З березня минулого року в Україні точаться безперервні дискусії про необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед населення Донбасу. Зроблено висновки: органи державної влади та засоби інформації мають протиставити російській пропаганді правду про події в країні, а політики й чиновники мусять безпосередньо в регіоні зустрічатися з людьми й розповідати їм про реальний стан речей.

Робота в цьому напрямі триває. Але кардинальних позитивних зрушень у сприйнятті української державної політики, української влади та Української держави не відбувається. Яскравий приклад: оцінка частиною жителів Маріуполя обстрілу міста.

Як відомо, навіть стримана Спостережна місія ОБСЄ визнала, що Маріуполь обстріляли з «градів» та «ураганів» із території, підконтрольної самопроголошеній «ДНР». Не кажучи вже про зібрані українськими спецслужбами й активістами Маріуполя докази про обстріл міста саме з позицій терористів. Але багато маріупольців і досі вірять тільки своїм уявленням про те, хто та звідки стріляв.

Діалог з власницею постраждалого будинку:

— Ось, дивіться — у мене тут вирва від «града»!
— Тут чіткий східний напрямок занурення снаряда.
— Вам би всім аби що — відразу схід! Я точно знаю, що мене українці обстріляли.
Максим Бородін, активіст з Маріуполя:
— Хто стріляв, як думаєте?
— Та я не знаю, злякалася дуже ... Може, ці, як їх там, правосєкі...

Макс Левін, фотокореспондент LB.ua

Питання одвічні: хто винен і що робити? Спеціалісти з комунікацій мають готову відповідь: транслювати масив інформації, охоплюючи більшу аудиторію. Держава має розповсюджувати в «проблемних регіонах» проукраїнські газети, проукраїнським політикам слід частіше зустрічатися з громадами, по ТБ мусять демонструвати лише українські канали. Але чи допоможе це все подолати мур відчуження, який будували десятиріччями? Спеціалісти із соціальної психології на це, швидше за все, скажуть «ні». Кількість у цьому разі не перейде в якість. Будь-яка інформація трансформуватиметься в головах людей у що завгодно, навіть у свою протилежність. Бо не новини коректують уявлення людей про реальність, а їхнє уявлення про цю реальність коректує сприйняття ними новин.

Обробка людиною інформації, що їй надходить, та вибудовування власної картини світу відбувається на підставі суб’єктивних підходів. Зміст засвоюваної інформації залежить від того, які фільтри сприйняття існують у людини і як вони працюють. Фільтри сприйняття — це унікальні ідеї, досвід, переконання і мова, які формують модель реальності, картину світу кожної конкретної людини. Фільтри сприйняття можуть бути охарактеризовані як «захисний бар’єр свідомості».

Приймаючи рішення, ми зазвичай спираємося на інформацію, яку вважаємо достовірною. Нас завжди в чомусь намагаються переконати — в політиці чи економіці, в правилах етики або релігійних поглядах, в питаннях освіти, принципах виховання, в юриспруденції чи маркетингу. Такі спроби формування нашої думки неминучі. Але деякі спроби виявляються ефективнішими, хоча самі по собі вони не гірші й не кращі від інших. У нас немає часу перевіряти достовірність кожного повідомлення із загального інформаційного потоку. Ярлики «хороше» або «погане» повідомлення ми чіпляємо на них самі, залежно від їхнього змісту. Коли інформація нам подобається, ми охоче приймаємо це повідомлення, а коли не подобається — ставимо захисні фільтри і називаємо цю інформацію пропагандою.

Т. Лірі, М. Стюарт та ін.
«Технології зміни свідомості в деструктивних культах»

Фільтри сприйняття неможливо змінити за допомогою простого інформування. Люди автоматично, не усвідомлюючи цього, фільтрують інформацію на вході таким чином, щоб вона не завдала шкоди їхнім сталим уявленням про дійсність.

У цьому процесі вбудовування — причина психологічних феноменів домислювання бажаного до дійсного та ігнорування очевидних, але неприйнятних для людини відомостей. Якщо з дитинства людині і вдома, і в школі постійно розповідали жахи про «бандерівців» і добрі казочки про «вірних ленінців», у неї практично немає шансу вирватися з полону стереотипів, тож уже дорослою вона без будь-яких застережень віритиме в «укропів-карателів» і «фашистів-правосєків» та «братній російський народ». Жодні логічні аргументи не діятимуть, а повідомлення про реальні події, які мали б зруйнувати ці хибні уявлення, ігноруватимуться та сприйматимуться як «брехня та пропаганда».

Війна на сході триває і в ментальному вимірі. Називати це інформаційною війною — хибне спрощення. Україна, українська державницька ідеологія зустріла на сході (і не тільки) спротив ще радянських стереотипів та переконань, спротив ще тогочасної ідеології. За 23 роки незалежності України не знайшлось нікого з політиків, хто відважився б почати системну руйнацію радянських міфів, в першу чергу — на Донбасі й у Криму. Натомість російські спеціалісти активно підтримували та розповсюджували ідеологію СРСР у цих регіонах.

Тому тільки «посиленням та поглибленням» інформаційної роботи проблему просування української ідеології на сході вирішити неможливо. Міняти уявлення людей мають не журналісти й політики, а соціальні інженери, при чому за масштабними державними програмами. Доки цього не станеться, міфи з підсвідомості кластимуть на лопатки новини з реального життя, якщо вони суперечитимуть міфічному світу в головах у людей. 

Наталя ІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»