Як заманити молодого лікаря в зону АТО?

«У цьому році до нас на роботу прийшов тільки один молодий фахівець, травматолог. Щоправда, талановитий. Він і оперує, і прийом веде. Наш хлопець, місцевий, — розповідає головний лікар Новоайдарського районного територіального медичного об’єднання Ніна Торба. — Але лише один повернувся працювати, так би мовити, на малу батьківщину після навчання у виші. Хоч за цільовою програмою вступників було багато. Та ми сподіваємося, що таки приїдуть. Бо загалом у нас лікарів пенсійного віку відсотків 50, не менше. Серйозна ситуація. А якщо за новою пенсійною реформою їм буде вигідніше не працювати, а вдома сидіти? І що тоді нам робити? Проблема!»

Щоправда, Ніна Іванівна не сидить склавши руки. Постійно зустрічається з представниками районної влади, доводить, що у справі залучення молодих фахівців соціальний пакет найголовніший.

«Нині на розгляд сесії виносимо питання про покинуті будівлі, які мають власників, але ті готові їх продати за символічні гроші. Є плани одну двоповерхівку відремонтувати та облаштувати там квартири для лікарів, — ділиться планами Ніна Торба. — Але це на майбутнє. А поки що в нас, у Новоайдарі, триває ремонт в аграрному ліцеї. Там відведено поверх, щоб організувати гуртожиток для молодих фахівців, зокрема медичних працівників. Розглядаємо це як тимчасовий захід. Але цей проект уже увійшов у програму розвитку району.  

Тож на ярмарку вакансій в Луганському медичному університеті, евакуйованому до Рубіжного, ми про це розповідали днями майбутнім інтернам. Начебто зацікавилися».

Кадровий голод головний лікар Новоайдарского районного територіального медичного об’єднання називає чи не головною проблемою в медицині області. Вона про це говорила і в кулуарах, під час зустрічі з Президентом України, яка була присвячена проблемам сільської медицини. Хоч, як зізнається Ніна Торба, в Києві більше обговорювали можливість організувати послуги телемедицини.

«Перші кроки до цього в районі зроблено: на 70% закуплено комп’ютери для сільських лікарів загальної практики. Щоправда, не скрізь у нас є інтернет, — каже вона. — Цю проблему треба негайно розв’язувати. Потрібні реєстри хворих, електронні картки. Теперішні паперові — минуле століття, писанина, яка відбирає у лікаря до 50 відсотків робочого часу».

За її словами, в районі за останні три роки первинна ланка дуже зміцнилася. Проведено багато ремонтів. Щоправда, найчастіше їх робили за рахунок грантових проектів. За кошти Державного фонду регіонального розвитку та ПРООН придбали багато нового обладнання — сучасні апарати УЗД, фіброгастроскопи та інше.

Але із сучасною медичною технікою повинні працювати фахівці, та й їх має бути достатньо. Нині навантаження на лікарів у прифронтовому Новоайдарському районі тільки зростає. До відомих подій тут було 22,5 тисячі жителів. Потім район розширився, до нього увійшли місто Щастя і частина Слов’яносербського району, збільшилася кількість вимушених переселенців, додалися дислокації військових. Тож тепер чисельність населення зросла майже вдвічі (52 тисячі), і всіх треба вчасно та ефективно лікувати в разі потреби.

Тим більше, що звертаються по допомогу й люди, які постійно проживають на тимчасово не підконтрольній території.

«Буквально днями звернулися з кардіологічними проблемами двоє пацієнтів. У нас багато людей, які приїжджають з тимчасово не підконтрольної території, наприклад для оформлення пенсій чи ще якихось соціальних виплат. У чергах непритомніють, у людей бувають гіпертонічні кризи, напади стенокардії, — пояснює Ніна Торба. — Зрозуміло, люди приїхали в чуже місто, грошей немає. Тож лікуємо безкоштовно. Добре, що є в нас запас медикаментів для надання ургентної допомоги. І повірте, це не політика, а проста людяність».

Остання фраза — реакція на те, що самопроголошена влада з тимчасово не підконтрольних територій оголосила «програму запрошення жителів української Луганщини, аби вони приїжджали лікуватися за лінію розмежування». Мовляв, послуги та медикаменти буде надано безкоштовно, в межах спеціальної «акції».

Але ж на українській Луганщині без гучних слів щодня надають допомогу, лікують і забезпечують ліками всіх, хто звертається. На прописку тут не дивляться і дякувати за надану допомогу перед телекамерою не просять. 

ПРЯМА МОВА

Алла РОДІОНОВА,
заступник головного лікаря комунального
центру медико-санітарної допомоги Рубіжного:

— У нашій області скрізь доволі низька укомплектованість лікарями — 67—68%. Є райони, де цей показник навіть нижчий за 50%. Краща ситуація із середнім медперсоналом: в області три медучилища, вони постачають кадри.

У Рубіжному працює евакуйований з Луганська медичний університет. Але там за кошти місцевих бюджетів навчаються лише двоє студентів. Після скасування обов’язкового відпрацювання трьох років після проходження інтернатури вихід один — укладати договори і вчити молодих фахівців, які потрібні в районах, за рахунок місцевих бюджетів. Тоді вони повернуться у село.

Через кадровий голод в області дуже високе навантаження на лікарів. За нормативами, медичний працівник у сільській місцевості повинен обслуговувати 1200 осіб, а у нас — до 3 тисяч. Тож нині доступність медицини на селі вирішується багато в чому за рахунок виїзних бригад. І в цьому велику допомогу надають такі міжнародні організації, як «Лікарі без кордонів», «Лікарі миру», Міжнародний та обласний комітети Червоного Хреста, ПРООН. Вдячні й фахівцям виїзних бригад зі столичних інституту кардіології імені Стражеска, Інституту серця, Академії післядипломної освіти імені Шупика та Першого добровольчого мобільного загону.

Але для успішного реформування обласної медицини на перше місце серед інших проблем ставимо саме кадрове забезпечення. А пояснення цього таке: не працює механізм стимулювання праці медпрацівників. Тобто те, що особливо актуально у прифронтовій зоні.