніде у світі не визнаватимуть. Адже, як відомо, ні Україна, ні цивілізований світ не визнав факту окупації Росією Кримського півострова. 

ФОТОФАКТ

Школяреві вручили патент на винахід

Сергій ДМИТРУК
для «Урядового кур’єра»

У Малій академії наук відбулося нагородження переможців фінального етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту учнівських наукових робіт. У секції інформатики відділення комп’ютерних та технічних наук одну з нагород виборов учень 11 класу Кременчуцького ліцею №4 Руслан Серебряков. Його дослідження «Прискорення процесу інформаційної взаємодії між користувачами на прикладі м. Кременчук» посіло третє місце. А нещодавно здібний хлопець одержав патент на втілення своєї наукової розробки в життя.

Мала академія наук допомогла не одному школяреві знайти своє покликання та обрати майбутню професію. «Ви дуже бажані наші колеги і партнери, — сказав на церемонії нагородження ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» академік Михайло Згуровський. — Щороку понад сто випускників МАН поповнюють студентські лави. Вони стають кращими студентами, продовжують займатися винахідницькою діяльністю».

Руслана Серебрякова вітають  член-кореспондент НАН України професор Київської політехніки Петро Лобода (ліворуч) та заступник директора Інституту інформаційних технологій Київського національного авіаційного університету Олег Ткаліч