А ЯК У НИХ?

Концепція відшкодування витрат на медикаменти використовується в 24 із 27 країн Євросоюзу, а також

у Новій Зеландії та Австралії 
 

Проблемі підвищення доступності лікарської допомоги незаможним категоріям населення за кордоном приділяють особливу увагу, а досвід організації лікарського забезпечення постійно вдосконалюється. Попри це, майже у всіх розвинених країнах витрати на відшкодування вартості лікарських засобів постійно зростають. Основна причина — постійне підвищення цін на ліки.

Лікарське забезпечення пільговиків за кордоном здійснюється відповідно до рекомендацій ВООЗ та рішень Люблінської Хартії. Як зазначено в цьому документі, стратегічним напрямком розвитку в охороні здоров’я визнана максимальна орієнтація на пацієнта.

Аби гарантувати доступність ліків, що належать до життєво важливих, в багатьох країнах встановлені референтні ціни, в межах яких держава забезпечує їх оплату. У разі призначення препарату, вартість якого перевищує референтну ціну, різницю доплачує сам пацієнт.

Концепція референтних (або відносних) цін використовується в Німеччині, Польщі, Чехії, Угорщини, Італії, Іспанії, Албанії, країнах Скандинавії та країнах Бенілюксу (загалом регулювання ціни виробника лікарських засобів практикується в 24 із 27 країн ЄС), а також у Новій Зеландії та Австралії.

У цих країнах обмежили вартість компенсації на лікарські засоби, що належать до однієї клінічної групи. Тобто йдеться про дуже схожі за дією ліки, але від різних виробників і, звісно, з різними назвами.

Так, у Німеччині, де за допомогою референтних цін регулюють майже половину всіх продажів, ефект від їхнього застосування становить майже 1,5 млрд євро на рік. У Швеції система референтних цін на певні ліки була введена ще 1933 року. Щорічна економія коштів у цій країні становить в середньому 5% загальних витрат. При цьому ціни на інші препарати постійно підвищуються. Слід зазначити, що скрізь референтні ціни на лікарські засоби, включені до переліку для відшкодування, оновлюються 3–4 рази на рік за результатами постійного моніторингу.

Методи розрахунку референтних цін у різних країнах дещо відрізняються. Скажімо, в Нідерландах визначення базової ціни здійснюється з розрахунку так званої денної дози препарату, а в Новій Зеландії за базову беруть найменшу ціну на препарати-аналоги, які є на фармацевтичному ринку.

Німеччина. В цій країні відносною ціною прийнято вважати середню ціну препарату і подібних йому (з урахуванням змісту активної речовини та розміру упаковки). Існує обов’язкова знижка, яку виробники лікарських засобів надають на запатентовані препарати. Вона становить 6% відпускної ціни виробника без ПДВ, які відшкодовуються виробниками безпосередньо аптекам чи дистриб’юторам протягом 10 днів. Крім того, для виробників ліків теж існує обов’язкова знижка, котру надають аптеки, — 2,30 євро за кожну продану упаковку.

«У Німеччині введено мораторій, що діятиме до кінця наступного року, на відпускні ціни виробників. За основу взято ціни, що існували станом на 01.08.2009 р. У разі підвищення цін виробники відшкодовують різницю лікарняним касам», — наголосив адвокат юридичної фірми «Noerr LLP» (Німеччина) Михайло Юнко.

Чехія. Витрати на медикаменти в цій країні становлять приблизно 25% усіх видатків на охорону здоров’я і постійно зростають, у зв’язку з чим держава вживає заходи щодо їх зменшення. Умови відшкодування витрат на ліки в Чехії закріплені законодавчо: визначені базові ціни та націнки аптек і оптових підприємств, а також затверджено перелік препаратів, витрати на які підлягають відшкодуванню. Фонди соціального страхування встановили максимальний рівень витрат, при перевищенні якого на медичні установи можуть накласти штраф.

Норвегія. Її фармацевтичний сектор є одним з найбільш суворо регламентованих. Ціни на ліки встановлює управління з контролю за лікарськими засобами Міністерства охорони здоров'я. Нагляд за їхнім виробництвом, реалізацією та споживанням здійснює Державна рада з охорони здоров'я, яка регулює також процес розміщення аптек (їхня кількість в Норвегії менша, ніж в інших країнах Європи). Використовуючи державну систему страхування, в Норвегії відшкодовують 54% вартості медпрепаратів, пацієнти оплачують 31% витрат на придбання ліків, решта (15%) — лікарні.

Швеція. Відносна ціна в цій країні дорівнює найнижчій ціні препарату-генерика, до якої додано 10%. Витрати на ліки в Швеції менші, ніж в інших країнах Європейського союзу. Монопольним правом на роздрібну торгівлю ними володіє держава, а всі аптеки належать державній фармацевтичній корпорації Apoteket AB, яка й забезпечує препаратами всю країну. Державні та приватні медичні установи та Державна рада з соціального страхування розраховуються за ліки з корпорацією Apoteket AB за цінами, які визначає Державна рада. Згідно з чинною системою пільг, витрати на препарати, що перевищують 200 євро на рік, компенсуються державою. Водночас в сусідній Данії відносна ціна дорівнює середній вартості двох найдешевших аналогічних препаратів-генериків.

Іспанія. Загальнонаціональна система охорони здоров’я Іспанії покриває 92,3% витрат на ліки, вартість яких відшкодовує держава. Решту оплачують пацієнти. Ті, кому вже минуло 65 років, лікарські препарати в Іспанії отримують безкоштовно.

Австралія. Медична допомога на п’ятому континенті є загальнодоступною завдяки державній системі медичного страхування Medicare, яку фінансують з двох джерел: за рахунок доходів від загального оподаткування та цільового прибуткового податку. Усім австралійцям надається субсидована амбулаторна допомога та пільгове медикаментозне забезпечення. Ціни на ліки регулює федеральний уряд. Усі препарати з пільгового списку (майже 3/4 з усіх, що виписують) оплачує держава, але в окремих випадках пацієнтам доводиться вносити певну доплату. Перед тим, як внести препарат до переліку лікарських засобів, субсидованих державою, в Австралії вивчають дані, що свідчать про доведену безпеку, терапевтичну ефективність, якість, а також про економічну доцільність поширення цього препарату на фармацевтичному ринку. Крім того, на п’ятому континенті діє правило, згідно з яким внесення нового препарату до переліку на відшкодування зумовлює виключення іншого (застарілого або з гіршою якістю). Зробити виняток з правила можливо лише в разі внесення абсолютно нового, маловідомого препарату.

Молдова. Референтні ціни на ліки вже не перший рік успішно впроваджують і в сусідній із нашою країні. За словами генерального директора Агентства з ліків Республіки Молдова Олександра Комана, медикаменти, вироблені в них, реалізуються на внутрішньому ринку за відпускними цінами, а імпортовані — за закупівельними. Причому й ті, й інші — з торговельною надбавкою. «Норматив рентабельності по підприємству — до 15%. А розмір оптової торговельної надбавки, незалежно від кількості посередників, не повинен перевищувати 15%. Роздрібної — 25%», — наголосив він.

Крім того, закупівельну ціну на медпрепарати мають співвідносити з ціною виробника, яку він зафіксував у «Національному каталозі цін виробника на ліки».

У процесі впровадження референтних цін Молдова зіштовхнулася і з деякими проблемами. Приміром, з необхідністю виконання великого обсягу роботи з реєстрації всіх медикаментів, браку процедури реєстрації цін виробників низки країн СНД, а також недосконалого законодавства Молдови в цій сфері. Попри це, результати вражають: протягом останніх років у країні спостерігається зниження смертності від серцево-судинних захворювань — з 734 смертей з розрахунку на 100 тис. населення в 2004 до 633 в 2011 році.

До речі. В усіх країнах ЄС висувають особливі вимоги до якості препаратів, включених до переліку на відшкодування. Зокрема, до нього не включають лікарські засоби з незадовільними біохімічними показниками, з непостійним складом, неналежними фармакокінетичними показниками та показниками стабільності, а також ті, що не забезпечують можливість тривалого зберігання. Сам перелік оновлюється двічі на рік. Таким чином уряди багатьох розвинених країн намагаються максимально задовольнити потреби пільгових категорій громадян у ліках, а також раціонально використовувати і лікарські засоби, і фінанси.