КOРЕЙЦІ
 

 Як живуть в нашій країні представники різних національностей
 

Різними шляхами іноземці потрапляють на територію України -когось заносить вітер мандрів, хтось опиняється в пошуках кращої долі, а хтось - унаслідок різних кампаній з переселення народів. Урешті-решт на території держави утворилися місця компактного проживання людей однієї національності, для яких Україна стала такою ж самою рідною батьківщиною, як і для будь-якого українця. А це представники понад 100 інших національностей - росіяни, білоруси, молдавани, поляки, болгари, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, німці...

"Урядовий кур'єр" розпочинає цикл публікацій про життя національних громад України, про традиції і долю народів, про цікавих людей, які мають іншу історичну батьківщину.

Перша наша розповідь про життя корейської громади Миколаєва. Корейці здавна полюбили Україну, успішно працюють у різних галузях економіки, а нещодавно відкрили тут свій культурний центр.


 

Для вивчення корейської культури, мови та традицій у Миколаєві відкрито Центр корейської культури, облаштований у спеціальному класі середньої школи N 45. Сюди прибула з Сеула вчителька, яку забезпечило житлом та заробітною платою посольство Республіки Корея в Україні. Його Надзвичайний і Повноважний Посол пан Пак Ро Брюк з такої нагоди відвідав місто. Він сподівається, що миколаївські корейці відтепер відчуватимуть велику спадщину свого народу навіть на відстані від батьківщини.

Не лише цибуля

За підтримки низки поважних організацій, зокрема посольства Кореї в Україні та українського Міністерства закордонних справ, на Миколаївщині реалізуються кілька проектів з адаптації корейців у нашій країні. Один із них - їхнє анкетування, яким охоплено за три з половиною роки понад 400 корейців, що проживають в області.

З'ясувалося, що одні етнічні корейці працюють у нас на законних підставах, у деяких офіційні документи прострочені, решта - взагалі не мають документів, вони під пильним наглядом органів внутрішніх справ. Тож останнім часом до адміністративної відповідальності за порушення правил притягнуто понад 300 таких громадян.

З 1993 року в Миколаєві діє Асоціація корейців, яка не тільки розв'язує спірні юридичні проблеми, а й допомагає адаптуватися в "гостях", сприяє задоволенню етнокультурних та мовних потреб своїх співвітчизників. На території багатонаціональної Миколаївщини, - переважно в Жовтневому, Снігурівському, Вознесенському та Новоодеському районах, - їх проживає майже дві тисячі. Основна сфера їхньої діяльності - сільське господарство. Родюча українська земля привабила цих людей, а вони віддячують своєю працею.

Проте думка, що всі корейці лише вирощують цибулю та овочі, - стереотип. Насправді 80% вихідців зі Сходу - люди з вищою освітою. Є серед них учені, письменники, артисти, керівники підприємств, громадські діячі.

Валізи грошей для Кремля

Складна й цікава доля в Людмили Юн, керівника Миколаївської асоціації корейців. Після закінчення Ленінградського технологічного інституту харчової промисловості вона повернулася працювати на Ставропілля, де народилася й виросла. Разом із першим чоловіком та його братом вирощували овочі, мали добрі врожаї.

Так вийшло, що жінка стала постачальником великих грошей для одного з кремлівських можновладців, який мав у тих краях понад 200 гектарів родючої землі в місці перегону худоби, тобто на натуральному добриві. Людмила Сергіївна з родиною працювали на ній, з одного гектара збирали до 160-240 тонн цибулі. А кошти за виручену продукцію вона возила до Москви. Гроші пакувала у величезні валізи, сідала одна в СВ і з острахом їхала до столиці. Багаж залишала в 13-му номері готелю "Росія", а забирала звідти вже порожні чемодани. Спочатку і не знала, для кого ці гроші призначені. Потім чоловік розповів. Але й досі вона просить не називати прізвища того посадовця. Хоча здогадатися нескладно.

Коли трагічно помер перший чоловік, жінка переїхала до Миколаєва. Займатися далі великим "кремлівським" бізнесом не змогла і морально, й фізично. "Порожньо ставало на душі, - розповідає Людмила Сергіївна, - коли бачила таку надмірну розкіш серед верхівки і убогість простих людей. Сталася переоцінка цінностей. Звернулася до Бога, знайшла спокій, рівновагу й радість життя. Зараз Людмила Сергіївна разом із нинішнім чоловіком дбають про інтереси корейської діаспори на Миколаївщині. У 2008-му в Миколаєві вперше відбувся Всеукраїнський фестиваль корейської культури "Кореяда". Людмила Сергіївна вважає, що щирість та доброзичливість українців до представників інших національностей - гарантія злагоди в суспільстві.

"Корейці відкриті, товариські, дуже ввічливі й добре виховані люди, - каже Людмила Юн. - Вони вирізняються особливою працездатністю. Знають ціну заробленим грошам. Недарма вихідці з Кореї вважаються в Америці другою після євреїв найзаможнішою нацією".

Відколи шанують 60-річних

І далеко від прабатьківщини етнічні корейці свято шанують свої традиції, намагаються зберегти мову, яка, за словами Людмили Сергіївни, досить практична і не надто складна. Літери означають певні символи. Наприклад, українська "С" в корейському алфавіті складається з двох ліній, що означає подружжя. Їхнє розташування символізує рівновагу в шлюбному житті. Загалом ставлення до родини, батьків та дітей у Кореї особливе. Там немає будинків для престарілих, одиноких людей. Хіба що в соціальних закладах утримуються ті, хто взагалі не має родичів. Якщо ж діти не доглядають за батьками, біля такого будинку люди ставлять спеціальний знак.

Одна з основних корейських традицій - обов'язкове масштабне святкування 60-річчя з дня народження людини. Її історія трагічна й повчальна. В давні часи, коли народ у Кореї потерпав від голоду й бідував, існував такий звичай: кожного, кому виповнилося 60 років, саджали в корзину і несли в гори помирати. Так позбавлялися старих, аби надати більше можливостей молоді. Але один люблячий син не захотів відносити в гори свою матір і переховував її під загрозою власної страти. Молодий чоловік працював у імператора, а той дав йому завдання, яке виконати просто неможливо. Він розповів матері й отримав корисну пораду. Коли імператор запитав його, як вдалося розв'язати складну задачу, той зізнався, що відповідь підказала мати. Отак завдяки материнській мудрості в Кореї відмінили жорстокий закон. І 60-річний день народження став святом мудрості та поваги до дорослих. Недарма і сьогодні корейці люблять повторювати прислів'я "Діти та старі від догляду залежать".

Другим найважливішим святом у Кореї вважають першу річницю з дня народження дитини. Хоч тут побутує думка, що людина починає своє життя ще в утробі матері. Корейська діаспора Миколаєва пишається дітьми, це вже п'яте покоління вихідців зі Сходу. Дуже хвалять дітей з корейських родин у Шевченківській школі Жовтневого району. Гордість общини - Геннадій Цой, золотий медаліст, який закінчив Миколаївський кораблебудівний університет з червоним дипломом. Хлопця відразу ж запросили на роботу до престижного підприємства суднобудівної галузі - заводу "Океан".

Не їдять лише літаків

Національну кухню корейці вважають невід'ємним елементом загальної культури, а їжу обирають лише ту, яка не шкодить здоров'ю. Людмила Юн поділилася деякими таємницями, почавши з жарту: "Корейці, кажуть у нас, їдять усе, що літає та повзає. З того, що літає, не їдять лише літак, з того, що повзає, - танк, а з чотириногих - тільки табурет".

Насправді основа щоденного меню корейців - рис, який замінює хліб, соєвий соус, овочі та риба. А вже від фантазії господині залежить, як урізноманітнити меню. Тільки з рису в Кореї готують до 200 страв - гарнірів, солодощів, десертів, спиртних напоїв. На стіл перед кожним ставлять окремі чашки для рису і супу, а все інше розташовують у центрі столу, звідки кожен бере собі їжу. Їдять корейці ложками і спеціальними паличками.

У корейській кухні є лише їй притаманні національні страви, такі як кімчхі (гостра овочева, з квашеної капусти чи редьки), хве (страва з сирої риби), куксу (локшина домашнього приготування з прісного тіста, її подають до м'ясного чи курячого бульйону, в який для гостроти додають перець, сою, кімчхі). Корейці віддають перевагу гострим, пряним стравам, тому основна приправа в їхній кухні - червоний перець. Це щоб нищити мікроби спеціями, бо клімат у країні спекотний. Поважно ставляться в Кореї до часнику, вважають його основою еліксиру молодості, додають в різні страви, наприклад до смаженої картоплі. Жирні бульйони та наваристі супи до раціону не включають. Тому серед представників цієї національності майже не зустрінеш товстих людей, всі вони досить моложаві.

Розвіяла Людмила Сергіївна міф про моркву по-корейськи. Насправді в Кореї про неї і не чули. Цей рецепт вигадали ті, хто вже тривалий час перебуває за межами батьківщини. Корейці в Україні та Миколаївській області зокрема поступово асимілюються в міжнаціональних шлюбах, у них народжуються діти, які ніколи не чули корейської мови. Та тримаються вони разом, єдиною родиною, намагаються пам'ятати свою культуру, традиції і звичаї.

ДОВІДКА "УК"

В Україні перші корейці з'явилися на початку ХХ століття, а масовіше почали заселяти в 50-60-х роках Миколаївську, Херсонську області й Крим, де орендували землю під баштанництво і вирощування цибулі. Корейці в містах України в часи "хрущовської відлиги" - в основному випускники вищих навчальних закладів. Через "особливе" ставлення до представників депортованого народу і велику етнічну й культурну різницю на постійне проживання в Україні могли розраховувати лише найталановитіші і найбільш терплячі. За неофіційними даними, в Україні проживають майже 50 000 корейців, більшість потрапили сюди з Узбекистану, Казахстану і Далекого Сходу.