Добре, якщо невелике місто має підстави за умовами життя порівнювати себе з містами-мільйонниками. Ладижинська міська рада спільно з громадою ефективно використовує можливості самоврядування. А фундаментом поступального руху вперед тут визначили збільшення виробництва продукції — як рушійної сили зміцнення економіки та матеріальної основи гідності й добробуту. Про це «Урядовий кур’єр» розмовляє з Ладижинським міським головою Валерієм Коломєйцевим.

Ладижинський міський голова Валерій Коломєйцев: «Ладижин успішне місто, тому що ми дбаємо про розвиток промисловості»

— Валерію Івановичу, чим ваша громада особлива?

— На території Ладижинської міської ради розташовані місто обласного значення, два села і хутір. Разом у громаді майже 25 тисяч жителів. А заробітної плати за минулий рік ладижинці отримали один мільярд 300 мільйонів гривень. Ця величезна сума, в якій визначальну частку становить зарплата робітників промислових підприємств, виходить на ринок міста та дає можливість заробляти працівникам сфери обслуговування і торгівлі, які надають послуги людям, що теж важливо для повноцінного життя міста.

Воно ошатне. Зелені насадження, повсюди квіти — на клумбах, у підвісних кашпо, на смузі, що розмежовує напрямки руху транспорту. До слова, у центральній частині всі дороги зробили: 50 мільйонів гривень вклали цього року в асфальтування вулиць! Маємо один із найкращих у країні дендропарків і чудовий пляж на річці Південний Буг.

Ладижинці люблять своє місто і тому, що є робота, а фінансуванням з міського бюджету вирішуємо поточні питання. Заробітна плата торік у нашій територіальній громаді становила в середньому 11 407 гривень за місяць, а нині — понад 12 тисяч гривень. Традиційно вона найбільша у Вінницькій області.

— Завдяки чому відбуваються позитивні зміни?

— Поштовх дала Ладижинська ТЕС, містоутворювальне підприємство. Другим диханням був завод ферментних препаратів і селікатної цегли. Вони зробили значний внесок у розвиток міста. На жаль, у період змін ці два підприємства майже зупинили виробництво. Але відкрилося третє дихання: на землі, яку надала міська рада, збудував свої підприємства холдинг «Миронівський хлібопродукт» — це мільярди інвестицій і тисячі нових робочих місць.

Дехто каже, що ладижинцям просто поталанило. Але для того, щоб торік міський бюджет отримав 142 мільйони гривень податку на доходи фізичних осіб, треба було 10 років тому міській владі переконати громаду розвивати промисловість.

Опозиція була проти будівництва нових підприємств, не хотіла, щоб міськими вулицями їздив технологічний транспорт. Ніхто не бажає і викидів в атмосферу Ладижинської ТЕС. Усі прагнуть чистого повітря, високих зарплат і пенсій, потужного бюджету, щоб розвивати освіту і медицину, зміцнювати армію, робити дороги. А звідки на все брати фінансові ресурси місту зокрема і державі загалом? Якщо самі не зробимо, закордон не допоможе.

Тому ми надали автобус, і представники громади поїхали в Миронівку на комплекс, де на місці з’ясували питання щодо екологічності виробництва. Обговорили це на громадських слуханнях, і міська рада у 2008 році дала дозвіл інвесторам на будівництво підприємств.

Я радий, що тепер ладижинці бачать результати нашої політики господарювання: міський річний бюджет становить 350 мільйонів гривень, що уможливлює розвиток міста й підвищення стандартів життя людей.

Працюємо у взаємодії з державою. Вона спрямовує до міського бюджету медичну та освітню субвенції, суми яких, на жаль, не покривають потреб цих галузей. Тому додатково на підтримку медицини та освіти спрямовуємо значні кошти з міського бюджету. Загалом маємо можливості реагувати на потреби.

Ми єдине в Україні місто обласного значення, де фасади багатоповерхових житлових будинків утеплюємо виключно коштом міського бюджету. Понад 52 відсотки потреби вже зробили, а за наступні 4—5 років утеплимо решту. Таким чином вирішуємо питання енергозбереження та екології, відтак зменшуються витрати мешканців на опалення, покращується зовнішній вигляд міста.

Звісно, одразу на все коштів не вистачає. Наприклад, центральна площа у нас ошатна, але треба замінити її покриття. Маємо асфальтувати дороги у приватному секторі, оновити інженерні мережі постачання тепла і води, які стоять у землі 40—45 років.

— З якими містами порівнюєте Ладижин?

— Не лише керівники держави мають бачити всю Україну, а й пересічні громадяни. Порівнювати цікаво і корисно.

Мені приємно, що в західній Україні є міста, де відомі світові виробники відкрили свої виробничі підрозділи і розповідають, що там тепер бракує робочих рук. І в нас не вистачає: підприємства холдингу «МХП» утримують автобусний парк, щоб у радіусі 70—80 кілометрів возити людей на роботу в Ладижин.

Гості кажуть, що наше місто красиве і зручне для життя. Ця похвала тим, хто багато працює, хто щодня робить його чистим і красивим. Ми внесли подання на нагородження орденом керівника міського комбінату комунальних послуг Олександра Коломійця. Треба дякувати людям за сумлінну працю.

Для міського голови головне — наповнення бюджету. Якщо, наприклад, власні надходження бюджетів Вінниці, Львова, Дніпра, Харкова і Києва поділити кожен на кількість жителів, то отримаємо суму на одного містянина. У Ладижині вона становить 9790 гривень. За цим показником ми найкращі в Україні. Отже, ми правильно визначили напрями руху.

Порівняймо і показники фінансування галузей охорони здоров’я, освіти, культури, спорту з розрахунку на одного містянина. Наприклад, торік ми спрямували на освіту (власні надходження і субвенції) 47 мільйонів гривень. Ділимо суму на кількість жителів і бачимо, що ліпше, ніж у Вінниці чи Києві.

Неправильно, що нині під час визначення результатів роботи територіальних громад враховують обсяги не виробленої промислової продукції, а реалізованої. Це не одне й те саме. Чи, приміром, за окремими видами продукції (наприклад, природний газ) суму спожитого всією областю зараховують за місцем реєстрації головного підприємства.

Утім, на власному досвіді переконалися, що саме виробництво — основа економічного розвитку. Якщо у 2011 році на території Ладижинської міської ради підприємства виготовили промислової продукції на 2 мільярди 111 мільйонів гривень (переважно завдяки внеску Ладижинської ТЕС), то у 2017 році — на 15 мільярдів 9 мільйонів. А торік — майже на 18 мільярдів гривень (найбільший внесок зробили підприємства «МХП», на шість мільярдів виробила продукції Ладижинська ТЕС та на мільярд — інші підприємства). Були роки, коли приріст продукції сягав 80, 40 відсотків, але ніхто нас не хвалив. Та навіть 15 відсотків приросту торік — дуже добрий результат. Якби всі так працювали, то Україна за темпами розвитку була б серед перших.

— Валерію Івановичу, ви 18 років поспіль працюєте міським головою, ви член правління Асоціації міст України. Чи ділитеся досвідом?

— Коли випадає така нагода на засіданні асоціації, то прошу колег, щоб зупинили, якщо переберу регламент. Але не зупиняють. Чому? Бо Ладижин має те, що багато хто хотів би мати в себе.

Приміром, у міському соціальному магазині для пенсіонерів куряче м’ясо, хліб, крупи, олія тощо на 40 відсотків дешевші. Це знак вдячності територіальній громаді від холдингу «МХП». Працює у нас міська кінна школа верхової їзди, школи самбо й академічної греблі. Виростили молодих чемпіонів світу і Європи. Взимку на уроках фізкультури школярі безкоштовно займаються у басейні, а в дитсадках немає черг. П’ять мільйонів гривень щороку надаємо позашкільному виробничому комбінату «Спадщина», щоб діти долучалися до народного ужиткового мистецтва, займалися в різних гуртках. Дівчатка тут вчаться готувати у відомих кухарів, а хлопці пізнають токарний верстат і столярну справу. Ми й надалі всіляко заохочуватимемо дітей до красивого та корисного, щоб вони вели здоровий спосіб життя, росли на позитивній енергії.

Коли про життя міста показую колегам відео й фото, горджуся, що шість разів поспіль на чергових і позачергових виборах ладижинці висловлювали мені довіру. Це заохочує і надалі разом розвивати рідне місто.

— Напевне, читачам цікаво буде знати, скільки міський бюджет заробив на ринковому зборі та на акцизній продукції.

— Міський ринок збудовано коштом на той час державного підприємства Ладижинської ДрЕС. Рішенням суду земельна ділянка, на якій він розташований, належить громаді: міське комунальне підприємство має відповідний державний акт. Але господарює на ринку приватна фірма, яка не допускає наших працівників виконувати своє завдання — отримувати прибуток для бюджету міста. Поліція безсила: прийшли, склали протокол, що не пускають, і пішли. Земельна інспекція, вивчивши документи, запевняє, що ринок належить місту, але відповідний акт у прокуратуру не спрямовує. І так роками. Ми звернемося до центральних органів державної влади, щоб нова влада захистила інтереси громади.

З реалізації акцизної продукції (а це три АЗС і тютюнові вироби) за 3 роки у міський бюджет надійшло 7 мільйонів гривень. Звісно, копійка до копійки. Проте якщо раніше наше місто отримувало державну дотацію, то зі створенням нових підприємств і зі збільшенням виробництва продукції воно стало донором держбюджету. Торік Ладижин спрямував до державної скарбниці 23 мільйони гривень.

Принагідно зауважу: якщо торік 25 відсотків екологічного податку залишалося у бюджеті міста, то цьогоріч несподівано суму зменшили на 3 мільйони гривень. Це несправедливо: шкідливі викиди в атмосферу Ладижинської ТЕС відчувають містяни, до того ж 35 тисяч фур за рік проїжджають нашими дорогами. І це кошти не держави, а в цьому разі сплачені приватними підприємствами — «ДТЕК» та «МХП». Гадаю, бодай 50 відсотків екологічного податку має залишатися на місці.

— Знаю, що на водосховищі ви хотіли започаткувати змагання рибалок-любителів: чи виросла велика риба, яка може привабити туристів?

— Риболовля — популярний відпочинок, а за організації і корисна бюджетові. У довкіллі Ладижинського водосховища місцевість мальовнича, річка Південний Буг тут вражає шириною. Коштом міського бюджету ми його зарибнили (мальком товстолоба, білого амура тощо) й охороняли водосховище від браконьєрів. Риба виросла, але Київ надав дозвіл на промисловий вилов тим, хто і копійки не вклав. Риба громади дістається ділкам задарма. Понад те: у сітки, які на водоймі розставили ці промислові рибалки, ледве не потрапила дитина під час занять академічним веслуванням. Хто відповідав би? Де дітям займатися?

Водосховище використовує ТЕС для технологічних потреб. За рекомендаціями науковців у період введення в експлуатацію електростанція зарибнила його товстолобом і білим амуром. Ці види добрі біомеліоратори (очищають водойму від рослинності та продуктів цвітіння водоростей), а ТЕС якраз потребує певної якості води й температури. Тому коли вода жахливо зелена, якою вона стала тепер, страждають не лише люди, які остерігаються купатися і споживати її. Це позначається на роботі електростанції. Ми доповіли про ситуацію й очікуємо на результат.

ДОСЬЄ «УК»

Валерій КОЛОМЄЙЦЕВ. Народився 1952 року на Чукотці. Трудову біографію розпочав у 16 років електрозварювальником на будівництві Ладижинської ТЕС. Працював генеральним директором українсько-російського підприємства, головою правління акціонерного товариства «Енергетик». З березня 2001 року — Ладижинський міський голова. Його нагороджено Почесною грамотою Президента України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів, Почесною грамотою Верховної Ради.

Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»