ТРАНСПОРТ

У Житомирі через страйк зупинились трамваї і тролейбуси

Проходячи крізь натовп страйкарів, став випадковим свідком розмови сорокарічної жіночки з колегами. Йшлося про доньку-школярку, в класі якої збирали гроші на подарунки дітям-сиротам до дня Святого Миколая. Неважко уявити стан учениці, яка виявилась єдиною, хто не зміг здати навіть кількох гривень на цю благородну справу. Причому її батьки — не п’янички чи безпритульні. Просто вони трудяться в Житомирському ТТУ, де середній розмір заборгованості на одного працівника у переддень страйку сягнув 7,5 тис. грн.

Хоч як  підраховуй, а жити ніяк…

Втім, у кожної зі сторін трудового спору свій метод підрахунків. Представники страйкового комітету розповідають, що борг колективу із зарплати — 1,9 млн грн ще за липень, 1,2 млн — за серпень і т. д. Натомість офіційні особи звітують про загальну заборгованість 6,9 млн грн, тобто «лише» за 3,6 місяця. Та як  не підраховуй, а жити без копійки за душею несолодко. Особливо тим родинам, де обоє «годувальників» працюють у ТТУ.

Стосовно причин кризової ситуації, то вони типові для всього міського електротранспорту України й зумовлені неповним відшкодуванням витрат на перевезення пільговиків. Так, обрахований органами статистики коефіцієнт співвідношення кількості «безкоштовних» і «платних» пасажирів у міському електротранспорті Житомира становить 1,3. З огляду на це субвенція із держбюджету має у 1,3 раза перевищувати власні надходження підприємства, а насправді все з точністю до навпаки. Так, за 11 місяців цього року пасажири сплатили 23,2 млн грн, а розмір отриманої субвенції становив… 11,4 млн грн.

Працівники  «мітингують», тролейбуси стоять... Фото Віктора ШПАКА

Битий небитого везе?

Отож відповідь на одвічне питання хто винуватий? — нібито лежить на поверхні. Однак не завжди видимість відображає сутність, бо кожен розуміє, що державна скарбниця не бездонна і, крім того, наповнюється вона за рахунок платників податків — нас із вами.

Не менш спірне питання щодо соціальної справедливості чинної системи пільг. Всезнаюча статистика стверджує, що третина пенсіонерів Житомира — працюючі, а отже, їхні доходи не менші, ніж у більшості житомирців непенсійного віку. А особливо з урахуванням дітей, на яких теж розподіляється зароблений батьками сімейний бюджет.

Ще більш сумнівна дискримінація самих пенсіонерів залежно від місця їхнього проживання, бо намагання обласної влади (Житомирщина — аж ніяк не виняток із загального правила) утримати місцеві ТТУ «на плаву» приводить до нерівномірного розподілу субвенції. Якщо говорити про Житомир, то тут на кожного із пільговиків припадає втричі (!) більша сума, ніж на пенсіонерів, що живуть за межами обласного центру. В результаті у більшості районів пільговий проїзд автобусами — лише двічі на тиждень, хоч закон нібито один для всіх.

Крім того, важко не звернути увагу, що сума отриманої Житомирським ТТУ за 11 місяців цього року субвенції обсягом 11,4 млн грн фактично відповідає 11 млн грн, сплаченим підприємством до… Пенсійного фонду. Іншими словами, майже всі кошти, отримані від держави за оплату перевезень пенсіонерів, пішли «транзитом» на виплату їм же пенсій. Не менш дивно, що, коли за несвоєчасну сплату податків і єдиного соціального внеску підприємство карають величезними штрафами та пенею, то за зарплатні борги — фактично лише моральна відповідальність, через що з працівниками, на відміну від держави, вигідніше розраховуватися в останню чергу.

Світло в тунелі — за рознарядкою?

21 грудня терпець у працівників Житомирського ТТУ урвався, а до вечора наступного дня надійшла звістка про отримання областю 3,9 млн грн додаткової субвенції, яку спрямовують на погашення боргу із зарплат. Та вже навчені гірким досвідом електротранспортники вимагають повного розрахунку з ними та гарантій своєчасного отримання заробленого з наступного року.

Якщо надії на виконання першої вимоги страйкарів місцева влада пов’язує із надходженням додаткових коштів із держбюджету, то недопущення нових боргів вельми ефемерне. Судячи з озвучених заяв, одним із варіантів є «закриття» центру міста для маршруток. Мовляв, тоді у «платних» пасажирів не буде альтернативи, а це дасть змогу за їхній рахунок перекрити втрати від перевезень пільговиків. Однак нині з багатьох мікрорайонів Житомира до центру міста можна дістатися лише маршрутками. Отож щоб у кінці вимощеного добрими намірами тунелю нарешті загорілося світло, непільговим категоріям пасажирів доведеться оплачувати аж два види транспорту.

Втім, навряд чи навіть це додаткове «оподаткування» розв’яже проблему, бо без запровадження адресних пільг трамваї й тролейбуси залишатимуться соціальним транспортом для бідних і дуже бідних. І хоч як це парадоксально, пільговиків серед останніх нині навіть менше, ніж серед перших…