Нещодавно пізно ввечері подорожував по українських телеканалах в надії знайти щось цікаве. Чергове натискання на кнопку — і на екрані молодий кудлатий чоловік з трояндою в зубах підбирається до тітоньки, яка спить. За кілька секунд стало ясно — аби ще раз освідчитися у своєму шаленому коханні.
Тітонька набагато старша за нього, і я її впізнаю: це актриса, котра грає головну роль залізного полковника, керівника вигаданої Федеральної експертної служби в російському серіалі «Слід». Бачив кілька епізодів цієї професійно зробленої стандартної тележуйки. Як і в американському серіалі «Касл», жінка-керівниця-ас з двома помічниками розкриває в кожній серії кривавий злочин.
Як амур наплював у душу героїні
Герої! «Наші!» Тому, може, і назву організації, в якій працюють сищики, сценаристи таку придумали: ФЕС, щоб з ФСБ співзвучність була і позитивні емоції до останньої підсвідомо виникали. Також на відміну від Бекет, американської колеги, в якої тривалий роман з письменником, Галина живе тільки роботою — на все інше бракує часу. Спочатку навіть вирішив, побачивши ті амури, що це інший серіал. Але це був «Слід». Любовна сцена здалася схожою на пародію, тож зачепився і ось що побачив далі.
З’ясувалося, що героїня у відпустці, а її мушкетери розслідують справу про вбивство жінки, якій медики-косметологи допомагали позбутися зайвої ваги. Стався злочин, як я зрозумів, в лікувальному закладі, де в пацієнток вирізали зайвий жир та давали препарати, від яких зникали зморшки. І от пінкертони-слідчі відправляють сюди ніби для омолодження сестру загиблої. Звідти ця розвідниця потрапляє у підпільний лікувальний позаміський центр, яким керує лиходій — дядько коханця нашої не такої вже й залізної начальниці. Коханець, невдовзі стає зрозуміло, теж злочинець.
Що ж роблять ті нехороші люди? З вирізаного жиру — без дозволу! — виготовляють лікувальні косметичні препарати. А мусили б, як сказано, його утилізовувати. Та це ще квіточки! Є й ягідки. В косметику мерзотники додають речовини, котрі можна вилучити з тіла людини, тільки вбивши її. Коли пані полковник дізнається про це, вона вирішує сама розібратися зі спокусником, якому віддала серце і виснажене роботою тіло (яке, до речі, теж омолоджувала злодійським зіллям, подарованим коханцем).
Галя спритно кайданками прикріплює до батареї парового опалення вірного колегу-помічника та ще одного слідчого з Інтерполу. Забирає зброю в підлеглого і, погрожуючи нею, змушує кривдника-спокусника вказати місце розташування підпільної лабораторії. Патлатий хлопець благає відпустити його в обмін на те, що він здасть дядю і покаже лабораторію, та де там! Однак героїню просто заманили в пастку. І от вона лежить, прив’язана до якоїсь дошки, а злочинці пакують у валізи «зелень», готуючись втекти, та явно не налаштовані залишити у живих такого свідка. Проте вийти з приміщення не виходить, бо хтось зачинив двері та ллє під них бензин. Глядачеві ясно — це сестра вбитої чинить свій суд, зрозумівши, хто вбивці.
Та не лякайтесь за Галю: як тільки зайнялося полум’я, одразу приїхали, мабуть, не дуже вправно прикуті слідчі, щоб визволити начальницю і пов’язати кого слід. Під час арешту помічник героїні каже кудлатому молодику, що застрелив би його, якби впала хоч одна волосина з голови начальниці. Каже з лютою ненавистю, та й вона не приховує емоцій: злочинець має відповісти за все. В душу ж жіночу наплював, покидьок! Даруйте, що переказую всю цю маячню, потерпіть ще трохи!
Оперативник бреше, але колег це влаштовує
Далі ми вже в конторі, тобто в ФЕС. Героїня дивиться документи та дізнається, що пацієнтами того «доктора Менгле» були, ну, ви розумієте хто! Навіть дружина самого заступника міністра! Слідчим ясно: справу через таких свідків-клієнтів спустять на гальмах. Так усе і стається. Дядю забирає Інтерпол, а в дорозі з машиною «випадково» трапляється аварія зі смертельним для злочинця результатом. Коханця наказують випустити, бо виконавця злочину встановлено і справу розкрито, а далі копати нагорі не хочуть. Це, з одного боку, добре, бо про розваги Галини вищі начальники не довідаються, як і про її дурні вчинки при викритті бандитів, продиктовані бажанням помститися. У керівника ФЕС не буде неприємностей. Але, з другого боку, погано, що злочинця не покарано! Автори стрічки не можуть стерпіти такої несправедливості.
Наступний епізод — монолог чоловіка жінки, яку вбили. Він страждає через те, що спільник-племінник не отримав по заслугах. Дуже страждає. Чиїсь жіночі руки в цей час вправно і ніжно роблять чоловікові масаж м’язів шиї і плечей, намагаючись заспокоїти бідолаху. Я мислю примітивно, думаю, що це сестра вбитої, яка готова замінити її в будь-якій іпостасі, прийнятній для нещасного чоловіка.
Та ні!.. І ось — фортисимо! — ми вже бачимо мертвим лиходія! Він лежить на підлозі обличчям униз, а довкруж — коло з коробочок з «тими» косметичними препаратами.
Утрьох слідаки з ФЕС оглядають місце злочину. Вбитому спочатку дали по голові, а потім задушили. Не зашморгом чи іншими знайомими глядачам детективних стрічок способами, а вливаючи в горло косметичну речовину з людським жиром. Навіть найтугодумніший глядач розуміє: це вчинив чоловік убитої жінки. І другий помічник пані полковника каже, що той чоловік — найімовірніший підозрюваний. Та його товариш глухим голосом, який віддзеркалює внутрішню боротьбу між законом і беззаконням в серці чи душі слідчого, заперечує: «У чоловіка беззаперечне алібі. Я був у нього, коли стався злочин. Ходив вибачитися за те, що ми його підозрювали, а потім забалакалися і просиділи весь вечір».
Сивий оперативник явно бреше, але колег це влаштовує. Зло покарано. «Наші» перемогли! А нерозкрита справа, ну, буде ще одна, або на когось убивство можна й повісити. Таке життя...
Вважаючи, що тепер почуття справедливості в глядачів теж задоволено, творці серіалу ставлять крапку. Кінець.
Що маємо в сухому залишку?
Спробу вбивства (підпал лабораторії). Садистське вбивство. Фальшиве свідчення правоохоронця...За версією авторів стрічки, це прийнятні та допустимі схеми покарання «поганих хлопців». Та хай їм грець, тим авторам. Біда в тому, що вони навіюють глядачам модель поведінки, алгоритм дій, який не має жодного стосунку до норм правової держави, пропагують, по суті, філософію, що виправдовує самосуд, порушення закону, філософію, за якою мета робить прийнятними будь-які засоби.
Це відбувається попри те, чи думали творці серіалу про такі речі чи ні, ставили таке за мету чи ні, та є типовим прикладом того правового нігілізму, який царює в головах.
І не тільки творців серіалів та їхніх вигаданих персонажів. Записую різні ефірні ляпи. Є серед них і такий: в інтерв’ю про стан українських доріг міліцейський генерал пояснює, що коли б з коштів, виділених на ремонт тих доріг, крали, ну лише 30%, — усе в нас було б нормально. Тобто вкрасти до 30%, на думку правоохоронця, нормально! Спробуйте з трьох разів вгадати, як відреагував на цю заяву журналіст. Правильно: ніяк.
Попри те, що комерціалізація ТБ свідомо відкинула через недостатню рейтинговість від трійці його класичних функцій — інформувати, розважати, просвітницьку — та нікуди не поділася. А от який вплив чинить на глядачів — то вже інше питання, відповідь на яке красномовно дає кримінальна хроніка.
Хоч дедалі частіше чуєш від телевізійників, мовляв, телебачення — просто бізнес, це не так. За браку соціальної відповідальності у мовців за своє слово, за зміст контенту цей бізнес стає шкідливим і небезпечним для суспільства, зокрема й тим, що заважає, м’яко кажучи, побудові правової держави. Й будь-які ефірні мантри політиків про європейський вибір тієї шкоди не зменшать.
Олександр МАКАРСЬКИЙ,член громадської ради Національної ради з питань телебачення і радіомовлення для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+