Професійний мотомандрівник
Валерій КРИШЕНЬ 

Українець Валерій Кришень вперше на теренах СНД об’їхав на мотоциклі півсвіту. За 307 днів він подолав на своєму «Honda Africa Twin» 63,5 тисячі кілометрів і побував у 28 країнах. Це і стало темою нашої розмови.

Український «Грінго»

— Валерію, то як виникла ідея цієї подорожі, і через які країни пролягав ваш маршрут?

— П’ять років тому я написав сам собі листа про те, що  мрію побувати у навколосвітній подорожі на мотоциклі. І відтоді все, що я робив у своєму житті, було пов’язано з підготовкою до здійснення моєї мрії.

Розпочалася ця подорож з Києва, з Контрактової площі, і там само закінчилася через десять місяців. А проїхав я усіма країнами Латинської Америки, крім Венесуели, країнами Центральної Америки, крім Ель-Сальвадора, побував у Мексиці, США і Південній Кореї. А також у Російській Федерації і Казахстані, де через пробите колесо впав із мотоцикла, зламав ногу і два тижні лікувався.

— Щоб проїхати таку відстань, та ще й через території інших країн, потрібно було мати купу дозволів…

— Справді, документи — це була проблема № 1 при підготовці до цієї подорожі. Їх оформленням займався майже рік. Мені в цьому допомагала Федерація мотоспорту України, членом якої я є. Вона ж виступила генеральним спонсором заходу. Тож мені пощастило отримати візу в США, шенгенську і бразильську візи.

Другою проблемою був мотоцикл. Бо це транспортний засіб, який підлягає обов’язковій тимчасовій реєстрації на території кожної країни, яку я перетинав. Крім цього, американці не дуже полюбляють, коли до них приїжджають кататися на своїх транспортних засобах. Це пов’язано з екологією. Тож перш ніж я потрапив до Сполучених Штатів, мені довелося узгодити цю подію з їхньою екологічною службою. Ми з ними листувалися, мабуть, місяців зо три. Потім мені надіслали електронною поштою договір, який я роздрукував, прочитав, підписав, повернув… Вони також підписали, і тільки після цього отримав запрошення на відвідування США із моїм транспортним засобом.

— У Каліфорнії проживає Арнольд Шварценеггер, на фільмах за участю якого ви виросли. Він близький вам по духу, теж полюбляє їздити на «Харлеях». Чи вдалося з ним зустрітися?

 — Справді, це був перший мотоцикліст на «Харлей Девідсон Фет Бой» («Товстун»), якого я побачив по телебаченню. Тож, звісно, хотілося із ним зустрітися. Спілкувався з його прес-секретарем. Але через аварію в Казахстані я не прилетів вчасно у США, а коли прилетів і надіслав листа до його штаб-квартири, мені відповіли: «На жаль, не зможемо влаштувати зустріч, бо Арнольд Шварценеггер уже не губернатор, і в нього купа справ, які йому треба закінчити після завершення діяльності на цьому посту». Ми домовилися, що будемо тримати зв’язок через його прес-секретаря, і наша зустріч із моїм кумиром відбудеться орієнтовно у 2012 році в Києві.

— Що найбільше запам’яталося під час подорожі?

 — Цікавого було багато. Якось я зупинився на нічліг у одному віддаленому мексиканському селі. Поставив біля чийогось двору намет. Коли вже готувався лягати спати, почув надворі якийсь гамір. Виявляється, то на мене прийшло подивитися все село, бо я був першою білошкірою людиною, яку вони бачили. Мене обступили і буквально заглядали мені до рота. Наче я був прибульцем з іншої планети. І я провів у спілкуванні з ними чотири години.

 Знайшовся хлопчик, який знав англійську мову, він був у нас перекладачем. Мексиканських селян цікавило все: який в Україні клімат, уряд, що ми їмо… Коли я сказав, що в нас не ростуть мандарини, один шестирічний хлопчик побіг і нарвав мені з дерева цілу пазуху чудових цитрусових. То було надзвичайне місце. Мексиканці взагалі дуже гостинні люди.

— А в якій країні вас приймали негостинно?

— У Перу. Тамтешнє населення, як мені здалося, войовниче налаштоване до білошкірих. Їм байдуже, звідки ми приїхали: з Європи чи з Америки. Для них ми всі — «грінго».

І під колумбійське небо завела Валерія дорога. Фото з архіву Валерія КРИШЕНЯ

«Ніколи не думав, що стоятиму на екваторі»

— Як ви відважилися їздити через джунглі? Там же хижі звірі!

— Кров не холонула в жилах, але було дуже специфічне відчуття у джунглях. Коли ставиш намет, готуєш вечерю і чуєш, що метрів за п’ятдесят від тебе кричать дикі мавпи. Спочатку моторошно, а потім звикаєш.

— А не боялися плазунів? Пітонів чи отруйних змій?

— Ні, не боявся, бо в джунглях я постійно ходив взутий. А коли заходив у намет, то ретельно закривав за собою вхід. Він у мене герметично застібається, навіть комаха не пролізе, не те що плазун.

— Чи ламався десь у пустелі або в горах ваш мотоцикл, і як виходили з цього становища?

— На щастя, мій мотоцикл витримав усі навантаження. Він у мене  надійний. Я на ньому ще до подорожі наїздив 100 тисяч кілометрів. А нині у нього на спідометрі 170 тисяч кілометрів. Єдине, що я замінив, — підшипники в задньому колесі і термостат.

— У дорозі мотоцикл треба було заправляти. Валютою якої країни розраховувалися?

— У мене була картка VISA з рахунком у гривнях. Нею і розраховувався. А з готівки мав із собою тільки двісті американських доларів. На крайній випадок.

— Ви двічі перетнули екватор…

— Так, уперше на мотоциклі в Еквадорі і вдруге уже в літаку, бо ця точка високо в горах Бразилії.

— Що ви відчули, коли дізналися, що перебуваєте на екваторі?

— Відчуття було таке… прикольне. Бо однією ногою стоїш в одній країні, а другою в іншій. Я багато разів бачив на глобусі екватор, але ніколи не міг подумати, що буду на ньому стояти.

— Які речі ви брали з собою у навколосвітню подорож?

— У мене їх було за списком до 100 найменувань — усе, що потрібно людині для автономного пересування. Разом із мотоциклом речі важили майже 400 кілограмів. Я про це дізнався, коли переправляв мотоцикл із Бразилії у Сполучені Штати. Все, що брав, благополучно привіз додому. За винятком двох кепок і чотирьох пар капців, які загубив.

— У якій країні ціни найвищі, а в якій найнижчі?

— Найдорожча  Європа, а найдешевша уся Центральна Америка. Літр пального там коштував один долар. А, наприклад, у Еквадорі, пальне коштувало 30 центів або 2 гривні 40 копійок за літр.

— Під час навколосвітньої подорожі, певно, доводилося й хворіти?

— Після Казахстану вперше я захворів у Гондурасі, з’ївши необачно якусь гидоту на обід. І дві доби почувався кепсько, увесь цей час лежав з температурою, в спальному мішку. Потім захворів у Перу — був невеликий нежить, чхав і температурив. І ще я втратив свідомість у Болівії через брак кисню у високогірній пустелі. На висоті 4 тисячі метрів над рівнем моря. Витягував мотоцикл із піску, і мені стало зле. «Відключився», як мені здалося, на кілька хвилин. Розплющив очі, дивлюся, все на місці.

— У якій із цих 28 країн найкраща кухня?

— У Південній Кореї. Там споживають дуже багато морепродуктів — крабів, креветок, морських коників, кальмарів. Я просто обожнюю такі страви. Тому там 10 днів кайфував. Сподобалася і аргентинська кухня, знаменита своїми м’ясними стравами. Там заходиш у ресторан, платиш 10 доларів і їси м’яса, скільки зможеш.

— Скількома мовами ви можете спілкуватися?

— Крім рідної української, російською, англійською, а тепер і іспанською. Бо цією мовою розмовляють усі латиноамериканці.

— Що найважливіше під час навколосвітньої подорожі? Знання мов чи законів і обрядів народів тих країн, через які мандруєш?

— Найголовніше в такій справі — бути людиною. Бути щирим, завжди і скрізь усміхатися. І тебе зрозуміють і без знання мови.

А ще важливо сприймати світ таким, який він є. Сприймати  культуру, в яку потрапляєш. І не намагатися зрозуміти, чому люди чинять саме так, а не інакше. Бо культури скрізь дуже різні. Як кажуть, до чужого монастиря зі своїм законом не сунься.  Якщо заїжджаєш в Аргентину і до тебе лізуть чоловіки цілуватися у щоку, то ти маєш це також робити, бо це їхній обряд. Я спочатку був трішки шокований, а потім зрозумів.

— Як професійний банкір, ви, певно, вирушали в навколосвітню подорож із надією організувати свій бізнес?

— Ні, я просто здійснив свою мрію. Віднині я буду допомагати здійснювати її і всім іншим. Наразі працюю над створенням благодійного фонду «Мрії здійснюються!» Це буде інтернаціональний проект, у якому візьмуть участь і меценати з-за кордону, з якими  познайомився під час подорожі. Ми  розвиватимемо  мотоспорт в Україні, бо він у нас дещо призабутий. Їздитимемо по всьому світу, і про свої подорожі розповідатимемо на одному із всеукраїнських телеканалів.

 Крім цього, я готую фотовиставку, яка офіційно відкриється у вересні у Києві, під назвою «Обличчя світу». Пишу книгу про свою подорож трьома мовами — російською, англійською та іспанською, яку збираюся презентувати в Україні, Росії, Сполучених Штатах і Південній Америці.

— У чергову мотомандрівку не збираєтесь найближчим часом?

— Чому ж, збираюся. На цей раз до Африки. Я там іще не бував. Але це буде вже наступного року.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Валерій КРИШЕНЬ. Народився 1982 року в с. Світлогірське на Полтавщині. Закінчив Дніпропетровський університет економіки, бізнесу та права за фахом «банківська справа». З 2000 року займається мототуризмом. Член комісії з мототуризму при Федерації мотоспорту України, офіцер Української служби порятунку.