За підсумками соціологічного дослідження, в Україні, крім державних нагород, чимало громадських, відомчих і регіональних відзнак, які вручають за визначні заслуги перед… державою. Отож держава зацікавлена у виробленні ідеології, підтримці та удосконаленні нагородної справи, координації цих процесів, щоб отримати від втілення таких ініціатив якнайбільший пізнавальний, заохочувальний, виховний та соціально-економічний ефект.

Нагородна справа радянського періоду була не лише й не стільки інструментом відзначення за заслуги, як ідеологічною справою та засобом покращення життя (надбавка до пенсії тощо). У нашій державі відзнака не лише виконує функцію морального зацікавлення, а й прикметна певними, хоч і незначними, грошовими надбавками, що становлять приблизно 10% доплат. Звісно, вона порівняно із зарплатнями багатьох трудяг-керівників, набитими грошима кишенями прилаштованих до розмаїтих фінансових годівниць осіб, олігархів настільки мізерна, що втрачає для них усякий сенс.

Принизлива традиція скасування всіх представлень до нагород у зв’язку з приходом до влади нового першого керівника. Знаю людину, яку за попереднього очільника держави представили до Хреста Івана Мазепи. Нагородження мало відбутися за поданням багатьох державних і громадських організацій, зокрема Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, тернопільського вишу за підтримки Міністерства освіти і науки України, облдержадміністрації й громадської академії. До того ж процес потребував обговорення представленої кандидатури на засіданнях ученої ради університету, президії громадського об’єднання, у трудових колективах тощо.

Такий довгий бюрократичний ланцюг передбачають відповідні положення, які свого часу розробила Адміністрація Президента України. Хреста Івана Мазепи ця людина не встигла ще отримати. Тепер, коли Україна обрала нового Президента, вимагають підтвердити подання, тобто повторити цю дорогу знову, ніби від цього щось зміниться.

Отож хочеться звернути увагу на недосконалість (і, можливо, безглуздість) певних процесів нагородної справи. Бо ж нагородження відбувається за заслуги перед Україною, державою, а не перед її чиновництвом.

Тим часом у нагородній діяльності держава, по суті, не використовує широкого інструментарію забезпечення моральної та матеріальної зацікавленості в суспільному розвитку шляхом синтезу державних і громадських засобів. Після проголошення незалежності нагородна справа отримала новий потужний поштовх, особливо в галузевих і регіональних царинах. Чи не кожна облдержадміністрація або органи місцевого самоврядування заснували власні відзнаки, які вручають за заслуги у соціально-економічному розвитку області, міста. Мають їх міністерства і відомства, виші, громадські, релігійні й політичні об’єднання.

Захоплення розвитком нагородної діяльності має виправдання. Адже такі відзнаки дуже популярні серед українців, вони підтверджують доцільність цього явища.

Керуючись проголошеним новим Президентом гаслом, що все вирішує народ, усе обирає народ, у нагородній справі участь повинні брати громадські формування, які втілюють принцип «усе для добра народу». Певний досвід у цій справі має Асамблея ділових кіл в Україні, її виконавча дирекція. Ця громадська організація, на мій погляд, могла б виступати експертом у вирішенні нагородних справ.

Серед її власних відзнак — орден «Золотий хрест честі і звитяги «Лицар Вітчизни», який належить до категорії найвищих суспільних нагород України. Його вручають з відповідними протокольними почестями під Державним прапором з озброєною військовою почесною вартою за участі вищих офіцерів Збройних сил України, традиційно в супроводі окремого батальйону почесної варти Міністерства внутрішніх справ (Національної гвардії), з використанням геральдичної атрибутики в національних традиціях.

Суспільний орден «Лицар Вітчизни» ставить за мету відзначення видатних особистостей, заслуги яких перед Україною — свідчення високого патріотизму та громадянської свідомості.

Присуджують почесне звання «Лицар Вітчизни» згідно з рішенням науково-експертної ради Асамблеї ділових кіл за певними критеріями. Нагородження супроводжують комплексом рекламно-іміджевих послуг і приурочують зазвичай до державних та інших свят.

Віриться, що в недалекому майбутньому держава запровадить реєстр визнаних популярних нагород, що витримали багаторічні випробовування, і рекомендуватиме органам державної, регіональної влади й місцевого самоврядування передбачити певні пільги нагородженим.

Такі кроки, без сумніву, сприятимуть єднанню суспільства і державних владних структур, об’єднанню сил на розв’язання не лише нагородної, а й усіх спільних проблем.

Богдан АНДРУШКІВ,
професор Тернопільського національного
технічного університету імені Івана Пулюя, 
президент Академії соціального управління,
для «Урядового кур’єра»