Після поїздки на ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (НЗФ) я по-особливому почав поважати металургів, які нещодавно відзначили професійне свято. І не лише тому, що працівники цієї мужньої професії люблять свою нелегку роботу, що вони є людьми з високими моральними принципами, непохитною волею, сильні духом та тілом. Металургія була й залишається тим фундаментом, на базі якого створюються передумови для розвитку промислового потенціалу країни, забезпечується її економічний ріст та вирішуються соціальні питання. А ще металурги є людьми чесними, відвертими, з глибоким відчуттям справедливості та добра.
За того хлопця
І «феросплавний» це підтвердив: завод нині живе особливим життям прифронтової Дніпропетровщини. Здавалося б, російськомовний Нікополь повинен якось утримуватися від оцінок подій, що відбуваються в сусідній Донецькій області. Але металурги вже з перших днів сепаратистських хвилювань на Донбасі жорстко їх засудили. Більше того, НЗФ направив на схід близько сотні своїх добровольців-робітників, які й досі воюють з терористами.
— У зоні бойових дій у нас фактично перебуває цілий цех, — говорить голова правління, генеральний директор ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» Володимир Куцін. — Список цих хлопців у мене постійно лежить на столі — справжні чоловіки. А краще — мужики! Від слова «мужні». Багатьох добровольців знаю особисто і, як і весь колектив, дуже за них переживаю. Заводчани підтримують постійний зв’язок із нікопольськими вояками. Більше того, у колективі було прийнято рішення не набирати нових робітників замість тимчасово вибулих: у бригадах, де є «атовці», вирішили працювати і за «того хлопця». Причому ніхто й нікого до цього не примушував. За відсутнім робітником зберігається його робоче місце, зарплата, інші виплати. На День металурга, наприклад, колектив вирішив не проводити ніяких урочистостей і зекономлені від цього кошти (а це — приблизно 200 тисяч гривень) покласти на картки мобілізованим.
На щастя, усі добровольці з «феросплавного» — живі та здорові. Але серед загиблих на сході вояків-десантників з Дніпропетровщини було все ж таки троє мешканців Нікополя. У заводських організаціях десантників та афганців їх добре знають, а тому віддали загиблим достойну шану. Окрім того, ці організації звернулися до адміністрації підприємства з проханням «переорієнтувати» заводський цех з виробництва трикотажу на певний час на продукцію для військових. «Давайте, — запропонували десантники та афганці, — для наших хлопців виготовимо по кілька комплектів білизни. На фронті вона потрібна, але найголовніше — нікопольці відчують, що про них пам’ятають, про них турбується завод».
— Мене така колективна згуртованість та патріотизм радують, — в голосі Володимира Семеновича звучить гордість. — Коли працівниці головної бухгалтерії заводу прийшли одного дня на роботу у вишиванках, висловивши у такий спосіб своє громадянське ставлення до зміцнення української державності, я навіть розчулився. І що цікаво, чоловіки одразу ж зробили крок у відповідь: вони почепили на всі автомобілі прапорці з національною символікою. Окрім того, заводчани постійно проводять благодійні акції, збираючи одяг, продукти харчування для армії, переселенців. І все це — від чистого серця. З такими людьми можна гори зрушити.
Трудове суперництво
Патріотичні пориви заводчан позитивно впливають на роботу колективу в цілому. Після надскладних 2012 та 2013 років, коли на порядку денному стояло навіть питання закриття заводу, НЗФ зробив неможливе — виборов справедливу ціну на електроенергію.
— Наше підприємство — енерговитратне, — згадує той час генеральний директор заводу. — Більш як 30% у собівартості продукції становить електроенергія, тарифи на яку упродовж останніх 5-7 років зростають приблизно на 25-30% на рік. Тому наш феросилікомарганець — сплав марганцю, кремнію та заліза, який використовується в металургії для виробництва сталі, став неконкурентоспроможним на ринку. Попри те, що ми виробляємо 18% світового обсягу цієї продукції і посідаємо перше місце в світі серед подібних підприємств. А ще — відправляємо її до 60 країн світу. Лише коли ситуація дійшла критичної точки, ми нарешті «достукалися» до свідомості чиновників: Кабмін прийняв рішення встановити для заводу економічно об∂рунтований тариф на електроенергію.
Цікава деталь: добившись установлення такого тарифу, підприємство не «розхолодилося». Падіння виробництва навпаки змобілізувало колектив. У Нікополі тепер бережливо ставляться до усього, що може сприяти стабільній роботі підприємства. Переживши важкі часи, металурги розгорнули справжній рух за економію енергоресурсів. Володимир Куцін назвав його трудовим суперництвом.
— Я 15 років керую заводом, добре вже вивчив психологію кожного працівника: всі хочуть мати гарантовану роботу і достойну зарплатню. І це прагнення потрібно підтримати стимулами. Пригадую, підійшов якось до мене в цеху плавильник. Запитує, коли заробітну плату на заводі будуть підвищувати. Я йому у відповідь: «Феросплавний — не бюджетна організація. Гроші на прибавку до зарплати потрібно заробити: більше виготовити продукції, дорожче продати, зекономити на чомусь». Робітник почухав потилицю та й каже, що все це він добре розуміє. Але чому його зарплата становить 5 тисяч гривень на місяць, а сусіда, який працює біля іншої печі, поруч — 8?
Почали розбиратися: виявляється, працюють дві плавильні печі і один плавильний агрегат нічим не відрізняється від іншого. Їхня робота регламентується певними витратними нормами на виплавку однієї тонни феросплавів. Але робітник, який скаржився на малу зарплату, витрачав на виробництво одиниці продукції 30% електроенергії, а на сусідній печі — лише 27-28%. 3-2% економії — ніби цифра й невелика. Але в масштабах заводу, який споживає за місяць 250 мільйонів кіловат-годин, вона виливається у велику суму.
— Якщо сусід може економити електроенергію, отже і ви теж, — роблю висновок. — Плавильник замислився. І згодом я побачив, що на всіх 16 плавильних печах (нині з них працює 10) виробничі показники почали вирівнюватися. Від слів про економію завод перейшов до дій. Паралельно поліпшилася й екологія. Щороку на екологічні заходи ми витрачаємо близько 150 мільйонів гривень. За викидами пилу, газу, води, твердих відходів ми нині відповідаємо всім світовим стандартам.
Бюджетно-соціально формуючі
Від такої роботи підприємства, що формує бюджет міста (НЗФ заповнює його майже на третину), добре і Нікополю. Мерія навіть просить іноді керівництво «феросплавного» на день-два раніше сплатити податки, аби виплатити вчасно заробітну плату лікарям, вчителям та іншим бюджетникам.
— Окрім того, — додає Володимир Куцін, — ми допомагаємо місту у вирішенні транспортних питань, ремонті доріг, забезпеченні комунальників снігоприбиральною технікою взимку. Підприємство оздоровлює дітей городян влітку у Скадовському оздоровчому таборі на березі Чорного моря. За власні кошти утримуємо спортивний комплекс «Електрометалург», медико-санітарну частину, інші соціальні об’єкти, якими користуються жителі міста. Бо НЗФ — це сам Нікополь: на підприємстві працює 6000 робітників, а, отже, кожна міська сім’я практично має стосунок до «феросплавного».
До речі, за рівнем заробітної плати завод входить до трійки лідерів за цим показником серед підприємств гірничо-металургійного комплексу не лише Дніпропетровської області. Нині працівники «феросплавного» отримують в середньому по 6,5 тисячі гривень на місяць, а плавильники — понад 10 тисяч гривень. 16-го ж числа кожного місяця завод виплачує робітникам ще й «надбавку Коломойського» — 20%. Четвертий місяць поспіль!
А ще у НЗФ готуються сьогодні до проведення в Україні 2015 року конгресу INFACON XIV. Подібні міжнародні заходи проводяться за ініціативи Асоціації виробників феросплавів FARA, Південно-Африканського інституту гірської справи та металургії SAIMM та Національного інституту металургії MINTEK у Південній Африці з 1974 року.
Штаб-квартира INFACON, до речі, розташована в Йоханнесбурзі, перлині ПАР. Останній конгрес — 2010-го — пройшов у Фінляндії. У ньому вперше брали участь представники країн колишнього СРСР, у т.ч. Україна. ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» зробив багато, аби такий представницький форум відбувся в нашій країні, обійшовши Норвегію, ПАР, Китай. Безперечно, право провести конгрес у себе — це визнання високого авторитету українських феросплавних заводів (окрім Нікополя, вони ще працюють у Запоріжжі та Стаханові), чия продукція багато років посідає провідні позиції на світовому ринку, а також визнання великого наукового потенціалу нашої країни, висока оцінка роботи вітчизняних інженерів та вчених.
Ми в Google+