Як відомо, завдяки зусиллям Президента України, волонтерів, громадських об’єднань, всієї української спільноти 27 грудня і 24 січня з ворожого полону з ОРДЛО повернулося 74 українці. Серед них — кіборги, бійці, які брали участь в АТО, громадські активісти й волонтери. Цим людям випала нелегка доля бранців проросійських найманців. Держава прийняла рішення виплатити їм грошову компенсацію по 100 тисяч гривень. Як це відбуватиметься, розповів журналістові «УК» заступник голови Державної служби у справах ветеранів і учасників АТО Вячеслав МАРЧЕНКО.
— Постановою КМУ № 38 від 31.01.2018 «Деякі питання соціальної підтримки осіб, звільнених з полону» визначено порядок виплати одноразової грошової допомоги розміром 100 тисяч гривень. Нагадаю ці люди мають протягом шести місяців з моменту звільнення звернутися із заявою до управління соцзахисту населення за місцем постійної чи тимчасової реєстрації. До заяви додається копія документа, що посвідчує особу, чи посвідчення особи без громадянства, копія довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків. Особи, внесені до списку, сформованого СБУ, отримають компенсацію за перебування в полоні.
УК: Чи не кожен з тих, хто повернувся, не має ані паспорта, ані військового квитка. Який алгоритм поновлення документів?
— Фактично у всіх, хто повернувся з ворожої неволі, є проблеми — однакові й індивідуальні. Служба розробила спеціальну анкету і провела зустріч із 16 звільненими, які перебували на лікуванні в Центральному військовому шпиталі. Кожен з них заповнив анкету. На основі цих даних у службі розробили «дорожню карту» під потреби кожного з них. У ній зокрема покроково розписано, як відновити паспорт, військовий квиток, посвідчення водія. А також куди звертатися і які документи подавати для санаторно-курортного лікування, психологічної реабілітації. Крім такої «дорожньої карти», кожен із бійців отримав ще й брошуру «Пам’ятка учасника АТО», з інформацією про права, пільги, гарантовані державою учасникам бойових дій. З усіма, хто завершив лікування у шпиталі і поїхав додому чи до військової частини, ми здзвонилися. У госпіталі перебувало 16 бійців, решта лікувалася у «Феофанії», хтось у госпіталі МВС, були й такі, що відмовилися від лікування і поїхали відразу додому.
УК: Комусь зі звільнених бійців вдалося наблизитися до фіналу відновлення документів?
— Цей процес тривалий. До того ж їм видаватимуть паспорти нового зразка — ID-картку, на виготовлення і видачу якого нині потрібно понад місяць. Головне — їх не кинули. Роз’яснено, куди звертатися. Представники служби в областях отримали доручення супроводжувати цих людей у подальшому. На них покладено завдання: у разі виникнення проблем допомагати методично чи через контакт із місцевими органами влади. Працівники територіальних органів Державної служби — це ветерани: афганці або атовці, через це байдужого ставлення тут бійці не зустрінуть.
Від держави цей процес контролює офіс уповноваженого Президента з питань реабілітації учасників АТО, які зазнали поранень, контузії, каліцтва або інших захворювань під час участі в антитерористичній операції. Анкети решті визволених з полону вручатимуть із цієї структури, після чого люди так само потраплять під опіку нашого відомства. Окрім особистого прийому, листів, ми опрацьовуємо й електронні звернення, які надходять на адресу служби.
УК: У перші дні перебування звільнених на мирній території їхньому фізичному і психологічному стану надавали посилену увагу. Нині вони роз’їхалися по областях. На цьому їхня реабілітація завершилася?
— Система супроводу українського військовослужбовця вийшла на етап удосконалення. З’явилися військові психологи, які пройшли тренінги з фахівцями з країн НАТО. За кордоном є таке поняття, як «особа, яка перебувала в ізоляції». Йдеться не лише про полонених, а й тих, хто був в оточенні. Це і пілоти збитих літаків, яким, рятуючись, довелося плисти на плоту чи добиратися до своїх через ворожу територію. Прийнято вважати, що такі особи потребують особливого ставлення і роботи психолога з ними. Визволені з полону отримали первинну допомогу військового психолога. Вторинну допомогу надаватимуть за стандартами, які застосовуються до учасників бойових дій. Психологічна реабілітація в Україні добровільна. Служба взяла на себе зобов’язання сприяти першочерговому проходженню реабілітації осіб, звільнених з полону.
До. Під час. Після.
УК: Чи достатньо для цього засобів?
— Органи соціального захисту населення формують списки охочих отримати послугу. На сьогодні в Україні понад 320 тисяч учасників АТО, які отримали посвідчення УБД. В органах соцзахисту зареєструвалися приблизно 52%, з них не так багато виявили бажання пройти психологічну реабілітацію. Торік коштів вистачило на 42% потреби. На жаль, не всі охочі через брак коштів можуть потрапити на реабілітацію. Якщо людина пише заяву цього року, то на реабілітацію потрапить наступного. Насправді проблема в активності людей. У Києві і області найбільша черга таких, майже 20 тисяч осіб. А є області, які на 100% задовольняють потреби.
От і нині частина звільнених з полону виявила бажання залишитися на реабілітацію в Києві. Хоча якщо людина з нині окупованої частини України, то вона має звернутися до ВЦА Донецької або Луганської області і там отримати допомогу, тимчасове житло — людина залишається під опікою місцевої адміністрації. Лише з власного бажання людина не може отримати житло в столиці, для цього мають бути підстави. Є місцева влада, є служба, треба звертатися до офіційних представників, а не йти до волонтерів і кричати «зрада!». У таких випадках я запитую: з ким ти спілкувався, що тобі порадили, в чому відмовили? Якщо людина не може відповісти, то її поведінку вважаю популізмом.
УК: Які зміни відбулися в процедурі забезпечення УБД психологічною реабілітацією і санаторно-курортним лікуванням?
— Повноваження, які раніше виконувала наша служба, нині покладено на органи соціального захисту населення за місцем реєстрації людини. Щоб стати на облік для отримання санаторно-курортного лікування, особа має подати заяву, медичну довідку лікувальної установи форми № 070/о, копію посвідчення учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни, військового квитка (за наявності) та документа, що підтверджує безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення. Органи соціального захисту населення та особи укладають договір у трьох примірниках (один для органу соціального захисту населення, другий — для санаторно-курортного закладу, третій — для людини). Така сама формула отримання психологічної реабілітації — на підставі тристоронніх договорів. До речі, на сайті нашої служби в розділі «Дорожні карти» чітко виписано порядок надання цих послуг.
Разом із тим, через брак національних стандартів надання таких послуг у кожному закладі їх надають по-своєму. У світі існує три базові стандарти психологічної реабілітації військових: європейська, американська і канадська. Щоб Україна могла отримувати фінансову і методичну допомогу, маємо обрати для себе один із цих стандартів. На жаль, нині урядові постанови визначають лише порядки використання коштів на відповідну бюджетну програму та організації процесу реабілітації без визначення конкретних стандартних методик, які застосовують фахівці-психологи. Тому й виходить, що у двох різних закладах працюють двоє висококласних спеціалістів, але роботу кожен виконує за своєю методикою,тож маємо різні відгуки про їхню роботу. Якщо людина хоче отримати допомогу за державною програмою, то хоч у який заклад вона потрапить, скрізь цю допомогу мають надавати за базовим стандартом.
І ще одне. Ми направляємо людину на психологічну реабілітацію без первинного тестування. Комусь професійна психологічна допомога взагалі не потрібна, комусь достатньо поїхати на риболовлю, комусь необхідна стандартна реабілітація, комусь — спеціалізована допомога нарколога чи психіатра. В ідеалі все має починатися задовго до потрапляння на поле бою. Людина приходить у військкомат з бажанням служити. Тут заводять особову справу, в яку заносять дані психологічних тестувань і додають результати таких тестувань після кожної ротації та перед звільненням. Після демобілізації ці документи має вивчити психолог, узагальнити. Ми йдемо до цього через втілення реформ.
УК: З власного досвіду перебування в зоні АТО як ви вважаєте: чи мають бути обов’язковими для бійців психологічна підготовка і реабілітація?
— У нашому батальйоні був свій військовий психолог. Важливу роль зіграло те, що це була не просто випускниця вишу: вона раніше служила кулеметницею в АТО. Перш ніж отримати доступ до зброї, бійці проходили тести. Не всі їх осилювали з першого разу. Було кілька тестувань під час служби. Клаптики мозаїки в кінцевому результаті склалися в повну картину психологічного стану бійця, яка згодом допомогла виявити рівень надання необхідної допомоги. Якщо говорити про полонених, то це обов’язково. Бо полон — не курорт. З усіма визволеними працювали психологи. Для тих, хто повертається з АТО, вона, на мою думку, має бути за бажанням. Але треба проводити роз’яснювальну роботу серед бійців, щоб охочих було якомога більше. Проходити реабілітацію треба обов’язково, якщо є бажання продовжити службу за контрактом. І це правильно. Є приклад роботи рятувальників Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Якщо людина брала участь у подоланні наслідків надзвичайної події, де були важко поранені або загиблі, вона обов’язково має пройти психологічну реабілітацію. Без цього її до служби не допустять. І все це контролюють так: є дві установи, у першій відбувається тестування психологічного стану, у другій — лікування. Після чого рятувальник повертається до першої установи для повторного тестування. Фактично перша оцінює роботу другої. В американській армії реабілітація обов’язкова для бійців, які брали участь у бойових діях. Інакше про кар’єру військового можна забути.
УК: Не підписані психологом документи доступу врятували когось із бійців від ворожої кулі?
— Цього з упевненістю я сказати не можу. На службу в добровольчі батальйони, де я й сам служив, приходили люди переважно з бойовим досвідом. Усі мали рекомендацію, сторонні люди сюди потрапити не мали змоги. Через це не було жодних непорозумінь між офіцером і рядовим, не було мародерів та «аватарів». Люди приходили вмотивовані.
Був такий показовий випадок: прийшов до нас замполіт старої школи і запитав про методи впливу. Я йому повідомив про найжорсткіший — позбавлення черги їхати на ротацію. І не менш жорстокий для тих, хто очікує на відправлення в АТО, — позбавлення на певний час права носити табельну зброю. Офіцер здивувався. У нас і молодші за віком, і старші бійці розуміли, навіщо одягли однострій. Нічев’ям ніхто не нудився. Зранку обов’язкова розминка: комусь до вподоби руханка на місці, а хтось вдягав бронежилета і біг три кілометри кросу зимовим лісом. Усе за власним бажанням.
УК: Прийнято за певну роботу отримувати преференції. Нині навколо теми пільг точаться різні балачки. Хотілося б почути вашу думку про це.
— Пільги — це шлях в нікуди. Держава має давати можливість, а не гроші. Започаткування власного бізнесу, освоєння професії, навчання. І не просто навчити і кинути напризволяще. Працевлаштувати і ще якийсь час супроводжувати. Чи допомогти скласти бізнес-план, звести з інвесторами, надати пільговий кредит. Проблему із земельними наділами, вважаю, також слід упорядкувати, щоб унеможливити спекулювання. Якщо людина справді має бажання господарювати на землі — дайте їй таку можливість. Коли у Франції починали розвивати морське фермерство, охочому пропонували спочатку пройти державні курси, вдало скласти іспити. Потім скласти бізнес-план. Після цього людина отримувала пільговий кредит.
Напевне, була б цікава формула: ветеран пише заяву з проханням видати йому одноразово певну суму з подальшою відмовою від пільг. Умова — гроші він має спрямувати на відкриття власної справи. Із прохача людина стає платником податку, вона хотітиме стабільності, а не розхитуватиме суспільний човен. Американці — морські піхотинці — служать за невелику зарплату, після служби держава їм гарантує навчання у виші або опанування обраної професії. У них багато пільг у вигляді можливостей.
УК: Є нарікання бійців про, на їхню думку, зловживання командирами становищем, винесення безпідставно їм доган зі штрафними санкціями.
— Українська армія 2014 — 2015 років відрізняється від нинішньої. Естонські експерти проводили анкетування бійців добровольчих батальйонів. Найперше, на що вони звернули увагу, — вищу освіту мали 55% бійців-добробатів, 30% мали одну дитину, половина від 30% — двох дітей. Ядро становили люди, в яких життя склалося і їм було що захищати. Скажімо, в «Айдарі» другу роту певний час очолював Євген Дикий, кандидат біологічних наук, він не служив в армії, навіть не проходив військової кафедри. Але мав авторитет серед бійців і уміння керувати. Зараз солдати мотивовані високими зарплатами. Якщо люди йдуть служити переважно за гроші, то й впливати на них ефективно можна лише фінансово.
Крім особового складу, чимало залежить від якостей командира. Під Горлівкою ми співпрацювали з одним із блокпостів. Там панував порядок доти, поки не змінили командира. З’явилися «аватари», недотримання дисципліни.
Після подій на Майдані ми разом з Товариством сприяння Україні розробили концепцію і втілили її в програму навчального центру. Інструкторами у ньому були офіцери з різних підрозділів ЗСУ. Щотижня випускали по 50 слухачів. Люди рвалися на фронт, тому підготовку вели в обмежені терміни. Цьому сприяла наша методика: усунули фізичну, стройову підготовку, вивчення статуту, наряди, бо харчувалися на аутсорсингу. Удар зробили на відпрацюванні тактики, медицини, мінної справи, топографії. Бойовий офіцер підрозділу «Альфа» за чотири години зумів донести слухачам знання про протитанкові ракети. Як результат, три знищених російських танки на полі бою. Завдання стояло не зробити за тиждень з курсанта солдата, а вберегти від загибелі у першому ж бою. Далі він швидко адаптувався до бойових умов та опановував військову справу. За інформацією певних структур, випускники нашого навчального центру мали найменший відсоток втрат.
Запитують, скількох ти вбив на війні? Не обов’язково убивати. Вберегти життя важливіше. Ми вели вночі корегувальників артилерійського вогню на визначену точку. Дорогою зустрілися з ворожою диверсійною групою. Розійшлися в кущах на відстані 5 метрів. Якби зав’язався бій, були б втрати, і завдання, найімовірніше, ми б не виконали. А коли дізналися результати роботи корегувальників — знищені 9 танків, які заправлялися під Горлівкою, — зраділи.
Ольга ПРОКОПЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Вячеслав МАРЧЕНКО. Народився 10 травня 1973 року в м. Миколаєві. У 1996 році закінчив Український державний морський технічний університет. У 2002 — 2005 рр. навчався в аспірантурі Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 1996 році проходив службу в органах внутрішніх справ України у Миколаївській області. Працював у комерційних підприємствах. 2014 — 2015 рр. — служба в органах внутрішніх справ України на Київщині, служба в зоні проведення АТО, заступник командира батальйону. Розпорядженням КМУ від 10 березня 2016 р. № 192-р призначений на посаду заступника голови Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО.
Ми в Google+