«Аби сучасний іконописець малював образ Пресвятої Богородиці, що тримає над головами наших воїнів захисний омофор, то в Її руках була б маскувальна сітка», — напівжартома каже Борис Редін, співкоординатор волонтерського проєкту «Все для Перемоги» й однойменного намету на харківському майдані Свободи.

Цей намет, встановлений ще 2014 року, став одним з найпомітніших символів Харкова і громадським інформаційним центром. Торік у червні він зазнав істотних ушкоджень під час ракетного обстрілу обласного будинку рад: тоді одна з ракет вибухнула просто на майдані Свободи, за десяток метрів від нього. Згодом його відновили на тому самому місці, й досі він залишається символом незламного Харкова. Таким самим незламним та невтомним залишається і співкоординатор, який тут зустрічається з іншими волонтерами та військовими, що замовляють маскувальні сітки і доправляють їх на передову.

Останнім часом Борис Редін керує чималим волонтерським об’єднанням з виготовлення маскувальних сіток і більшу частину свого часу присвячує  саме цій роботі. Ми з ним зустрілися в одному з волонтерських пунктів, де виготовляють такі сітки.

Велике виробництво

«Щоденно тут  працює 15—30 переважно жінок-пенсіонерок. Є й чоловіки, люди молодшого віку, які приходять сюди після основної роботи і кілька годин на день присвячують плетінню маскувальних сіток, —  розповідає пан Борис. — Для одних це нагода долучитись до великого волонтерського руху, для інших — психологічне розвантаження,  ще для когось — привід  поспілкуватися в колі однодумців. Ці люди роблять дуже важливу і потрібну справу, від якої залежить захист наших воїнів, збереження техніки, іноді дуже цінної».

На перший погляд, таке виробництво елементарне, і їх плетуть усюди. А на Харківщині вдалося налагодити скоординовану роботу різних волонтерських груп і створити виробниче об’єднання. Нині воно налічує 30 волонтерських  пунктів навколо Харкова. Цікавлюся в Бориса Редіна, невже досі наша армія відчуває потребу в  маскувальних сітках.

«Річ у тому, що маскувальні сітки почали виготовляти ще 2014 року. Це були стихійні виробництва, які виникали із чиєїсь приватної чи громадської  ініціативи. На якість виробів спочатку не дуже зважали: їх виготовляли з підручних матеріалів і різними методами плетіння, головне було — кількість. У перші місяці 2022 року була менша армія і менша інтенсивність бойових дій, тому волонтерам якось вдавалося задовольняти попит.

Із розгортанням бойових дій усе змінилося. Зросла чисельність армії, кількість бойової техніки, змінився характер війни. Активніше почала працювати аеророзвідка, бойові дрони та ударні БпЛА. Виникла потреба в надійному маскуванні живої сили і техніки, тож попит на маскувальні сітки став просто шалений. Ми відразу розгорнули додаткове виробництво. І зіткнулися з іншою проблемою — дефіцитом робочих матеріалів і основи для сіток. Певний час їх не було зовсім, бо їх виготовляли лише в Маріуполі, Бердянську й Харкові. Перші два міста опинилися в тимчасовій окупації, а Харків був у зоні бойових дій. Шукали основи для сіток і тканину. Вибрали на складах усі обрізки швейного виробництва, у секонд-хендах — старий одяг. Згодом почали закуповувати сучасні матеріали на основі спанбонду. Ця синтетична тканина найбільше підходить для виготовлення маскувальних сіток».

Борис Редін веде у «виробничий цех» і показує, як відбувається процес виготовлення сіток. Керує ним волонтерка на ім’я Жанна, жвава пенсіонерка в патріотичній футболці. Біля неї ще кілька жінок старшого віку.

«Субота, друга половина дня, тому людей небагато, — пояснює Жанна. — А так у нас постійно працює 15 осіб. Не всі витримують, бо за верстатом доводиться працювати на ногах, концентруватися, щоб зробити правильний візерунок». 

Борис Редін передає волонтерам чергову партію маскувальних сіток, які поїдуть на передову. Фото Бориса РЕДІНА

Замаскувати і зберегти

А Борис Редін додає: «Одну сітку можуть виготовити за день, а може піти три-чотири дні. У середньому за тиждень наше об’єднання видає приблизно 1,5 тисячі квадратних метрів продукції. Це майже 60 сіток стандартного розміру 6 на 8, але ми робимо різних розмірів. Щоб замаскувати джип, потрібна сітка  4 на 6, для окопів  — 3 на 8, на велику техніку — 8 на 12 або навіть 8 на 16 метрів. У бойових умовах сітка живе недовго, це витратний матеріал, який постійно треба поповнювати. Нині маємо замовлень на 7—9 тисяч квадратних метрів.

Але важлива не лише кількість, а й якість. Усі волонтерські пункти отримують єдине технічне завдання і виготовляють однотипні вироби. Якість робіт ми контролюємо й під час виготовлення сіток, й під час приймання готової продукції, й вибірково в польових умовах. Бачимо позитивні й негативні результати своєї роботи.

Переважно працюємо через особисті контакти та відкриту  електронну форму, яку заповнюють наші замовники. Враховуємо і пори року, погодні умови. Намагаємося максимально враховувати побажання замовника.

Сучасна війна — це війна дронів і маскувальних сіток. Знаю хлопців, які ударними дронами  знищували цілі роти супротивника. Але ворог також активно навчається і використовує таку тактику. Тому важливо правильно маскуватися від очей окупантів. Нині використовуємо в роботі 13 відтінків різних кольорів, які відповідають характеру місцевості та природним особливостям».

Може, варто створити державне підприємство з виготовлення маскувальних сіток, хоч би на період війни, ділюся думками. Борис Редін заперечує: «Державне підприємство не зможе зробити того, що роблять волонтери. Наприклад, швидко зібрати кошти, знайти потрібну сировину, розгорнути виробництво, налагодити логістику тощо. Багато таких питань вирішують на рівні горизонтальних і соціальних зв’язків.

Більшість волонтерів, які з нами працюють, усвідомлюють, що фактично беруть участь у війні і своєю працею наближають нашу перемогу».

 Віктор КОЗОРІЗ,
«Урядовий кур’єр»