ДАТА

Минуло 110 років з дня народження державного діяча Леоніда Корнійця

До того маловідомий Леонід Корнієць зробив стрімку службову кар’єру від працівника районного рівня до Голови Ради Народних Комісарів Української РСР. Він очолював уряд республіки протягом майже п’яти років (28.07.1939 — 05.02.1944) у неспокійний передвоєнний період та в часи воєнного лихоліття. 

Мрія, що не збулася

Народився у 1901 р. в м. Бобринець Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Юнак, маючи великий потяг до знань, узимку оволодівав основами наук, а влітку наймитував чорноробом у сільських багатіїв та кустарів, заробляючи гроші на навчання. Закінчив церковно-парафіяльну школу, чотирикласне початкове училище, п’ятий клас гімназії, профтехнікум. Після закінчення навчання восени 1922 року Леоніда призвали до лав Червоної армії, де у стрілецькому полку другої Кавказької дивізії передавав свої знання ровесникам — відбував службу помічником учителя. Водночас один рік навчався в Бакинському політехнічному інституті. За три роки служби змужнів, загартувався його характер і визначилися життєві принципи. У червні 1924 р. був прийнятий до лав РКП(б).

Після демобілізації у квітні 1925 р. Леонід Корнієць працював завідувачем районного Будинку селянина, згодом — відділу народної освіти Братського райвиконкому. В жовтні 1927 р. був призначений завідувачем школи селянської молоді у м. Братське, у вересні 1928 р. — сільськогосподарської профшколи у Єлизаветграді. Леонід, маючи певний досвід, віддавав свої знання підготовці кадрів для сільського господарства, де відбувалися значні перетворення і відчувалася велика потреба у кваліфікованих спеціалістах. Але його мрії щодо педагогічної діяльності не судилося здійснитися.

У 1929 р. його направляють на радянську і партійну роботу. Працює інспектором народної освіти Єлизаветградської міськради, заступником голови Новопразького райвиконкому на Дніпропетровщині. Із червня 1931 р. понад два роки працював завідувачем оргвідділу Новопразького райкому КП(б)У, згодом був обраний другим секретарем Долинського райкому партії. Від грудня 1936 р. очолював Магдалинівський райком, через рік виконував обов’язки першого секретаря Мелітопольського райкому КП(б)У на Дніпропетровщині. У лютому 1938 р. Леонід Корнієць піднімається службовими щаблями на обласний рівень. За рекомендацією Дем’яна Коротченка, який щойно був призначений головою уряду УРСР, його обирають другим секретарем Дніпропетровського обкому КП(б)У. За минулі роки Леонід Романович набув досвіду, добре знався на питаннях сільського господарства, радянської і партійної роботи, умів працювати з кадрами на місцях, з робітниками і колгоспниками, мав у них авторитет.

На чолі уряду

У 1938 р. його обрали депутатом Верховної Ради Української РСР, а в липні того  ж року на сесії першого скликання — Головою Президії ВР. Через рік, на виконання рішення пленуму ЦК КП(б)У указом Президії ВР УРСР від 28 липня 1939 р. Леоніда Корнійця призначено Головою Ради Народних Комісарів Української РСР. Йому ще не виповнилося 38 років. Він вписався в середовище керівників УРСР, яке сформувалося перед війною. Такому швидкому просуванню зобов’язаний не тільки протекції Коротченка, своїм організаторським здібностям, а й штучно створеному вакууму керівних кадрів республіки внаслідок репресій попередніх років. Уряд, очолюваний Корнійцем, напружено працював над вирішенням економічних і соціальних питань, що виникали в житті республіки у передвоєнні роки. Третій п’ятирічний план (1938-1942 рр.) мав стати важливим етапом у розвитку продуктивних сил. В УРСР зроблений новий крок в індустріалізації, в 1940 р. 92% продукції промисловості вироблялося на нових і реконструйованих підприємствах, проведені належні заходи в галузі сільського гоподарства, покращилась робота колгоспів і радгоспів. Зрослі масштаби виробництва, специфічні проблеми його розвитку, зумовлені загрозою війни, вимагали від уряду республіки враховувати і те, що значний промисловий потенціал республіки повинен працювати на потреби оборони.

У діяльності Раднаркому УРСР виник ще один важливий напрямок, пов’язаний з прийняттям Західної України до складу УРСР (15.11.1939 р.). Одним з перших перетворень у народному господарстві цього регіону була націоналізація промислових підприємств, кооперування дрібних виробників, розподіл землі між найбіднішими селянами, колективізація і створення радгоспів. Відповідно до постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про план народного господарства західних областей на 1940 рік», підписаної Л. Корнійцем і М. Хрущовим, розгорнулася робота в основних галузях, зокрема в нафтовій і газовій промисловості. Раднарком УРСР ухвалює рішення про фінансування економічних і соціальних заходів у новоутворених областях, реорганізацію народної освіти, про розгортання мережі лікарень і аптек, розвиток культурно-освітньої сфери тощо. Цей процес тривав і в приєднаних до складу УРСР у 1940 р. північній Буковині та частині Бессарабії і згодом у Закарпатті. Українська РСР — найбільша після Російської Федерації республіка, мала в той час населення 41,3 млн осіб, територію 533,3 тис. кв. км, розвинене багатогалузеве промислове і сільськогосподарське виробництво та була основною вугільно-металургійною базою країни.

Зліва направо: Михайло Гречуха, Леонід Корнієць, Олександр Богомолець на XII сесії Верховної Ради СРСР (серпень 1939 р.) Фото воєнних років із сімейного архіву

Воєнне лихоліття

Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз в житті республіки, як і всієї країни, стався крутий поворот — усю роботу негайно і швидко перебудовано на воєнний лад. У період тимчасової окупації території України діяльність центральних органів державної влади не припинялась. Раднарком, наркомати, значно скоротивши свій апарат, продовжували функціонувати, всі сили і ресурси були спрямовані для виконання завдань організації боротьби українського народу проти фашистських загарбників і згодом — підготовки до відновлення діяльності органів радянської влади у визволених районах. Вони кілька разів змінювали місце розташування: пересувалися на схід — до Харкова, Ворошиловграда, Саратова, Москви, а потім у зворотному напрямку, на захід. У роки війни Леонід Корнієць, перебуваючи на посаді голови уряду, одночасно виконував важливі державні і партійні завдання. Був одним із організаторів евакуації на схід промисловості республіки. Зокрема як уповноважений Державного комітету оборони СРСР особисто відповідав за перебазування заводів Запоріжжя. У серпні 1941 р. фашистські війська вийшли на правий берег Дніпра і обстрілювали місто. Червона армія 45 діб утримувала лівобережжя. За цей час тільки із заводу «Запоріжсталь» було вивезено 9600 вагонів найціннішого устаткування, яким потім обладнали Магнітогорський металургійний комбінат. У вкрай важких умовах проходила масова евакуація з України матеріальних цінностей, які доводилось у буквальному розумінні вихоплювати з вогню, вантажити і перевозити під безперервним бомбардуванням і артилерійським обстрілом. Вона тривала 4,5 місяця і в основному завершилася до грудня 1941 р. Попри величезні труднощі вивезено і введено в дію на нових місцях майже 550 великих підприємств. Л. Корнієць був членом військових рад Південного, Північно-Кавказького, Воронезького фронтів, військ Чорноморської групи. Проводив значну роботу щодо забезпечення діючої армії зброєю, боєприпасами, матеріально-технічними засобами. Входив до складу і керував роботою нелегального ЦК КП(б)У, створеного 02.10.1942 р. за постановою політбюро ЦК ВКП(б) для розгортання партизанської та підпільної боротьби на окупованій території України.

Час відродження

Початок визволення території республіки від німецької окупації збігся з 25-річчям проголошення радянської влади в Україні. 25.12.1942 р. у Москві, в Колонному залі Будинку спілок, Голова РНК УРСР виступив з доповіддю на урочистому зібранні, присвяченому цій події, в якій зробив наголос на те, що: «Не вперше свободолюбивий український народ піднявся на священну Вітчизняну війну, не вперше він перемагає труднощі і тягар боротьби. Ми стійко віримо в нашу перемогу і ми переможемо в цій боротьбі». Уряд ще заздалегідь, перебуваючи в евакуації, планував заходи щодо відродження економіки і життя республіки. Про це свідчить підписана 28.12.1942 р. Л. Корнійцем постанова «Про заходи по підготовці промисловості будівельних матеріалів УРСР до відновлюваних робіт в областях і районах, що визволяються від німецьких загарбників, та забезпеченню народного господарства будівельними матеріалами», у лютому 1943 р. прийнято рішення про відновлення роботи шкіл у районах республіки, визволених від окупації, у березні було підписано постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У про організацію Центральної комісії з питань допомоги пораненим і хворим бійцям і командирам Червоної армії. У вересні 1943 р. відбувся переїзд з Москви до Харкова Президії ВР УРСР, РНК УРСР, ЦК КП(б)У, низки наркоматів і центральних організацій республіки, а 10-15 січня 1944 р. — до столиці України Києва. Леонід Корнієць неодноразово відвідував визволені від окупації райони України для організації роботи партійних і радянських органів, налагодження народного господарства, роботи соціально-культурних закладів тощо. Він і Голова Президії Верховної Ради УРСР Михайло Гречуха наприкінці січня 1943 року разом з передовими радянськими частинами прибули у Ворошиловградську область і провели у Міловському районі нараду. Часто було так: на околицях ще точилися бої, рвалися поблизу ворожі снаряди і бомби, а виконкоми місцевих рад збирали населення, щоб ремонтувати будівлі, дороги, будувати мости, налагоджувати життя. Але Сталіну Корнієць чимось не підійшов, і в лютому 1944 р. уряд УРСР очолив перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов. З метою, як офіційно пояснювалося, зосередження управління відбудовними процесами. Таке поєднання функцій тривало до 1947 р. Л. Корнієць став першим заступником Голови РНК УРСР (з 1946 р. — Ради Міністрів УРСР), як і раніше, ніс основну відповідальність за роботу уряду.

Коли у 1953 р. М. Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, Л. Корнієць перейшов працювати до Москви, де обіймав відповідальні міністерські посади у союзному уряді. Він брав активну участь у роботі вищих партійних і державних органів, тривалий час був членом ЦК КПРС і ЦК Компартії України, депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. За видатні заслуги перед Батьківщиною нагороджений багатьма орденами і медалями СРСР. Помер 29 травня 1969 року.

Леонід Романович Корнієць багато сил і енергії віддав соціально-економічному розвитку України, організації боротьби українського народу з німецько-фашистськими загарбниками, зробив значний внесок у відбудову народного господарства в післявоєнні роки. Він був вимогливий  і принциповий до себе і підлеглих, простий і скромний у житті, чуйний до людей. Ці якості цінували всі, хто з ним працював і хто його знав. Його діяння залишились в історичній пам’яті України.