СОЦЗАХИСТ

В Україні діє поки що незвична форма допомоги родинам, які опинилися в складних
життєвих обставинах 
 

Якщо в родині сталася біда і дитина залишилася без батьків, вона зазвичай отримує статус сироти й потрапляє до державної установи — інтернату, будинку дитини, притулку тощо. Та повірте, не все так сумно, адже осиротілий малюк має право на виховання в родині. І якщо знайдуться добрі люди — усиновителі чи прийомні батьки, він врешті знову всміхатиметься і міцно триматиметься за руки нових тата й мами.

Але бувають випадки, коли служби у справах дітей, міліція та соціальний працівник не бачать іншого виходу, як забрати сина чи дочку із сім’ї, де є батьки, котрі про дитину не дбають.

Не сирота, але й не улюблений син

Так сталося з родиною восьмирічного Сергійка (ім’я змінене з етичних міркувань) з Києва. Із сім’ї пішов батько. Малий сумував за ним тихо, а ось мама… Від образи на колишнього чоловіка жінка почала прикладатися до чарки. Спочатку потроху, згодом дедалі частіше. Пропускала роботу, з якої врешті її звільнили. Розраду знаходила в компанії місцевих п’яниць, інколи зовсім не згадуючи про сина — забуваючи його погодувати та перевірити уроки. А одного разу, коли до мами знову завітали «друзі» по чарці, хлопчик утік із дому. Ввечері він тинявся вулицями, боячись повернутися до квартири, де веселилася п’яна компанія. Голодного та змореного, його знайшли працівники міліції.

Коли почали з’ясовувати, чому ж хлопчик опинився серед ночі на вулиці, виявилося, що в нього є і мама, й домівка. Та якщо просто повернути його додому, не факт, що Сергійко знову не втече. Не від доброго життя…

— На жаль, часто допомога приходить тоді, коли дитина вже зазнала недогляду або потерпіла від насилля. А слід було б проводити профілактичну роботу та допомагати сім’ям, які потрапили у складні життєві обставини. Натомість батьків здебільшого позбавляють права на виховання дитини, яку одразу забирають до інтернату, — зауважила Зінаїда Кияниця, кандидат педагогічних наук, заступник директора Міжнародної благодійної організації «Партнерство «Кожній дитині».— До того ж, встановлення статусу сироти — процес тривалий. І всі ці місяці, а інколи й роки малюк змушений залишатися в інтернаті, що погано позначається на його психіці та розвитку.

У патронатній родині дитина  — в надійних  руках фахівця. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Прийомна сім’я термінового влаштування

Саме тому благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині» спільно з органами місцевого самоврядування та громадськістю Броварів два роки тому почали впроваджувати пілотний проект однієї з форм патронатного виховання — «Прийомна сім’я термінового влаштування», яку ще називають патронатною.

Досвід довів, що це має бути спільна робота як патронатної сім’ї, так і соціальних працівників. Адже в той час як дитину забирають з небезпечного середовища і передають на виховання в тимчасову родину, інші фахівці мають з’ясувати, чому батьки не виконують своїх обов’язків і наражають малюка на небезпеку.

— Це серйозна командна робота не на один день, — наголосила пані Кияниця. — Тож нині такі сім’ї працюють у Броварах та Білій Церкві на Київщині. А ще розпочався пошук кандидатів у Києві.

За два роки до патронатної родини Дудків із Броварів влаштували 11 хлопчиків і дівчаток. З них більш як половина врешті повернулися до рідних домівок. А їхні батьки за цей час упоралися з проблемами, пройшли реабілітацію та курс відповідального батьківства. На жаль, 4 сім’ї не подолали кризу, батьків позбавили права на виховання дітей. Проте малюків після курсу реабілітації в патронатній сім’ї передали на виховання в інші родини. Жоден із них не потрапив до інтернату.

В ідеалі такі родини мають бути в кожному районі, місті. Вони — як «швидка допомога»: напоготові у будь-який момент взяти до себе дитину, створити комфортні умови для її розвитку. Малюку ж пояснюють, що ці люди — не нові тато й мама, він тут тимчасово, у гостях, допоки все владнається.

Соціальний працівник намагається дізнатися якомога більше про дитину та розповісти патронатній родині. Про рідних батьків ніколи не говорять погано. Якщо це можливо, намагаються зберегти родинні стосунки, підтримують спілкування дитини з родичами.

Командна робота

У штаті такої команди — фахівці, які допомагають як дитині, так і дорослим. Обов’язково має бути психолог, який з’ясує, чи не почала дитина через занедбаність відставати в розумовому розвитку; вчитель, який перевірить рівень шкільних знань та допоможе надолужити пропущене; дитячий лікар-терапевт, який може визначити, чи не били дитину або які в неї можуть бути хвороби від занедбаності (недоїдання, переохолодження тощо).

Та ключова особа в команді — соціальний працівник. Він допомагає батькам подолати кризу, дає другий шанс. І найчастіше з’ясовується, що провина тата й мами лише в тому, що опустили руки та піддалися життєвим негараздам. А поряд не було тих, хто міг би підтримати, допомогти, мотивувати.

Батькам пояснюють, що їхня дитина тимчасово перебуватиме під патронатом, вони можуть з нею зустрічатися. Потім оцінюють потреби малюка та чи здатні батьки його доглядати. А тоді вже соцпрацівник вирішує, як саме допомогти сім’ї: знайти роботу для батьків, оформити папери на державні виплати чи допомогу, навчити планувати бюджет родини та опановувати негативні емоції тощо.

А інколи достатньо просто розповісти батькам (особливо молодим), як правильно доглядати за дитиною — чим годувати, як лікувати тощо.

Ось ще один приклад. У молодої матері-наркоманки забрали кількамісячного хлопчика. Жінка витрачала гроші на зілля, занедбала дім, часто забувала, що взагалі має дитину. Та соцпрацівник не віддала малюка до будинку маляти, хлопчик потрапив у патронатну родину.

Доклавши чимало зусиль, знайшли батька дитини. І, на диво, він виявив бажання дбати про сина. Та соцпрацівник поставила умову: мама покине зілля, офіційно одружиться, наведе лад у помешканні. А ще обоє батьків мають ходити до патронатної родини й навчатися дбати про сина. І врешті все в цій сім’ї владналося, нині вони щасливі разом.

Отже, головне завдання патронатної родини — забезпечити виховання й розвиток дитини у сприятливому сімейному середовищі. Не самоціль — обов’язково повернути дитину в її родину. Бо, чого гріха таїти, є батьки, яким подобається асоціальний спосіб життя, і змінюватися вони категорично не бажають. А отже, треба знайти найкраще рішення для дитини. За час перебування в патронатній сім’ї дитині можуть підшукати місце в дитячому будинку сімейного типу, знайти усиновлювачів або відшукати родичів, яким небайдужа її доля.

Нова професія

Людей, які стають патронатною родиною, відбирають дуже ретельно. Адже якщо звичайні опікуни або усиновлювачі спілкуються з дитиною багато років та мають час змінити її на краще просто увагою, любов’ю і турботою, то патронатна родина — це професіонали, які знають, як поводитися з малюком у кризовому стані. Аби дитина не почала сприймати цих людей як нових батьків, пояснюють, що вона в них тимчасово (зазвичай 2—3 місяці). Хоч у Броварах був випадок, коли саме ця родина й усиновила дитину, якою опікувалася.

Взагалі патронатна родина — це робота. На неї мають погодитися всі члени сім’ї (чоловік, дружина і їхні діти). Одна людина з родини (батько або мати) може мати постійну роботу. Вік цих людей — від 35—40 років і старші. Вони обов’язково повинні мати позитивний досвід виховання власних дітей.

Бажаючі стати патронатними вихователями проходять відбір. Соціальні працівники відвідують їхні помешкання, спілкуються з членами сім’ї. Якщо кандидати підходять у патронатні вихователі, ще мають пройти курс спеціальної підготовки. І якщо їх визнають потенційними патронатними батьками, далі вони проходять спеціальне навчання.

Потрібно законодавче врегулювання

Зінаїда Кияниця також уточнила, що нині модель «сімейного патронату» ще законодавчо не врегульована. Бо механізм «гроші ходять за дитиною» тут, на жаль, не спрацьовує. Від моменту прийняття рішення і до моменту, коли справді за дитиною надійдуть належні їй гроші, проходить 3—4 місяці. А в патронатній родині малюк перебуватиме 2—3 місяці. Нині пілот фінансує «Партнерство «Кожній дитині». Згодом же, якщо модель приживеться і пошириться країною, фінансувати цю роботу має держава.

Напрацьовуються також пропозиції змін до Сімейного кодексу. Зокрема, враховуючи набутий досвід, пропонується під сімейним патронатом вбачати «професійну комплексну послугу, що включає тимчасову форму догляду і виховання дитини, яка потребує захисту в сім’ї патронатних вихователів, та одночасне надання соціальними фахівцями інтенсивних підтримуючих послуг сім’ї дитини для відновлення її здорового функціонування».

Патронат слід назвати соціальною послугою, а не формою виховання. Адже якщо прийомна родина — це форма виховання, то патронатна сім’я — це тимчасова послуга з підтримки біологічної родини.

Та бувають випадки, коли родина в принципі благополучна, а скрутна ситуація сталася не з її вини. Наприклад, мати-одиначка, яка любить і старанно доглядає дочку, раптом потрапила до лікарні з приступом апендициту. Рідних у неї немає, кому довірити піклування про дитину? Її можна віддати під патронат на кілька тижнів. Також ця соціальна послуга стане у пригоді, коли батьки розлучаються, аби малюк не потрапив, як кажуть, «під гарячу руку». Можливо, для певних категорій батьків послуга буде платною.

Отже, наголосила заступник директора «Партнерства «Кожній дитині», цей механізм потребує законодавчого врегулювання, і сьогодні ми знаходимо союзників у Міністерстві соціальної політики, Київській міській та обласній держадміністраціях, серед нардепів та громадських організацій, які розпочинають подібні проекти в інших регіонах України. Тому є підстави сподіватися, що система захисту прав дитини та підтримки сімей стане гуманнішою.